Кам’яні гантелі та вікторіанська тяга ногами: як змінювалися тренажерні зали протягом століть

Кам’яна гантеля

Першу гантелю придумали греки — і вона мало чим нагадувала знаряддя, до якого звикли відвідувачі сучасних спортзалів. Незручну кам’яну брилу з виточеним усередині отвором для хвату називали галтерою — її створення датують приблизно 800-700 роками до нашої ери.

Атлети зобов'язані давнім грекам не тільки винаходом вправ на згинання біцепса і станову тягу, але й першим інститутом спорту — гімнасієм. Назва місця для занять фізкультурою походить від звички греків тренуватися gymnós — тобто оголеними. За кожним гімнасієм закріплювали гімнасіарха — тренера, який слідкував за тим, щоб, згідно Платону, чоловіки не мали перекосу до «мусічеських» складових, що призводять до зніженості та тілесної млявості. Під «мусічеськими» Платон мав на увазі заняття, яким сприяли музи — письмо, витончену словесність, музикування та філософію. Греки розуміли: цитування Сократа не менш важливе в житті за естетичне тіло.

Те, від чого відмовлялися греки, запровадили римляни. Греки вважали заняття спортом радше частиною естетики — вони прагнули мати вигляд, як у статуй. Римляни поставилися до вправ практичніше: солдат важливіший за красеня. Тому, як писав Горацій, вони перетворили відкритий простір на спортзали, займаючись просто неба на Марсовому полі. Тренувалися в бігу, плаванні та кулачних поєдинках — усе, аби підвищити витривалість у боях.

Дисципліна по-прусськи

Французький філософ Мішель Фуко писав, що запровадженням дисципліни людство зобов'язане саме прусській армії XVIII століття. Солдати та офіцери Прусії першими у світі виконували фізичні вправи, які мали повторюватися кілька разів на тиждень. До цього ані греки, ані римляни не займалися спортом систематично.

Але для того, щоби спорт став надбанням громадськості, а не тільки частиною військової служби, мусило минути ще кілька десятиліть. На початку XIX століття берлінський педагог Фрідріх Людвіг Ян узявся популяризувати те, що ми знаємо як гімнастику. Ян почав відкривати перші Turnvereine — гімнастичні союзи, по суті, прототипи спортзалів. 1811 року він відчинив двері першого спортзалу в світі, а 1860-го вже мав близько 150 клубів — навіть започаткував один із них за Атлантикою, в американському Цинциннаті.

Система вправ, запропонована Яном, була настільки переконливою, що 6 червня 1842 року канцлер Німеччини Фрідріх Вільгельм IV проголосив нову доктрину: «Фізичний рух є необхідною та невіддільною частиною чоловічого виховання», а його елементи «мають бути включені в коло національної освіти».

Утім, назвати Turnvereine повноціними тренажерними залами складно — там не вистачало тренажерів; послідовники методики Яна тренувалися, використовуючи власну вагу. Заповнити зали знаряддям здогадався шведський фізіотерапевт Густав Зандер. У 1860-х він придумав апарати — наприклад, для згинання ніг, — які історики згодом назвали вікторіанськими спортивними тренажерами. Машини Зандера стали сенсацією на Всесвітній виставці у Філадельфії 1876 року.

Заняття в спортзалі стали ще систематичнішими, коли успіх тренувань почали вимірювати параметрами. 1896 року в Афінах провели перші Олімпійські ігри. Й саме тоді з’являється поняття рекордів — фіксують перші світові рекорди у бігу та плаванні. Але досягти успіху, не відвідуючи залів, було складнувато.

Фемінізм здорової жінки

Спорт був привілеєм чоловіків і черговим заняттям, що обмежувало жіночі права. Як і аристократи в попередні часи, буржуа сповідували моду на тендітність жінок. Наприклад, ось як усього лише 1917 року шотландський лікар Джон Грегорі направляв свою родину в «Батьківській настанові дочкам»: «Ми природно асоціюємо ідею жіночої м’якості та крихкості з відповідною крихкістю конституції, і, коли жінка говорить про свою велику силу, видатний апетит, здатність переносити надмірну втому, ми відчуваємо до такого опису огиду».

Спорт не був повністю закритий для жінок. Їм дозволяли грати в гольф та бридж — але була каверза. Гральні майданчики сприймалися як такі собі шлюбні біржі, де жінка могла би познайомитися з гідним чоловіком і врешті вийти заміж.

Першопрохідцем знову стала Німеччина — у другій половині XIX століття гімнастику для жінок тут затвердили як шкільний предмет. А 1900 року жінкам дозволили виступити на Олімпійських іграх у Парижі — але в обмеженому переліку дисциплін.

Популяризація спорту серед жінок сталася не тільки через поступове розширення їхніх прав, але й через чоловіків… Точніше, через моду на худорлявість, яку вони схвалювали. У 1920-ті роки все частіше вживають термін new woman — такому визначенню відповідали жінки зі стрункими фігурами, які контрастували зі стандартами минулих століть.

Наприклад, у номері за листопад 1936 року журнал Life розмістив рекламу цільнозернових вафель із житнього борошна Ry-Krisp, які рекламувала американська оперна співачка Меріон Теллі. Поруч з рекламою читачі могли побачити дві світлини, зроблені з різницею в десять років: на першій Теллі зображена пухкенькою дев’ятнадцятирічною дівчиною, на другій — струнка та схудла Меріон. Слоган поруч виголошував: співачка помітно скинула вагу, активно займаючись спортом та вживаючи Ry-Krisps як замінник хліба.

Але з фемінізмом другої та третьої хвиль жінки все частіше входили у великий спорт. Один з лакмусових папірців — професійний бодібілдинг. Якщо чоловіки хизувалися досягненнями у змаганні «Містер Олімпія» з 1965-го, то перший турнір «Міс Олімпія» провели через 15 років.

Золота ера

Те, що заняття спортом у тренажерному залі безпечне для життя, ще треба було доводити. Так, американського дієтолога та популяризатора здорового способу життя Джека Лалейна у 1930-х роках критикували колеги по цеху. У 1939-му Лалейн продовжив стояти на своєму й відкрив в Окленді, штат Каліфорнія, перший у США оздоровчий клуб.

У 1960-70-ті слова Лалейна вже ніхто не ставив під сумнів. Заняття спортом перестали бути тільки системою естетики, як у давніх греків, частиною дисциплінарного бачення пруссів, чи дозвіллям, як у Німеччині XIX століття, — спорт став індустрією.

Першим, хто запровадив уже знайомі зараз знижки, абонементи та надання комплексних послуг у спортзалі — від власне залу до масажу та сауни — стали брати Танні. Вони відкрили свій перший клуб 1947 року й поступово розширили бізнес до 100 залів. Таким чином, це перші власники мережі спортзалів, якими ми знаємо їх сьогодні.

Але по-справжньому культовою стала мережа Gold’s Gym. Перший клуб відкрився 1965 року у Венеції, штат Каліфорнія. Згодом, уже в 1970-ті, його засновник Джо Голд створив мережу World Gym.

Так від появи першої кам’яної гантелі до винаходу гантелі з металу минуло майже 3000 років. Давногрецькі гімнасії перетворилися на gym (спортзали), а спортсмени й ентузіасти продовжують прагнути естетичного ідеалу греків і загартовувати в собі запроваджену пруссами дисципліну.