Від Роттердама до Бейрута: Як Україна може використати іноземний післявоєнний досвід відбудови

Роттердам, Гданськ, Бейрут – міста, які зазнали значних руйнувань від бомбардувань під час Другої світової війни та військових конфліктів 70-х – 90-х років. Після завершення військових дій, їм довелося відновлювати міську забудову майже з нуля.

Розповідаємо, як досвід цих міст допоможе у питанні відбудови України.

Роттердам: сприйняти нове, не відмовляючись від старого

Травень 1940-го. Друга світова війна триває більше ніж півроку, повноцінно на українську землю вона прийде лише через рік, коли німецькі “Люфтваффе” бомбардуватимуть Київ. А у той рік, 10 травня, вони атакували друге за величиною місто Нідерландів – Роттердам.

За чотири дні після цього сталася одна з перших трагічних подій цієї війни, яка увійшла у історію як “Роттердамський бліц”. За чверть години на місто було скинуто близько 97 тонн бомб, у результаті чого загинули 850 людей та була знищена центральна частина міста площею приблизно два з половиною квадратних кілометри.

Загалом було зруйновано 25 з половиною тисяч тільки житлових будинків, не рахуючи магазини, школи, офісні споруди. 80 тисяч мешканців Роттердаму (13% населення міста) вмить залишились без даху над головою. Наступного дня Німеччина пригрозила, що те саме може статися з іншим містом країни – Утрехтом, після чого Нідерланди вимушені були капітулювати.

Вже 18 травня 1940 року, через чотири дні після бомбардування, міська рада Роттердаму доручила архітектору Віллему Герріту Віттевену розробити план відбудови.

План, розроблений Віттевеном, передбачав повну модернізацію міста а не його відновлення за старою схемою. Було прийняте рішення розпочати все з нуля, застосувавши нові ідеї з функціонального планування.

Розчищення завалів почалося відразу після затвердження плану, робота тривала до листопада 1940 року. З однієї сторони місцеві чиновники поспішали перехопити ініціативу у нацистів, які мріяли перетворити Роттердам у “новий німецький порт” за задумом особистого архітектора Гітлера Альберта Шпеєра, а з іншої – по факту усі відновлювальні роботи почалися тільки після завершення німецької окупації – у травні 1945 року.

Загалом період відновлення Нідерландів від наслідків фашистських руйнувань, який згодом назвали “періодом реконструкції”, зайняв понад двадцять років – з 1945 по 1968 рік. Роттердам постраждав найбільше інших, і після відбудови став виглядати контрастніше.

У процесі втілення плану після численної критики від бізнесменів та колег-архітекторів (причина – хотілося б більше економічної практичності ніж зосередження на естетичності) Віттевен був змушений взяти самовідведення та згодом відмовитись від проєкту. Його справу продовжив помічник – Корнеліс ван Траа, який склав новий план реконструкції. Основні його ідеї:

• Зонування міста та відділення проживання від роботи та відпочинку: центр надається роботі, закупівлям та розвагам, виробництво й фабрики було перенесено у спеціальні промислові райони поза центром;
• Житло для мешканців планувалось переважно на околицях міста та у передмісті на його півдні, величезна перевага надавалася багатоквартирним будинкам;
• Старий міський “трикутник”, сформований ще у 17 столітті, було збережено, а схема вулиць перетворилася у регулярну мережу транспортних артерій.

Деякі вулиці Роттердаму довелося розширювати й заново перебудовувати, під час побудови нової магістралі заради вікна до річки Маас, яка протікає містом, довелося знести пошкоджену бомбардуванням будівлю універмагу De Bijenkorf 1930 року (згодом збудували інше приміщення універмагу). З невеличких двориків у центрі міста з’явилася вже легендарна простора вулиця Лійнбаан – перша пішохідна торговельна вулиця у Європі.

Зрештою при відбудові Роттердаму використовувався принцип “є місце новому, не відмовляючись від старого”. Сьогодні це зухвале поєднання історичних будівель 15-19 століть, модерністських індустріальних й житлових споруд початку 20 століття, й лендмарків (яскраво видимих орієнтирів). Серед них – вантовий міст Еразма, багатофункціональний будинок Марктхал на Ринковій площі, та “вертикальне місто” De Rotterdam – три 44-поверхові башти на березі річки Маас.

