Адвокат природи: мавпи як люди в очах Джейн Гудолл

1 жовтня у віці 91 року померла Джейн Гудолл ― найвпливовіша дослідниця приматів, яка не мала профільної вищої освіти. Завдяки спостережливості та властивому їй авантюризму вона довела науковцям, що мавпи ― це тварини з високим інтелектом, а головне — що вони є нашим віддзеркаленням.

У жовтні 1960 року Девід Грейбірд сідає перед земляною баштою. Він споглядає за нею кілька хвилин, вивчаючи її будову, входи та виходи. Він зриває травинку і починає користуватися нею як вудочкою, занурюючи стебло в мурашник, аби дістати на поверхню термітів.

Шимпанзе на ім’я Девід Грейбірд змінив уявлення про приматів і тваринний світ загалом. До цього науковці вважали приматів примітивними істотами, у яких не вистачить інтелекту, аби використовувати палиці чи травинки як інструменти для добування їжі. Аби спростувати це, знадобилося трохи більше трьох місяців спостережень і одна авантюрна британка без вищої освіти, яка перегорнула зоологічні теорії догори дриґом.

Зіркою серед науковців Джейн Гудолл зробили її помилки та недоліки. Замість номерів вона першою почала давати імена своїм піддослідним — жест надто сентиментальний та безглуздий серед зоологів — і цим гуманізувала приматів. Вона не мала наукового ступеню і не встигла увібрати в себе людиноцентричні теорії про те, що люди є єдиними ссавцями з розвиненим інтелектом, — і вирушила переконатися в цьому на власні очі в лісах Танзанії.

Девід Грейбірд, Флінт, Фіфі, Голіаф, Фродо ― Гудолл писала про шимпанзе, за якими спостерігала протягом десятків років, як про особистостей з відмінними характерами. Вона показала світу, що їм властиві розуміння обов’язку, ласка, прив'язаність і траур. Вона першою перетворила об’єкт дослідження на суб’єкт, зробила тваринний вимір антропоморфним ― настільки вправно, що в 1972 році The Sunday Times присвятила перший у своїй історії нелюдський некролог Фло, шимпанзе-матріарху, за яким споглядала Гудолл. Джейн вважала, що примати кращі за людей, але швидко переконалася в зворотному: шимпанзе були властиві ревнощі, злість, гнів, депресія, братовбивство. Вони були знадато схожими на нас ― і саме це, завдяки адвокації Гудолл, прикуло до них увагу людства.

Джейн Гудолл народилася у 1934 році в Лондоні. З дитинства мріяла бути як Тарзан, потайки тягала під подушку черв’яків та робила гнізда для вільшанок серед книжкової полиці. Не маючи вищої освіти, Гудолл працювала офіціанткою, аби скористатися запрошенням однокласника і відвідати Африку. У 1957 року вона накопичила на квиток в один кінець до Кенії.

Наприкінці 1950-х Гудолл влаштувалася секретарем до впливого антрополога й археолога Луїса Лікі. Вже через кілька років Лікі запрошує Гудолл в археологічне відрядження до ущелини Олдувай у Танзанії. Антрополог був настільки вражений здатністю Гудолл переносити тижні без душу та відсутністю страху підхопити малярію чи бути вкушеною коброю, що запросив дівчину до експедиції з вивчення приматів у танзанійський ліс. Саме тут, у 1960-му, вона робить відкриття, яке перетворить її на зірку серед науковців і змінить уявлення про інтелект приматів.

У 1963 році її 37-сторінковий репортаж для National Geographic стане хітом науково-популярної журналістики, а більш академічна стаття для Nature роком пізніше змінить уявлення про етологію, науку про поведінку тварин. Гудолл покаже, що для того, аби пізнати світ краще, достатньо лише двох речей: спостережливості і здатності відкинути думку, що людина — найскладна істота на Землі.

Наступні роки Гудолл займатиметься здобуттям вищої освіти (на відсутність якої часто вказували її критики)та новими польовими дослідженнями. У тому самому лісі в Танзанії Гудолл проведе понад 25 років, знайде тут майбутнього чоловіка (фотографа National Geographic) та привезе туди сина, який проведе там більшу частину дитинства.

У цьому самомі місці Гудолл заснувала Gombe Stream Research Centre, де досліджують танзанійських шипанзе. Другу половину свого життя британка присвятила екоактивістській діяльності: у 1989 році допомогла урядам африканських країн мінімізувати ринок торгівлі тваринами, у 1992-му заснувала реабілітаційний центр «Чімпунга» в Конго, де утримують поранених чи осиротілих шимпанзе, у 2015-му переконала Інститут охорони здоров'я припинити дослідження медикаментозних препаратів на шимпанзе, а також написала 27 книг про шимпанзе.

«Я просто намагаюся змінити ставлення до тварин, — наголошувала вона. — Це дуже просто, насправді, я просто хочу трохи змінити світ. Чи досягну я цього колись? Ні. Але саме до цього має прагнути людина».