«Щоб зіграти злочинця, я два місяці спілкувався з ув’язненим»: інтерв’ю з Ченнінгом Татумом та Кірстен Данст

«Грабіжник за покликанням» режисера Дерека Кьяфранса — тепла історія про реального грабіжника Джеффрі Манчестера (Ченнінг Татум), який грабував McDonald’s, потрапив до в’язниці, але втік з тюрми. Друга героїня фільму — Лі (Кірстен Данст) несподівано закохується в злочинця, коли той переховується в магазині іграшок, де вона працює.

Ченнінґу, я ніколи не бачила вас у подібній ролі. Образ Джеффрі — не з простих: він балансує між комедією і трагедією. Чи не здається вам, що цей фільм є певним етапом переходу у вашій кар’єрі?

Ченнінґ Татум.: Знаєте, я сам не впевнений. Але точно відчуваю, що щось змінилося. Не знаю, чи це можна назвати поворотним моментом у буквальному сенсі. Річ у тім, що я почав зніматися ще до того, як по-справжньому зрозумів, що таке акторська професія. Я фактично вчився вже на майданчику, коли отримував роботу, і, мабуть, це навіть добре — що я почав працювати раніше, ніж усвідомив, що саме роблю. Але коли я зараз озираюся на деякі зі своїх ранніх фільмів, то думаю: «Боже, це інколи дуже важко дивитися».

Утім, я справді вважаю, що для мене це стало моментом більшої впевненості. Відчуття, ніби я нарешті заслужив своє місце за цим столом. Я довгий час сумнівався, чи справді маю право бути в одному кадрі з такими видатними акторами. Але саме під час роботи над цим фільмом ми з Дереком (Кьяфрансом — ред.) дуже багато говорили — про різні речі, зокрема про те, наскільки близькими є комедія і трагедія, або ж драма.

Усе залежить від перспективи. Якщо людина падає — це може бути смішно. Але якщо чоловік падає після того, як його звільнили з роботи або після того, як від нього пішла дружина, це вже трагедія. Та чи маєш ти право сміятися з цього? Чи дозволено тобі це? Ці стани настільки близькі одне до одного, і все визначає точка зору: з якої позиції ти спостерігаєш за подією.

Для нас із Дереком це було дуже красиве дослідження — шукати, де в цій історії сум, де сміх, де дивність, де незручність або дискомфорт. Ми намагалися пройтися всюди, не шукаючи правильної відповіді. Ми просто перевертали кожен камінь і продовжували копати далі.

Яке послання фільму? Другий шанс, спокута, людський зв’язок?

Ч.Т.: Дуже складне запитання. Я загалом дуже люблю ідею другого шансу, але, якщо чесно, в житті ми рідко їх отримуємо. Коли я думаю про власний досвід і про людей, які мене колись скривдили, то запитую себе: чи дав би я їм другий шанс? Це надзвичайно складне питання, і кожен такий випадок потребує часу та глибокого осмислення.

Але водночас я завжди намагаюся триматися за надію. Можливо, інколи я тримався за неї навіть надто довго. Та цей фільм, як на мене, є дуже гарним прикладом цього почуття. Я так сильно хочу найкращого для Джеффа. Але водночас, ще з самого початку, ти ніби розумієш: чи зможе він коли-небудь отримати те, чого прагне, живучи в неправді?

І все-таки від нього неможливо відірвати погляд. Я люблю Джеффа. Розмовляючи з ним телефоном, я щиро бажаю йому найкращого. Але я знаю, що в нього ще є багато часу попереду, ще років десять внутрішнього шляху.

Цей фільм справді «бачить» людей. Дерек підходить до цієї історії дуже людяно, уважно, будучи сповненим доброти й милосердя. Гадаю, багато глядачів після перегляду «Грабіжника за покликанням» ніби відчують себе його героями та почуватимуться емоційно наповненими.

Це, мабуть, і є головним — благодать, прийняття.

«Грабіжник за покликанням» — історія про ухвалення рішень, зокрема дуже поганих. Думаю, з цим легко співвіднестися, адже кожен із нас робив щось, про що шкодує. Пригадаєте власні неправильні рішення в житті?

Ч.Т.: Я вам цього не скажу.

Я дуже сподіваюся, що ніхто ніколи не дізнається про мої справді погані рішення. Але так, теоретично я міг опинитися у в’язниці. Якби хтось упіймав мене в той момент, коли я ухвалював деякі з них, це цілком могло би статися.

Кірстен Данст: Ми б обидва сиділи у в’язниці.

Ч.Т.Так, ми обидва були б злочинцями. Просто нас ще не спіймали.

Насправді один мій давній друг, якому я розповідав про цей фільм і про Джеффа, сказав мені дуже цікаву річ. Ми знайомі багато років, і він зауважив: «Знаєш, мені здається, це буде для тебе дуже сильна роль, тому що, з огляду на те, звідки ти родом і як виріс, ти був буквально за одне-два рішення від того, щоб опинитися в ситуації, дуже схожій на життя Джеффа».

Я ніколи раніше не дивився на це з такого боку. Читаючи сценарій, я про це не думав. Але після цієї розмови почав багато розмірковувати про власне життя — про ті моменти, коли все могло піти інакше. Якщо б я тоді повернув ліворуч, а не праворуч, моє життя зараз було б зовсім іншим. І мені здається, це можна сказати майже про кожного. Ти ніколи не знаєш, що станеться, якщо не зайдеш у ті двері або, навпаки, якщо вирішиш через них пройти.

Отже, що саме ви зробили?

Ч.Т.: Я нічого не можу розголошувати.

