На стримінговій платформі «Disney+» стартував 2-й сезон «Суперників» — сатиричного серіалу про життя англійських багатіїв наприкінці вісімдесятих. Здавалося б — типова мильна опера з нескінченними інтригами, сварками й закоханостями. Станіслав Тарасенко пояснює, як із цього виходить щось більше за guilty pleasure.
1-й сезон «Суперників» («Rivals») з’явився 2024 року, несподівано вибившись у топи переглядів і отримавши максимально високі глядацькі оцінки. Строкатий акторський склад, естетика вісімдесятих, виразні саундтреки, майстерна операторська робота, інтригуючий сюжет — у «Суперників» багато чеснот, які перетворюють цю, здавалося б, необов'язкову до перегляду мильну оперу на справжню серіальну розвагу. І ось як це працює.
Друга половина вісімдесятих, вигадане англійське графство Ратшир, ідилічна утопія для британських аристократів, продюсерів, ведучих, IT-революціонерів, письменниць та численних членів їхніх родин. Місцевий краш і міністр спорту Руперт (Алекс Гасселл) ворогує зі своїм сусідом Тоні (Девід Теннант), телемагнатом і власником ТБ-імперії «Corinium».Тоні переманює до себе на роботу популярного ведучого ВВС Деклана (Ейдан Тернер). Деклан переїздить до Ратшира з усією сім'єю, в якій найпримітніші дві особи: його дружина Мод, що нудиться в провінції, та дочка Теґґі, яка по вуха закохується в Руперта. Усі вони — і ще з десяток інших не менш важливих персонажів «Суперників» — стають заручниками ворожнечі Тоні та Руперта, яка розростається до масштабів цілого графства.
На середині 1-го сезону Деклан зі скандалом залишає «Corinium», переходить на бік заклятого ворога Тоні Руперта і разом з ним відкриває телеконцерн під назвою «Venturer», щоб витіснити «Corinium». Обидві компанії розпочинають гонитву за володіння франшизою — ліцензією на телемовлення, яка знищить конкурента. Звісно, суперники не гребують навіть найбруднішими прийомами.
За всіма зовнішніми ознаками цей серіал підпадає під опис прохідного «телевізійного мила» про впливових можновладців-мільйонерів, де всі поперемінно то ворогують одне з одним, то затягують одне одного в ліжко.
Боротьба характерів, незручне мовчання закоханих, заміські особняки, викриття міністра, небажана вагітність, кінне поло, секс у саду і навіть хованки в шафі — це набір типової мелодрами, розрахованої на аудиторію «Далласа» і «Бріджертонів». Однак «Суперники» — виняток із правил. На відміну від багатьох інших «милодрам», серіал приємно вражає детальним опрацюванням кожного з ключових драматичних елементів, починаючи з вмотивованої поведінки персонажів і закінчуючи добором локацій.
Серіал підпадає під опис прохідного «телевізійного мила», де всі поперемінно то ворогують одне з одним, то затягують одне одного в ліжко
Це блискуча сучасна сатира, яка точно відображає англійську епоху вісімдесятих з її розквітом телевізійних шоу без цензури, політичними інтригами каденції Маргарет Тетчер та розвагами багатіїв у стилі dolce vita.
І хоча комедія «Суперників» незлобива й гуманна (адже навіть головний лиходій серіалу Тоні не такий вже й безнадійний), вона все-таки не позбавлена міцної драматичної основи. У «Суперниках» згадують СНІД, розповідають про зґвалтування і алкоголізм — але все це жодною мірою не вносить різнобій у тональність оповіді. Що б не відбувалося, шоу лишається життєствердним та вітальним. Торкаючись різноманітних тем і проблем, воно все ж не звертає з обраного ще у першому сезоні позитивного курсу.
Це блискуча сучасна сатира, яка точно відображає англійську епоху вісімдесятих
Як будь-яка мильна драма, «Суперники» — це самовідтворюване шоу, яке потенційно могло би тривати вічно. Адже приводів для сварок між героями «Суперників» завжди буде вдосталь! Тим паче, що в основу серіалу покладена серія бульварних романів Джиллі Купер із так званих «Ратширських хронік» (1986-2023). З одинадцяти «ратширських» книг Купер можна було б викроїти добру дюжину сезонів — було б тільки бажання і були б рейтинги.
1-й сезон «Суперників» завершився гіпотетичною смертю Тоні — його вдарила по голові (між іншим, що символічно, телевізійною нагородою) продюсерка Кемерон, яка перекинулася до табору Руперта і стала його коханкою. Однак у перші ж хвилини 2-го сезону глядачам демонструють живого-здорового Тоні, який оговтався після удару і, звичайно ж, затаїв ще більшу злобу на ворогів. Саме так і працює маховик «телемила»: новий сезон означає новий виток старих конфліктів.
Драматургія і сценарна якість продовження «Суперників» анітрохи не просіли — серіал, як і раніше, залишається заразливо смішним та емоційно зарядженим. Ансамбль умовно поганих і добрих персонажів продовжує тримати увагу глядачів. Ось вам і золотий стандарт для сучасної мильної опери.
