Філософія «Ріка та Морті»: нігілізм, постмодернізм і відрижка

Автори «Ріка та Морті», Ден Гармон і Джастін Ройланд, створили справжній гік-культурний феномен. Їхній проєкт цінують не менше, аніж «Сімпсонів», «Сім'янина», «Південний Парк», «Таємниці Ґравіті Фолз» і — ймовірно, найближчий йому за духом мультпроєкт — «Час пригод». За роки існування мультсеріалу з ним сталося чимало скандального: від звільнення Джастіна Ройланда, звинуваченого в насильстві та сексуальних домаганнях, до масових проявів токсичної поведінки з боку фанатських спільнот (наприклад, коли до виключно чоловічого колективу серіалу приєдналися жінки-сценаристки, фани оприлюднили їхні персональні дані з метою залякати і змусити залишити роботу).

Попри все, рейтинги «Ріка та Морті» залишаються високими і 9-й сезон критики зустріли схвально. Отже, ось як серіал став класикою постмодерну.

«Рік та Морті» — важлива віха в історії «Cartoon Network». Проривні мультиплікаційні роботи («Самурай Джек», «Час пригод», «Дивовижний світ Гамбола») в ефірі цього каналу зіграли вирішальну роль у популяризації аніме серед американців. А у вечірній час дитячо-підлітковий «Cartoon Network» змінює логотип на «Adult Swim», пропонуючи глядачам дорослий нецензурований контент. Саме на «Adult Swim» у 2013 році й почав виходити серіал про науковця-нігіліста.

З першого погляду може здатися, що «Рік та Морті» — стандартний ситком. Напівбожевільний і самовпевнений Рік вирушає в чергову мультивселенську пригоду зі своїм онуком Морті, в той час як паралельно з цим розвивається ще один комедійний сюжет (зазвичай пов'язаний із родичами героїв). Пригода завершується, герої розводять руками, жодних висновків не буде — чекаємо на наступний епізод. За винятком цинічної зневаги до моралі, «Рік та Морті» начебто мало відрізняється від «Сімпсонів», в яких Барту, Лізі та Меггі ось вже добрих 36 (!) років ніяк не вдається подорослішати.

Однак за каркасом банального ситкому ховається складний оповідальний механізм. «Рік та Морті» — дітище сучасної попкультури, де перемішалося все: медіа, тренди, кліше, постправда, метаіронія, інтернет-меми. До «Ріка та Морті» не було іншого такого мультсеріалу, настільки ж переповненого коментуванням, автоцитуванням, зламом «четвертої стіни» і прямим зверненням до глядача.

«Рік та Морті» — дітище сучасної попкультури, де перемішалось усе: медіа, тренди, кліше, постправда, метаіронія, інтернет-меми

Автори «Ріка та Морті» не тільки деконструювали наративні шаблони і оповідальні матриці (на кшталт «шляху героя» чи «розвитку персонажа»), а ще й наче винесли ці поняття за дужки. Власне, весь мультсеріал Ройланда-Гармона є подібним «винесенням за дужки» — автори свідомо відмовляються від традиційної для героїв мотивації, психології та конфлікту. Персонажі тут не є заручниками конкретної жанрової історії, прото- і антагоністи вільно міняються місцями і мутують у щось інше.

Постійна рефлексія персонажів на події, що з ними відбуваються, розуміння ними правил ситкомів, розмови Ріка про «новий сезон» — ось на чому ґрунтується мультсеріал Ройланда-Гармона. Сюжетом «Ріка та Морті» є сама структура його сюжету, тобто численні спроби героїв «зламати» і «обійти» цю структуру. Рік не просто так називає себе «н*в'*б*нн*м богом» — він буквально виходить за оповідальні рамки. Персонаж стає самим автором, який розуміє правила світу, усвідомлює умовність сюжету, а отже, може переписувати реальність.

Таким чином світ «Ріка та Морті» — це мультивсесвіт формальних експериментів над оповіддю. І саме принципи цього мультивсесвіту — центр історії мультсеріалу. Нескінченна кількість Ріків і Морті, а також ті міріади розумних світів, між якими вони вільно переміщаються, не тільки привносять у мультсеріал сюжетну варіативність, але й, що набагато важливіше, концепцію цинізму та нігілізму. Ріку, справедливо оголошеному Галактичною Федерацією «міжзоряним терористом», вдається знищувати цілі всесвіти — і не відчувати жодних докорів сумління. А чому би йому, власне, гризти себе? Ніщо й ніхто не може мати для Ріка цінності, оскільки нічого унікального не існує — всьому і всім знайдеться копія та заміна у паралельному вимірі. А значить, будь-яка сюжетна арка мультсеріалу або смерть його персонажа — це лише черговий позбавлений сенсу і змісту поворот, який можна переграти незліченною кількістю способів.

Будь-яка сюжетна арка або смерть персонажа — це лише черговий позбавлений сенсу поворот, який можна переграти

«Рік та Морті», знецінюючи традиційне оповідання, доводить концепцію постмодерну до граничної точки, в якій немає ні Бога, ні героя, ні події. «Ніхто не існує з певних причин, — пояснює Морті своїй старшій сестрі устрій всесвіту. — Ніхто ні до чого не прив'язаний. Усі колись помруть... Ходімо подивимось телек!».

У зв'язку з цим головна загадка «Ріка та Морті» — причина депресії (або ж навіть серйозного психічного розладу) Ріка. Чи то втративши кохану дружину, чи то розлютившись на весь світ, чи то збожеволівши від власної геніальності, Рік, по суті, підкорив собі все суще, ставши деміургом мультивсесвіту — тобто наймогутнішим персонажем, який переміг не тільки час і смерть, а й саму причинність буття. Глибока незадоволеність Ріка — це трагедія переможця, який досяг меж можливого. Ніщо не приносить йому радості, оскільки радості для Ріка, як і всього іншого, більше не існує. Його знаменита відрижка, яка кочує із сезону в сезон, найточніше ілюструє ставлення вченого до всього навколишнього.

Рік подібний до Шерлока Холмса, який коле собі кокаїн через нудьгу і неможливість «зайняти розум чимось справді складним і важливим». «Коли усвідомлюєш безглуздість буття, — розмірковує Рік перед дочкою, — всесвіт падає до твоїх ніг, але всесвіту це не до вподоби. За своєю суттю всесвіти — це тварини. Вони харчуються пересічністю, породжуючи нескінченність ідіотів, щоб годуватись ними... Люди з мізками можуть підкорити реальність. Але фішка в тому, що вона завжди брикатиметься і в результаті скидатиме тебе. Тільки так це й працює».

Чи може така людина віднайти спокій? Чи здатний Рік відшукати сенс і моральний орієнтир у просторі нескінченного «одного й того ж»? Мультсеріал Ройланда-Гармона задається недитячими питаннями, на які важко знайти однозначні відповіді. Але навіть для безмежного мультивсесвіту «Ріка та Морті» вистачило б принаймні однієї.