На війні будь-яка допомога – дуже цінна. Кожен протитанковий їжак, "коктейль Молотова", або буржуйка можуть врятувати життя. Виробництва таких необхідностей зараз запустилися ледь не в кожному відносно спокійному місті. Комусь довелося зупинити свій бізнес, а хтось запустив цех прямо в гаражі.

Ми поспілкувалися з засновниками таких виробництв у Львові, Одесі, Тернополі та Полтаві. Всім їм зараз не завадить ваша допомога: коштами або матеріалами.

Артур Кирєєв

У мирному житті: військовий, волонтер

Зараз: засновник волонтерського центру, де виготовляють "коктейлі Молотова", у Львові

Про життя до війни та перші "коктейлі"

Я – кадровий військовий, старший лейтенант. Командував ротою 93-ї окремої механізованої бригади "Холодний Яр". У 2014 році біля Авдіївки отримав поранення і зараз пересуваюся на інвалідному візку.

Вже давно я займаюся волонтерством. Після поранення почав допомагати хлопцям у госпіталі, привозити їм різні смаколики, збирати кошти на їхні потреби. Дарував їм подарунки, щоб бійці відчували, що люди їх підтримують. Три роки поспіль на День Незалежності ми збирали людей на проукраїнські акції, щоб показувати світу й нагадувати людям, що ми – українці, і маємо цінувати те, що ходимо в мирний час.

Раніше "коктейлі Молотова" я ніколи не робив – доки не виникло потреби на тлі наступу росії. Разом із побратимами у моєму гаражі ми організували центр, де виготовляли "коктейлі". Просто в спільному чаті написав, і люди зголосилися допомогти.

Рецепт "коктейлів" ми знайшли в інтернеті. Якщо потрапити ним у моторний відсік танку, то ймовірність його виходу з ладу становить 80-100%. 

За день ми сіли й зробили приблизно 500 коктейлів і передали захисникам

Наразі потреб їх робити у Львові поки що немає, бо вони мають свій термін придатності. Дай боже, щоб не треба було й далі. Але якщо буде потрібно – нам скажуть, і ми зробимо ще. У нас все заготовлено: є пальне, "серебрянка", пляшки тощо.

Поки немає потреби у "коктейлях", ми з командою шукаємо бронежилети, каски для бійців. До речі, команда волонтерів – інтернаціональна. Наприклад, волонтер азербайджанець Алік воював у Карабаху.

Ще одна важлива річ – дизельні генератори. Їх теж дуже важливо зараз знаходити, бо вони потрібні майже в кожен підрозділ. 

Ми об'єдналися з різними волонтерами й співпрацюємо. Якщо у кого щось є, то ділимося. Коли у мене, наприклад, з’являється 10 тактичних рюкзаків, я частину віддаю для інших підрозділів. 

Зараз люди дуже об'єднані: хочуть допомагати, чим можуть. Все, що вони нам приносять, ми відправляємо, куди потрібно. Возимо не тільки на фронт, а й закриваємо певні потреби у дитячих будинках тощо.

Як допомогти: якщо у вас є те, що потрібне бійцям, зв‘яжіться з Артуром у Facebook

Олена Запорожан

У мирному житті: власниця швейної майстерні

Зараз: власниця волонтерського виробництва з виготовлення розвантажувальних жилетів у Полтаві

Про життя і бізнес до війни і зараз

До війни я орендувала приміщення під майстерню, де шила сукні й різний одяг. А коли російські війська вдерлися на територію України, бізнес довелося поставити на паузу і зайнятися допомогою армії.

Спочатку знайомі попросили пошити балаклави для розсошанської тероборони. Я використала наявний у мене матеріал і зшила кілька десятків балаклав. Потім долучилися знайомі. Одні люди прийшли шити, інші допомагали матеріалами.

Ми відшивали балаклави й спідню білизну для захисників, потім вирішили виготовляти розвантажувальні жилети із брезенту

За добу ми розробили технологію, а вже за кілька днів запустили виробництво. Хлопці з інших цехів казали, що з брезенту в нас добре вийшло.

Основний акцент ми зробили на виробництві розвантажувальних жилетів. П’ять перших розвантажень уже відправили на блокпости. Також тримаємо у роботі трикотажний цех, де виготовляємо спідню білизну, балаклави, постіль і кофти.

Про потреби

Нині, на жаль, у нас закінчилися матеріали. Нам потрібна тканина кордура зі щільністю 600-1000 міліметрів. Ми готові відшивати великі партії, але потребуємо підтримки – фінансово або тканиною. 

Ми спілкуємося напряму з підрозділами. До нас звертаються з батальйонів територіальної оборони, Збройних сил України та добровольчих батальйонів. 

