Безнадійний роман: «Обсесія» — новий горор-хіт чи абсолютний хайп?
Стрічка режисера Каррі Баркера ще до релізу отримала статус одного з найочікуваніших горорів року. «Обсесія» — це фільм про те, як мрія про романтичне кохання перетворюється на пастку. Але Каррі Баркер, здається, потрапив до власної, настільки завищивши очікування. У результаті фільм, що обіцяв препарувати страх близькості, вийшов видовищним і навіть дуже сучасним. Наталя Серебрякова пояснює, чому це не обов'язково комплімент.
Містичний горор «Обсесія» в українському прокаті з 11 червня. На перший погляд, це ще одна дотепна історія від студії Blumhouse, яка традиційно працює на молодіжну аудиторію, поєднуючи елементи горору, чорної комедії та соціального коментаря. Однак за зовнішньою привабливістю та маркетингово відшліфованою оболонкою приховується значно більш передбачуваний і обмежений у художніх засобах продукт, ніж це намагається продати промокампанія.
У центрі історії — юнак на ім’я Бер (Майкл Джонстон), типовий романтичний мрійник, котрий працює в музичному магазині. Він давно закоханий у Ніккі (Інде Наварретте) — колегу, з якою його пов’язують дружба, звичка і «майже-інтимність». Коли після раптової смерті його улюбленої кішки (про тварину ще неодноразово нагадають упродовж фільму) в руках Бера опиняється містичний предмет, здатний виконати одне бажання, той обирає найнебезпечніший варіант: він хоче гарантії кохання Ніккі.
Реалізована мрія швидко перетворюється на психологічну пастку, де близькість стає нав’язливою, а почуття — штучними, і це починає руйнувати обох у парі. Те, що спочатку виглядає як романтична фантазія, поступово трансформується у тривожну історію про емоційну владу над іншою людиною, а межа між любов’ю і контролем зникає повністю. Здавалося б, така історія могла б стати підґрунтям для сатири на сучасні уявлення про стосунки, однак фільм майже одразу обирає простіший шлях.
Реалізована мрія швидко перетворюється на психологічну пастку, де близькість стає нав’язливою
Найбільша проблема стрічки полягає в її чіткій орієнтації на маркетинговий ефект. «Обсесія» постійно балансує між горором і комедією, але рідко дозволяє собі справжню ризикованість або авторську глибину, як хоча б у минулорічному горор-хіті Коралі Фаржи «Субстанція».
Сцени побудовані так, щоби працювати в трейлері: вони яскраві, перебільшені та іноді навіть візуально вигадливі. Але в контексті цілісного фільму часто видаються набором кліпів з довгими незручними діалогами, що топчуться на місці. Це кіно, яке ніби постійно нагадує глядачу, що воно «сучасне», «іронічне» і «для покоління TikTok», але не завжди пропонує справжню драматургію.
Персонажі існують за тією самою логікою спрощення. Головний герой — типова проєкція «звичайного хлопця», в якому покоління Z має себе впізнати, але його внутрішній конфлікт прописаний досить поверхово. Його мотивація не розкривається глибоко, а еволюція зводиться до реакцій на сюжетні тригери. Ніккі — це спочатку жива людина з власним характером, але поступово її образ стискається до функції «страшної трансформації».
Це кіно, яке ніби постійно нагадує глядачу, що воно «сучасне», «іронічне» і «для покоління TikTok»
Попри це, фільм намагається компенсувати драматургічну простоту акторською енергією та гіперболізованою грою. Виконавиці головної жіночої ролі Інде Наварретте відведено найбільш видовищні моменти, як-то коли вона несамовито кричить на Бера серед ночі або розбиває склянку собі об голову. Саме вона — центр уваги. Особливо коли стрічка переходить у режим боді-горору. Проте такі експресивні епізоди більше схожі на демонстрацію акторських умінь, ніж на органічну частину історії.
Окремо варто відзначити гумор, який у фільмі часто підміняє собою справжню напруженість. Він будується на впізнаваних ситуаціях — незручне перше побачення у автівці, кохання, що витікає з дружби, офісна динаміка — але рідко виходить за межі стандартних комедійних шаблонів. Інколи здається, що «Обсесія» намагається одночасно бути сатирою на романтичні кліше та самим цим кліше відповідати. Такий підхід можна вважати метаіронією, але гостроти гумористичним сценам це не додає.
Ще одна проблема «Обсесії» у нерівності між задумом і його екранною реалізацією. Фільм справді порушує важливу тему — як романтична фантазія може перетворитися на форму психологічного насильства, — однак робить це не завжди достатньо глибоко. Там, де могло би бути складне дослідження межі між бажанням і контролем, фільм просто підкидає нам черговий труп, що «рухає» сюжет.
Зрештою, «Обсесія» лишає по собі враження добре продуманого медіапродукту, а не авторського висловлювання. Його головна функція — бути контент-атракціоном, візуально привабливим та енергійним. Ім’я режисера точно не увійде в історію кінематографу, а про сам фільм забудуть уже восени.
