«Стороннім вхід дозволено»: як Віка Темнова перетворює перехожих на героїв фешн-зйомки

Глянцеві фешн-журнали навряд помітять звичайних перехожих, але їх бачить стріт-фотографка Віка Темнова. У проєкті «Стороннім вхід дозволено» вона перетворює випадкових персонажів на героїв модних фотосесій. Однак є нюанс.

— Я почала фотографувати в дитинстві. У 9 років уперше взяла в руки плівкову камеру, в 17 вирішила, що це справа мого життя. Я не замислювалася про жанри, але з часом люди почали казати, що мої роботи схожі на знімки з журналів, хоча я не вважаю, що мої фото повністю відповідають фешн-жанру.

Великий вплив на мене завжди мала вінтажна естетика та культура секонд-хендів. Але я не хотіла б ставати вузькопрофільним фотографом і обмежувати себе. Мій підхід полягає у відкритості до експериментів: мені цікаво все. Я можу взяти будь-який сюжет, пропустити його через себе і створити щось нове. Моє головне джерело натхнення – це люди. Я не дивлюся багато кіно чи модних журналів, а натомість спостерігаю за тим, що відбувається навколо.

Головне джерело натхнення – це моє життя

Зараз я намагаюся створювати проєкти у новій країні. Це важко. Міграція в Німеччину, ринок фотографії, що працює інакше. Скоріше, мій підхід, який я виробила в Україні, тут ще не зовсім зрозумілий, але я над цим працюю. Я тут лише рік, і мені доводиться заново будувати кар'єру. Зараз я живу у Берліні й за весь час зробила тут лише кілька фото з перехожими. Тут «мертва» фотографія.

Але цей проєкт показує з цікавої сторони самих українців. Люди, далекі від фешн-фотографії, не бояться проявитися та відкрито реагують на зйомки, самі стають їх частиною. Для мене це про простоту й відвертість.

Я живу зараз у Берліні, і тут «мертва» фотографія

Мої зйомки – це здебільшого імпровізація: я підбираю образ і локацію, і сюжети самі мене знаходять. Зазвичай я фотографую модель, а мої улюблені персонажі або вриваються у кадр, або питають, чи можна сфотографуватися.

Я пам'ятаю багато історій. Якось один чоловік підсів до моєї моделі й почав читати свої вірші — ми із задоволенням слухали. А інший підкрався ззаду і став позувати на тлі, а потім розповів, що він моряк і багато плавав. Колись я знімала дівчину на пляжі в Херсоні, і до нас підбігла жінка й теж лягла поруч на пісок. Посміялися, і вона пішла далі. Було й таке: на Печерському ринку жінка, яка спочатку нас критикувала, зрештою зізналася, що просто заздрить, бо теж хоче зніматися. Я влаштувала мінісесію і для неї.

Якось чоловік підсів до моєї моделі й почав читати свої вірші — ми із задоволенням слухали

Чому більшість випадкових героїв – чоловіки? Думаю, відповідь криється у вихованні. Жінкам із дитинства частіше нав’язують скромність – «не виділяйся», «не заважай». Це працює як внутрішній бар’єр не втручатися у чужий простір. Чоловікам же з малих років дозволяють проявляти ініціативу: «будь сміливим», «не бійся». Тому їм легше вриватись у ситуації, які виглядають незвично. Але вхід у цей проєкт відкритий для всіх: у мене є сюжети і з жінками, і з дітьми, і з чужими собаками.