Одеський архітектор Олександр Авдєєв вважає, що досвід відбудови Роттердаму може бути використаний при майбутньому відновленні Харкова, а також міст Київської, Сумської й Чернігівської областей.

“Найважливіше для такої парадигми, - каже він, - не боятися і дивитися ширше. Хмарочос по сусідству з пам’ятником архітектури не завжди виглядатиме доречно. Однак сучасний торговельний або бізнес-центр сам по собі може бути повноцінним твором і не лише не зруйнувати, а доповнити й посилити архітектурний ансамбль”.

Бейрут: відбудований Париж на Близькому Сході

Громадянська війна у Лівані, яка на своїх етапах проходила через різноманітні фази протистояння, тривала з 1975 по 1990 рік. У результаті тривалих бойових дій столиця країни, яка розташована у центрі ліванського узбережжя Середземного моря, піддавалась значним обстрілам та бомбардуванням.

Бейрут під час цієї війни розділився на західну та східну частини, між якими проходила “зелена” демаркаційна лінія. У результаті бойових дій майже повністю було знищено центр міста та зруйновано його знакові місця, такі як Площа Мучеників.

Завершення війни аж ніяк не означало настання безпеки, але влада вирішила відбудовувати місто у максимально швидких темпах. У 1994 році створили акціонерну компанію Solidere, яка отримала право на організацію та виконання реконструкції Бейрута до 2019 року.

Цікаво, що відкритих архітектурних конкурсів не проводили, прозорість лише імітували, і переможця було визначено завчасно. Згодом компанія, яку фінансувала влада Лівану, міжнародні організаціяї та деякі країни Перської затоки, повністю контролювала всю відбудову.

На міському рівні було змінено законодавство, яке дозволяло компанії Solidere викуповувати у громадян права власності на землю та житлову площу та надавати їм за це акції компанії замість грошей. Звісно, мешканці міста сприйняли таке рішення негативно, перш за все через те, що обсяг акцій компанії був нижчим за ринкову ціну вилученого приміщення. Але особливого вибору у бейрутців не було: або вони віддавали свої права компанії, або ж мали проводити реновацію самостійно.

Втім, знайшлися й ті, хто зміг зробити це власноруч, як власники готелю “Бейрут”. На його відбудованому фасаді багато років висів банер з написом Stop Solidere. Легендарний кінотеатр The Egg у центрі міста, відомий своєю яйцеподібною формою, став своєрідним символом-нагадуванням про наслідки війни, його будівля досі залишається закинутою. Попри те, що ледь не щороку постає питання про її знесення, місцеві активісти рішуче виступають на захист “Яйця”, а його приміщення іноді використовують для зібрання місцевих студентів.

Провідна ідея відбудови Бейруту після громадянської війни полягала у створенні “близькосхідного Парижу”: люди зі Сходу мали б побачити у місті більш “західний” образ життя, а європейці – відчути у ньому неповторний східний колорит.

У центрі міста з’явилися будинки у стилі французького модернізму, навіть була збудована копія паризької площі Шарля де Голля. На перших поверхах будинків у центрі відкрилися елітні бутики всесвітньо відомих брендів, заможні громадяни скуповували житло у нових квартирах. Центр Бейрута перетворився на жваве хаотичне місце з великою кількістю крамниць та базарчиків. За новим законом у історичному центрі забороняли зводити будинки, вищі за 8 поверхів. Відповідно у інших районах почали зростати офісні хмарочоси, які дещо не вписувалися у загальний міській пейзаж.

Архітектори прагнули зберегти той вигляд міста, який був перед початком бойових дій, але головна претензія на їхню адресу полягала у тому, що збереження історичної спадщини відійшло на другий план. Насправді деякі автентичні культурні пам’ятки збереглися: Монумент Мучеників у центрі міста – його відреставрували та зберегли на ньому сліди воєнних дій.

Особливу увагу приділили історичному Будинку Баракат (зараз – “Бейт Бейрут”), він був розташований на межі демаркаційної лінії, після тривалої реставрації там відкрили військовий меморіальний музей та культурний центр.