К.Д.: Якось я була в аутлет-торговельному центрі з опікункою іншого дитячого актора, і вона просто крала речі. Вона казала: «Бери, ніхто не дивиться. Це їхня провина, що не стежать». І я взяла намисто з метеликом, хоча дуже не хотіла. Я почувалася страшенно винною і мені було дуже соромно.

Ч.Т.: Був момент, коли я щойно повернувся зі школи, і мені запропонували чималі гроші просто за те, щоби піти й вкрасти автомобільні диски. Я тоді справді задумався і подумав: так, я міг би це зробити без проблем. Але зрештою цього не сталося.

Між вашими персонажами відчутна сильна хімія. Якою була ваша взаємодія на знімальному майданчику і чи дізналися ви щось нове одне про одного під час роботи?

Ч.Т.: Знаєте, я спостерігав за кар’єрою Кірстен упродовж усього її шляху, з самого дитинства, і бачив усе, що вона робила. Коли акторка зіграла так багато різних ролей і робить це так добре, ти не знаєш, якою вона буде в реальному житті. Складається враження, що в неї п’ятдесят різних особистостей, і ти думаєш: як це взагалі працює?

Насправді так буває з багатьма людьми, з якими ти взаємодієш. Ти бачив їхню роботу, але не проводив із ними часу, щоб зрозуміти, якими вони є як люди. У нас усе склалося дуже легко. Те, як ви бачите нас зараз, майже точно відображає те, як усе було на зйомках.

У нас не було трейлерів. Ми просто проводили час разом, курили, і говорили про життя, про дітей, про все на світі.

Фільм заснований на реальній історії, і я хотіла б дізнатися, що ви знали про грабіжника Джеффа Манчестера до початку роботи над фільмом?

Ч.Т.: Я нічого про нього не знав до моменту, як Дерек надіслав мені сценарій. Це не була гучна історія національного масштабу, про яку я міг чути в дитинстві.

Прочитавши сценарій, я свідомо не захотів шукати інформацію в інтернеті. Мені було важливіше почути від самого Дерека, як він бачить Джеффрі, чому хоче розповісти цю історію, які деталі для нього важливі. Я знаю, що Дерек проводить надзвичайно ґрунтовні дослідження, і розумів, що будь-що знайдене мною онлайн не буде настільки глибоким, як те, що він уже зробив.

Потім у мене з’явилася можливість поговорити з реальним Джеффом. Ми спілкувалися майже щодня протягом приблизно двох місяців перед початком зйомок. Він досі перебуває у в’язниці, тож я не міг зустрітися з ним особисто, але навіть по телефону за голосом можна багато чого зрозуміти про людину. Ти дізнаєшся про речі, яких не очікував, і водночас підтверджуються деякі твої припущення.

Про що цей фільм?

Ч.Т.: Ми багато говорили про те, чим насправді є цей фільм і які його теми. Їх там кілька, але одна з головних — це благодать, милосердя.

Джефф вдався до дуже поганих, справді жахливих рішень. Він є головним персонажем фільму, і глядач мимоволі починає за нього вболівати, бо бачить події з його перспективи. Ви розумієте, чому він ухвалює ті чи ті рішення.

Якщо просто почути історію про людину, яка пограбувала купу ресторанів McDonald’s, потрапила до в’язниці, а потім утекла, найімовірніше, ви швидко винесете щодо неї вирок. Але саме в цьому й полягає магія кіно — воно дає змогу зрозуміти причини, які стоять за цими рішеннями.

У цьому фільмі, зокрема через Лі, пастора Рона та багатьох інших героїв, люди ставляться до Джеффа з великою щедрістю і приймають його таким, яким він є в конкретний момент. Зрештою вони починають його любити, бо він просто хотів бути кращою версією себе, але не знав, як цього досягти. Думаю, це знайомо багатьом із нас. Ми всі намагаємося щодня стати кращими, навіть якщо не завжди знаємо, як саме.

Героїня Кірстен зв’язується із людиною, яка постійно живе переховуючись. Що це говорить про потреби вашої героїні, чого вона насправді шукає у стосунках? І те саме запитання до вас, Ченнінґ, але з перспективи вашого персонажа.

К.Д.: Лі дбає про дітей, живе спокійно й не шукає чогось особливого. А потім у її житті з’являється цей майже міфічний чоловік, і вона закохується в нього просто за те, ким він є.

Адже ми не можемо спланувати, в кого закохаємося. А далі їй доводиться мати справу з наслідками того, що відбувається. Вона розривається між бажанням захистити своїх дітей, почуттями до цього чоловіка і внутрішнім відчуттям, що щось не так. Саме цей внутрішній конфлікт і є для неї ключовим.

Ч.Т.: Так, я думаю, що історія Джеффа багато в чому перегукується з досвідом людей, які служили в армії. Багато моїх друзів або досі є військовими, або вже завершили службу. І мені здається, що одна з ключових тем, яка часто простежується в таких людей, — це питання власної цінності.

Джефф із цим бореться особливо гостро. На початку фільму він опиняється перед дуже складним питанням: що робити після служби, куди йти далі, ким бути? У війську кожен виконує життєво важливу функцію, незалежно від посади — ти є необхідною частиною цілого. А коли повертаєшся до цивільного життя і знаходиш роботу десь іще, раптом усвідомлюєш, що ти більше не незамінний.

Джефф болісно шукає відповідь на питання, що він насправді може дати людям, яких любить. Він ухвалює дуже неправильні рішення, вважаючи, що саме так зможе заслужити їхню любов. І лише згодом приходить до важкого, але важливого усвідомлення: не гроші, не будинки й не речі визначають його цінність. Єдине, що він справді може дати, — це він сам і любов, на яку здатен.