«День істини» Стівена Спілберга: фільм-інструкція, як побрататися з інопланетянами
«День істини» — фантастичний трилер Стівена Спілберга про інопланетян-емпатів та войовничо налаштованих людей — змусив кінокритика Станіслава Тарасенка переживати змішані почуття. На прохання БЖ він розповідає, чому в часи політичних криз та війн наївному пацифізмові Спілберга можна тільки позаздрити.
Можливість пізнати невідоме, йти йому назустріч без остраху, або, якщо коротко, інопланетяни — одна з магістральних тем у різноплановій творчості Спілберга. Фантазер, невиправний гуманіст, Спілберг з надією вдивляється у зоряне небо й вишукує там позаземні цивілізації. На відміну від Стенлі Кубрика і Рідлі Скотта, що привідкрили похмурий виворіт космосу в «Космічній одіссеї» та «Чужому», для Спілберга прибульці — не армагеддон, а друге пришестя.
Культові спілбергівські блокбастери «Близькі контакти третього ступеня» та «Інопланетянин» — це життєствердні роботи про єднання життя крізь тисячу світлових років і універсальний для галактики гуманізм. «День істини» — ще один фільм про інопланетян, які перевершують людство, але приносять їм прогрес, а не руйнування та смерть. Ба більше, прибульці у «Дні істини» зупиняють Третю світову війну, а ключову фразу стрічки закодовано в посланні з космосу — «Не бійтеся невідомого».
Для Спілберга прибульці — не армагеддон, а друге пришестя
Ідея фільму осяяла Спілберга після читання репортажу The New York Times про можливий контакт Пентагона з НЛО та перегляду документального серіалу «Таємниця ранчо Скінуокер» про паранормальні події в штаті Юта. Об'єднавшись зі сценаристом Девідом Кеппом, Спілберг протягом двох років працював над сюжетом, вибудовуючи суміш конспірологічного трилера й наукової фантастики. На жаль, результат вийшов малозадовільним.
«День істини» розповідає про протистояння корпорації Wardex і підпільної мережі активістів, які нагадують реально існуючий Рух за розкриття інформації про НЛО. Wardex уже понад 70 років приховує існування інопланетної цивілізації, вивчає її технології та проводить експерименти над прибульцями. Корпорація здається абсолютним злом, утім, керується зрозумілою логікою: людство починає зісковзувати у вирву Третьої світової, тому голова Wardex Ноа Сканлон (Колін Ферт) вважає, що правда лише розпалить нові конфлікти і кризи. По іншу сторону барикад перебувають активісти, що працюють над «Днем істини» — проєктом із розкриття засекреченої інформації, яка, на їхню думку, навпаки, поверне людству злагоду.
Двоє інших важливих героїв «Дня істини» — репортерка Маргарет Фейрчайлд (Емілі Блант) і фахівець із кібербезпеки Деніел Келлнер (Джош О'Коннор). Вони стають потрібними одне одному: Деніел, такий собі Джуліан Ассанж чи Едвард Сноуден, багато років працював на Wardex і потай виніс зі сховища два космічні артефакти й тонну гігабайтів інформації; Маргарет — знає, як поширити її світом. Маргарет і Деніс стають рупорами інопланетян на Землі — в буквальному сенсі виконуючи функцію їхніх офіційних представників, що переконують людство в добрих намірах прибульців.
Побоювання Wardex поділяє й дівчина Деніела, Джейн (Ів Г'юсон), якій приділяється важлива сюжетна арка. Як оприлюднення інформації вплине на систему цінностей, релігію та етику? Чи не перестануть люди вірити в Бога? Чи не викинуть Біблію? Чи не молитимуться прибульцям? Слава Богу, їй є до кого звернутися — наставниця монастиря, де колись мешкала Джейн, заспокоює дівчину цитатою зі Старого Заповіту: «Господь зробив людину вінцем творіння на Землі». Але тільки на Землі.
Взагалі одна з головних ідей фільму — людині потрібен модератор, бажано нелюдського походження. Світ, що стоїть на порозі глобального конфлікту; ядерні перегони між США, Іраном, Росією та Північною Кореєю; розв’язана Росією війна проти України. Інколи, щоб нагадати людині, що вона не монстр, їй потрібен прибулець, вища космічна інстанція, глобальний поліцейський, який примирить мешканців блакитної кульки.
Інколи, щоб нагадати людині, що вона не монстр, їй потрібен прибулець
У цьому сенсі «День істини» — безнадійний у своїй наївності та неправдоподібності фільм. Працюючи над «Першому гравцю приготуватися» або «Індіана Джонс і королівство кришталевого черепа», Спілберг часто нехтував логікою і здоровим глуздом заради візуального атракціону та видовищного екшену. Так і тут: йому неважливо, що Wardex міг би сотню разів зупинити Маргарет і Деніела, або що війни навряд чи припиняються випуском новин. Та Спілберга цікавить інше — видовищність і нехитра мораль: людина, якщо не забуває про свою природу, це благо, а Всесвіт — це один великий затишний будиночок, де тобі завжди простягнуть клешню чи щупальце допомоги.
Фінал стрічки Спілберга закінчується днем істини — сенсацією, яка «перекриває» собою всі насущні людські проблеми. Сучасний політичний і воєнний хаос, згідно з його кіно, долають емпатія та добра воля. Звісно, можна посміятися з легковірності режисера та його малореалістичних переконань, проте з іншого боку — позаздрити чистоті сприйняття. Можливо, саме цього бракує сучасному кінематографу.