2009 року видання The New York Times назвало Бейрут найкращим містом для відвування, а впливове американське туристичне видання Conde Nast Traveler у 2012 році обрало столицю Лівана найкращим містом Близького Сходу.

Небезпека у регіоні постійно витає у повітрі, це підтвердили і ракетні удари по аеропорту Бейрута у 2006 році, і потужний вибух у порту у 2020-му, у результаті якого постраждало понад 6 тисяч людей.

Гданськ: невимушене поєднання старовини з модерном

За Версальським договором з 1920 року сучасне польське місто Гданськ належало до Вільного міста Данциг (щось на зразок міста-держави з територією у майже дві тисячі квадратних кілометрів). Подальша його німецька анексія у 1939 році суттєво відобразилася на складі населення і частково – на місцевій архітектурі.

Під час завоювання міста Червоною Армією у березні 1945 року було знищено близько 90% історичної частини старого міста. Вціліло лише декілька будинків, фасади багатьох вулиць буквально стерли з лиця землі.

Реконструкція міста тривала понад 70 років і частково триває досі. Під час відбудови поляки мали намір надати Гданську більше польської ідентичності і не відновлювати все, що було пов’язано з Німеччиною.

Перших два роки мешканці розчищали руїни, зводили тимчасові мости, відновлювали каналізацію та електрику. А також дискутували про те, яким саме має стати відбудований Гданськ.

Ідеї були різні: перенести порт до іншого міста, побудувати нові сучасні будинки на місці розбитих, або ж відновити довоєнну архітектуру. Серед інших була пропозиція залишити центр в руїнах як пам'ятник-нагадування про Другу світову війну. У суспільстві виникли слушні питання, які переросли у певний компроміс: як зберегти історичну пам’ять і побудувати сучасне комфортне місто, у яке хотілося б повернутися людям. Врешті прийшли до рішення відновити фасади міста в дусі історичної епохи 18 століття, а більш ретельно реконструювати тільки визначні пам'ятки, збудовані до середини 19 століття.

У 1948 році було оголошено про так званий “план Захватовича” (за прізвищем Яна Захватовича, який був автором проєкту відновлення Варшави). Головним інвестором реконструкції стала Дирекція будівництва робітничих житлових масивів, виконавцями робіт – державні підприємства.

Будівництво кварталів тривало швидкими темпами, все що заважало плану – ігнорувалося й знищувалося. Та для відбудови не вистачало спеціалістів з історичного відновлення, і часто воно відбувалося з грубими порушеннями норм і технологій.На місці завалів зводили повністю нові споруди, які були стилізовані під історичну форму. Цим реконструкція Гданська відрізнялася від варшавської, познанської або вроцлавської.

Зруйновані стіни та склепіння костелів ремонтували за допомогою спеціально відновленої готичної цегли, яку добували із зруйнованих будинків.

Своєрідна фішка старовинної гданської архітектури – кам’яні будівлі, так звані кам’яниці. Для їхньої реконструкції використовували фрагменти збережених стін та скульптурне оздоблення.

У ході подальшої реконструкції Гданська:

• не зводили господарчі забудови, таким чином в історичній частині міста з’явилися нові зелені зони;
• Костели, ратушу, міські ворота відбудували з детальною точністю;
• Повністю відмовилися від флігелів, перші поверхи будинків віддавали під суспільно-культурні функції;
• Відтворили ідентичність культурного середовища, передали дух старовини та швидко реанімували міський простір.

Таким чином, сучасний Гданськ став унікальним колоритним містом, де старі форми невимушено поєднуються з модерними будівлями з урахуванням усіх потреб мешканців.

Ми створили цей матеріал як учасник Мережі “Вікно Відновлення”. Усе про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.

Нове життя пошкоджених “Хрущовок”: Як у Бучі відновлюють житло, створюючи єдиний стиль фасадів

Валерія Паненко 19 листопада 2024

Фото: Kateryna Melnyk/Unsplash, Rotterdam City Archives, Frans Blok, Onceinawhile, Emmeca/Reddit, Associated Press, BBC, Habbib.com, gdanskstrefa.com, boredpanda.com/KarolNienartowicz, fotopolska.travel.pl.