Із серйозним забралом: 10 графічних романів на дорослі теми
Комікси давно перестали сприйматися як «низький жанр» — за складністю композиції та сюжету вони можуть не поступатися романові чи експериментальному мистецтву. Яскравий приклад — «Невидимі» Ґранта Моррісона, які вийшли в січні українською мовою в перекладі Максима Нестелєєва. На прохання БЖ Нестелєєв склав добірку як уже перекладених «складних» інтелектуальних коміксів, так і тих, що очікують на переклад.
«Невидимі» — Ґрант Моррісон
Статус: українською вийшов у видавництві «РМ»
Багато коміксів Ґранта Моррісона вважають складними. «Фатальний патруль», «Безіменний», «Фінальна криза» — та саме «Невидимі», певно, є його найважливішим проєктом. Цей графічний роман виходив з 1994 по 2000 роки, і його стиль вплинув на дуже різні твори — починаючи «Матрицею» і закінчуючи «Дивними дивами».
«Невидимі» — культовий графічний роман, який увібрав у себе цілу бібліотеку класики, масової культури, езотерики та магії, а також ледь не всі теорії змови, які вирували в суспільстві 1990-х. На позір це казка для дорослих про боротьбу умовних сил добра (голомозого кілера, шамана-трансгендера, експоліцейської, телепатки з майбутнього та матюкливого Будди) проти умовних сил зла (істот із позапростору). У такий досить заїжджений сюжет Ґрант Моррісон запакував низку непростих філософських ідей про владу, свободу та моральний релятивізм. Будучи уважним читачем окультно-езотеричної літератури, Моррісон прагнув зробити зі свого коміксу сигіл — магічний символ, який здатен змінити реальність. І зрештою принаймні частково авторові це вдалося.
«Прометея» — Алан Мур
Статус: придбані права на переклад українською, комікс готують до друку
Алан Мур відомий насамперед своїми «Вартовими» та «V означає Вендетта», хоча поціновувачі вважають його справжнім шедевром «З пекла» — темний вікторіанський триллер про Джека-Різника. У тіні всіх цих визначних коміксів лишається «Прометея», яку з 1999 по 2005 рік геніально малював Джеймс Г. Вільямс ІІІ.
Тут Мур розповідає про Софі Бенґз, котра стає черговим втіленням Прометеї, божества Уяви. За сюжетом, проти неї та її царства Імматерії борються різноманітні маги, духи й демони, які не хочуть, щоб люди мали свободу творчості і мріяли. «Прометея» — це також своєрідний посібник із кабали, адже в ньому, скажімо, докладно проілюстровано і пояснено всі сфіроти — 10 еманацій, через які являє себе Ейн Соф, безкінечний трансцендентальний простір. Також один із випусків — це поетичний опис кожної карти таро зі згадками британського мага Алістера Кровлі та інших окультистів. Загалом же «Прометея» — це ода фантазії в усіх її проявах з просто неймовірною роботою художника Вільямса ІІІ.
«Монстри, любов моя» — Еміль Ферріс
Статус: українською вийшов у «Видавництві»
Двотомний графічний роман Ферріс — непересічний візуальний проєкт, який привертає увагу насамперед схожістю на саморобний дитячий комікс, тоді як за цим ховається непростий психологічний твір про дорослішання та розуміння себе й Іншого.
Перекладачка «Монстрів» Ярослава Стріха так розповідає про них: «За сюжетом “Монстри, любов моя” Еміль Ферріс, напевно, найближчі до детективу: дівчинка-підлітка розслідує загадкове вбивство сусідки, яка колись пережила Голокост, а навколо в цей час вирують кримінальне життя і соціальні заворушення Чикаго 1960-х. Однак самим тільки сюжетом інтересу до цього коміксу не пояснити. Він привертає увагу ще й формою: це дотепна стилізація під шкільний зошит у лінійку, де юна героїня щось постійно малює ручкою — від сатири на шкільне життя і скарг на однокласників до замальовок усього, що її зацікавило (обкладинок коміксів, класичного живопису з музею тощо). Що ж до того, чому монстри — це любов, то вони виступають метафорою інакшості. Зазвичай інакшість несе загрозу тому, хто з якихось причин не вписується в колектив, а головна героїня не вписується за багатьма параметрами й тому цінує сюжети про інакшість, що дарує монструозну силу: така от ода горорам, жанру на узбіччі, який лишає простір для всіх, кого відкинув суспільний мейнстрим».
