Екзобіологічне Discovery: яким вийшов «Аватар: Вогонь і попіл»

Переказ «Аватара» видається невдячною працею — зокрема тому, що всі три частини можна описати одним і тим самим реченням: «корінний народ планети Пандора на’ві продовжує оборонятися від людської експансії».

Однак є кілька нових деталей. Джек — людина, колишній колонізатор, який обрав життя шляхетного дикуна серед прибульців-аборигенів — оплакує загиблого в минулій частині сина. Але знаходить одночасно тягар і відраду у прийомній людській дитині, підліткові на імʼя Спайдер (Джек Чемпіон). Ще одна проблема в тому, що Спайдер — син головного антагоніста франшизи, полковника Майлза Кворіча (Стівен Ленг), який стоїть за експансією землян, котрі перетворили Пандору на колонію, схожу на комбінацію металургійного комбінату й нафтопереробного заводу.

У третій частині полку ворогів Джейка прибуло: земляни знаходять несподіваних союзників — мілітаристів з клану попелу Мангкван. Ця фракція пандорян, мабуть, найбільше схожа на людей: агресивна, нігілістична, така, що втратила зв’язок з природою, бо вулкан спалив їхні землі й вони зневірилися в Ейві, богині планети.

Поява клану Мангкван майже іронічна. Річ у тім, що «Аватар» косплеїть колоніальну історію. Так, наʼві різних кланів у ритуалах та побуті дещо подібні до корінних народів Океанії та Америки, а одна з битв третьої частини явно натхненна баталією, коли конкістадори Кортеса вміло використовували ворогуючі племена проти ацтеків (ця роль дістається саме клану попелу).

Кемерон неперевершений у створенні сетінгу — запоруці переконливої фантастики. Світ Пандори продуманий до дрібниць. Усе до останньої квітки має окрему пластику та колористику. Таке довкілля раніше могли запропонувати художники «Зоряних воєн», але їм довелося вигадувати добру дюжину планет, а Кемерон обійшовся однією. Знову флора і фауна Пандори сяють галюциногенними барвами. Знову в кадрі гасають десятки різноманітних істот. Знову остання година перетворена на феєричну палаючу битву у воді, в небі й на землі. Знову багатогодинний хронометраж, значну частину якого займає нарцисичне розглядання пандорійських пейзажів. Здається, що режисер Джеймс Кемерон не намилувався ними в попередніх частинах — іншопланетний «Діскавері», не інакше.

Кемерон знає свої сильні сторони: візуальний ряд його фільму має відволікати від не дуже вигадливого сюжету. Як уже згадувалося, всі три частини ділять майже однаковий сюжет — і ті самі проблеми. Ефектний відеоряд йде поруч з клішованими діалогами, деталізований сетінг сусідить з персонажами, які попри солідний хронометраж не стають краще окресленими. А втім, ця яскраво розфарбована сага лишається одним з найприбутковіших кінопроєктів ХХІ століття. Перший «Аватар» зібрав майже 3 мільярди, другий — 2,3 мільярда. Глядачі йдуть на це кіно. Хочеться зрозуміти, чому.

Інновацій дві. Перше — Кемерон вивернув класичний сюжет зіткнення чужопланетян і землян. Зазвичай у голлівудських блокбастерах Землю атакували прибульці. Тут, навпаки, земляни виступають не в кращому світлі. Друге (і найважливіше) — Кемерон вшив у блокбастер доволі непросту ідею, яку можна назвати екотопією. Дослідниця антропоцену та енвайронменталізму Ліза Гарфорт у книзі «Зелені утопії: Екологічна надія до і після природи» описує екотопію як «самосвідомий екологічний утопізм» і «радикально нові способи життя з природою, а не за її рахунок»; як екоцентризм, де людський інтелект витіснений з привілейованої позиції в центрі знання та цінностей.

Те, що Гарфорт описує як гіпотетичний варіант розвитку цивілізації, Кемерон втілює на екрані. Наʼві не знають машин і не мають науки як концепції. Фундаментом їхнього життя є знання про те, що всі живі істоти пов’язані, бо поділяють енергію, яка протікає через екосистему Пандори. Ця енергія втілена в центрі глобальної нейромережі, богині Ейві, що вособлює свідомість планети. Кожен з наʼві має щось на кшталт органічного розʼєму-хвоста й може підключитися або до божественної мережі, або до іншої істоти й осідлати, наприклад, літаючого ящера або кита. Ця оновлена версія анімізму, звісно, принципово несумісна з техногенною цивілізацією землян.

У цьому сенсі «Аватар» — суперечливе явище: водночас банальне і таке, що претендує на роль екотопічного Нового заповіту — і в цій якості знаходить усе нових і нових шанувальників. Протиріччя на цьому не закінчуються: попри неолуддичний посил сама суть фільмів Кемерона — результат новітніх технологій. Кемерон будує на екрані ідеальне зелене суспільство, але при цьому посилює ту саму матрицю, якій виголошує вирок. Можливо, екологічна утопія й існує, але, як довів своїм прикладом Кемерон, її навряд чи побудують земляни.