«Департамент правди» — Джеймс Тайніон IV
Статус: українською вийшов у видавництві VARVAR Publishing
«Департамент правди» — амбітний проєкт Джеймса Тайніона ІV, який поки що не думає закінчуватися (станом на лютий 2026 року вийшло 35 випусків). Ідея «Департаменту» чимось схожа на ідею романів «Маленькі боги» Террі Пратчетта та «Американські боги» Ніла Геймана — чим більше людей вірять у віртуальну сутність, богів чи демонів, тим реальнішими ті стають. Тайніон запозичує цей сюжет і переносить на родючий американський ґрунт теорій змов: чим більше людей вірять у пласку Землю чи людину-метелика, тим більше шансів, що реальність прогнеться під вагою цих домислів. Так теорії змов стають зброєю, не менш небезпечною за атомну бомбу. Володієш інфопростором — володієш розумом нації. Володієш розумом — володієш реальністю. І щоб вона не вийшла з-під контролю, у США створюють Департамент правди — і завідує ним не хто інший, як Лі Гарві Освальд.
Комікс Тайніона зацікавлює з перших сторінок, де є рептилоїди, Satanic Panic 1980-х та знятий Стенлі Кубриком політ на Місяць. Перекладачка «Департаменту правди» Олена Лісевич так каже про цей графічний роман: «… текст насичений алюзіями на реальні теорії змови й політичні події США: є і про вбивство Кеннеді, і про людей в чорному, і про того ж Епштейна тощо, але не бійтеся: в коміксі є прикінцеві примітки, де можна знайти більшість відповідей і пояснень. “Департамент правди” — нетиповий комікс, часто навіть дискомфортний, але водночас актуальнішого твору в епоху післяправди годі й шукати».
«Інкал» — Алехандро Ходоровський
Статус: українською вийшов у видавництві Vovkulaka
Це перший том у так званому «Ходоверсі» — мультивсесвіті імені чилійця Ходоровські, режисера, художника та практикуючого таролога. «Ходоверс» — це серія науково-фантастичних коміксів на космічну тематику, заплутана історія падіння (буквального і символічного) Джона Діфула, детектива-невдахи R-класу найнижчого рівня, який для автора є втіленням карти таро «Дурень» (англійське fool перегукується з прізвищем героя).
Дія відбувається у невизначеному майбутньому в далекій галактиці, і переконливість цього світу тримається передусім на незрівнянній майстерності французького художника Мебіуса. Діфул випадково стає пішаком у дуже складній грі кількох владних гравців і потрапляє у вир карколомних подій, вирішуючи долю Всесвіту. Втім, повніше контекст усіх подій стає зрозуміліший в інших графічних романах «Ходоверсу», зокрема книгах про Метабаронів — майже непереможних космічних лицарів майбутнього.
«У тіні відсутніх веж» — Арт Шпіґельман
Статус: чекає на переклад та видання
Арт Шпіґельман, звісно, знаний своїм «Маусом» — історією про виживання польських євреїв-мишей у часи Голокосту, спроєктованому нацистами-котами. Втім, він починав як андерграундний коміксист і створив багато різних експериментальних проєктів. Одним з найцікавіших його творів є невеликий графічний роман «У тіні відсутніх веж» — реакція на події 9/11.
Це мозаїчна замальовка того трагічного дня, де з’являється і сам Арт із дружиною, і персонажі його «Мауса», а також обіграно різноманітні коміксові стилі й традиції та відтворено тогочасні телеекрани й газетна періодика. Усе це для того, щоби передати хаотичні та травматичні враження від того дня і наступних подій, спробувати зафіксувати паніку й психічний стан людей, які не можуть осягнути, що відбувається. Фантасмагоричний проєкт на межі карикатури й сюрреалістичного полотна.
«Вибух» — Ману Ларсене
Статус: чекає на переклад та видання
Француз Ману Ларсене у нас більш відомий як автор нещодавньої графічної адаптації роману «Дорога» Кормака Маккарті, тоді як його попередній доробок усе ж значно серйозніший і вагоміший.
Найкращим проєктом Ларсене вважають чотиритомний графічний роман «Вибух» (Blast), в якому він виступив і автором, і художником. Там ідеться про дивакуватого й огрядного Ползу Манчіні, у якого трапляються незрозумілі «вибухи», короткочасні багатокольорові загострення сприйняття, коли він по-новому відчуває світ і бачить його «потаємні» механізми. Саме в такі миті він і вчиняє різні неконтрольовані дії, через що «Вибух» нагадає трилери «Мовчання ягнят» і «Сім». Заплутана історія з багатьма загадками й несподіваною розв’язкою.
«Будувати історії» — Кріс Вейр
Статус: чекає на переклад та видання
Вейр — знаковий новатор графічного роману останніх часів. Людина, яка кардинально переосмислила саму форму і композицію коміксу, — і у «Джиммі Корріґані, найрозумнішому хлопчаку на Землі», і у «Расті Брауні». Та найдалі у своїх експериментах він пішов у проєкті «Будувати історії». Це навіть не стільки комікс, скільки конструктор, що пропонує читачам стати співавторами.
«Будувати історії» продається у вигляді коробки, що містить 14 елементів різних розмірів: постер, комікси, газета, буклети, плакати, книжечки тощо. У центрі оповіді — чиказький триповерховий будинок і безіменна художниця, яка втратила частину лівої ноги. Але саму історію вже кожен має скласти сам, використовуючи наявні компоненти. Критики недарма порівнюють цей проєкт за масштабністю з «Уліссом» Джеймса Джойса, адже «Будувати історії» достеменно показав шляхи розвитку графічного роману на найближчі десятиліття.
«Аліса в Сандерленді» — Браян Телбот
Статус: чекає на переклад та видання
2007 року англійський автор і художник Браян Телбот, відомий до того культовим коміксом про міжпросторового агента Лютера Аркрайта, створив амбітний графічний роман, де поєднав «Алісу в Дивокраї» з епізодом біографії Льюїса Керролла в місті Сандерленд.
Це унікальний мікс «міфу, історії й автобіографії», в якому реальні Керролл та Аліса Лідделл є лише приводом поговорити про всю Англію. Телбот використовує колажний принцип (акварель, вікторіанські гравюри, фото, цифрові графіки, чорно-білі сторінки з різнокольоровими вставками тощо), щоб розповісти одразу кілька сюжетів, як про Керролла, так і про трилобітів, динозаврів та сучасні театральні вистави. Хоча здебільшого автор говорить саме про історію Сандерленда, в якому живе й сам, показуючи його як типове англійське місто і водночас символ занепаду новітньої цивілізації.
«Клітка» — Мартін Вон-Джеймс
Статус: чекає на переклад та видання
The Сage, що вийшов у 1975 році, вважається одним із найскладніших графічних романів. У «Клітки» незвична композиція: вона складається лише з окремих односторінкових ілюстрацій, доповнених короткими текстовими фрагментами, розміщеними у верхній частині кожної сторінки. Це загадкова історія без людей, де зображено низку покинутих приміщень і відкритих просторів, і все це в постапокаліптичному антуражі. Таким поєднанням зображень і мінімального тексту автор створює атмосферу ізоляції та відчуження.
Та це не безсюжетний твір, просто Вон-Джеймс обирає розповідь ніби від імені речей, тож уся «Клітка» — це своєрідна розповідь об’єктів про самих себе, тому звичний «людський» підхід до розуміння цього графічного роману й не спрацьовує. Саме тому його порівнювали з творами французького «нового роману» Алена Роб-Гріє, Наталі Саррот та Мішеля Бютора, де антропоцентричний погляд поступається реальності речей. І ще «Клітка», безперечно, вплинула на культовий графічний роман «Тут» Річарда Макґвайра, де всі події прив’язані до одного й того самого простору, проте час постійно і нехронологічно змінюється від доісторичного періоду до 2033 року. Тож читач може побачити як сучасну вітальню квартири, так і луки з бізоном, який розгулював цим місцем задовго до забудови.