Як допомогти: відправити донат на картки: 5168 7451 1185 0449 ("ПриватБанк") та 4323 3870 2496 6445 ("А-банк").

Олег Мазепа

У мирному житті: пенсіонер

Зараз: співзасновник (разом із сином Андрієм) волонтерського виробництва з виготовлення буржуйок із металевих бочок у Тернополі

Про перші буржуйки

Ідея виготовляти буржуйки з металевих бочок та відправляти їх бійцям виникла через кілька днів від початку повномасштабної війни. Наші захисники покидають свої місця дислокації, і зараз не перебувають на своїх постійних позиціях. Це означає, що їм потрібне тепло.

Спершу думали робити буржуйки для блокпостів чи центрів обігріву. Але коли розповіли про це у соцмережах, почали телефонувати координатори батальйонів Збройних сил України та просити такі пічки у великих кількостях.

Тоді це стало для нас пріоритетом. Допомогти прийшли багато наших знайомих із Тернополя. Зазвичай це були люди з концертної індустрії. Викладачі музичного коледжу, де навчався син, також допомагають виготовляти буржуйки.

Ми вже змайстрували понад 60 буржуйок, приблизно 50 відправили захисникам

Також у роботі близько 10-12, незабаром з ними завершимо. 

Наразі особливого попиту більше немає, тому скорочуємо обсяги. Але якщо попросять – немає питань, станемо і зробимо. Потроху допомагаємо й іншим, чим можемо. Зокрема, робили протитанкові їжаки тощо.

Про труднощі

Ми могли б виготовляти більше буржуйок для інших міст, але є певна проблема з логістикою. Люди, які їдуть машинами в місця загострення конфлікту і мають місце хоча б на одну пічку, могли б взяти й завести бійцям. 

У прифронтових містах є велика потреба в таких виробах. Було таке, що хлопці їхали машиною на фронт, і ми їм завантажили три штуки. Але загалом попит на перевезення невисокий.

Помічаю, що останнім часом наша праця почала менше цінуватися. Ми виготовляємо, стараємося, намагаємося допомогти бійцям. А волонтери, які можуть це перевезти, стали якісь інертні, нікому вже нічого не треба. Це вже схоже на "синдром звикання до війни".

До нас досі масово дзвонять, зокрема, з Києва та околиць і просять буржуйки для блокпостів. Хлопці, які нас захищають, зараз там мерзнуть. 

Як допомогти: якщо у вас є змога передати пічки бійцям, телефонуйте Олегу: +38(067)95-69-245.

Олександр Сайчук

У мирному житті: працівник будівельної фірми

Зараз: засновник виробництва бронебійних пластин для бронежилетів в Одесі

Про життя до війни і після

Довгий час я працював у міському комунальному підприємстві. Починав зі старшого майстра, а закінчив директором. Потім займався будівництвом, мав свою фірму. Ми працювали у сфері ремонту житла: покрівельні, сантехнічні роботи тощо.

До війни я готовий не був. Ніхто не думав, що таке може статися у наш час.

Знаєте, у мене навіть думки не було покинути місто. З першого ж дня я розпочав активні дії

На моєму будівельному виробництві є п’ять працівників, які погодилися допомогти. Ми мали всю необхідну для допомоги місту техніку. Тому з перших же днів повномасштабної війни почали зміцнювати оборону Одеси.

Спочатку ми їздили дворами й збирати бетонні блоки, вантажили їх і потім відвозили на позиції, де вже зміцнювалися блокпости. Далі я вечорами почав робити пости в соцмережах і закликати людей об'єднуватися. На моє прохання відгукнулися десятки.

На базі, де раніше працювало моє підприємство, залишилася певна техніка. На тому місці ми відкрили зварювальний цех і почали виготовляти протитанкові їжаки та всякі пристосування.

Згодом місто виділило нам територію з кращими мережами, де ми могли під'єднати більше зварювальних апаратів. Там навіть є бомбосховище – хороший підвал, куди можна ховатися. 

Раніше ми працювали в такому місці, де біля нас постійно щось літало. Можна сказати, ми були під вогнем

Процес пішов, і після їжаків ми перейшли на буржуйки. Зробили їх приблизно півтори сотні й віддали Збройним силам. Коли зрозуміли, що попит на буржуйки закінчується, перейшли на пічки для польової кухні.

Про потреби

Наша команда вже стала доволі великою, всі готові працювати й допомагати бійцям. Тому вечорами я почав вивчати процес виготовлення бронепластин з автомобільних ресор. 

Попит на пластини для бронежилетів зараз є просто колосальним. Кожен дзвонить до мене і каже: "У мене там родич…", "У нас там співробітники, допоможіть!". Усім їм треба бронепластини.

Ми вже вивчили процес і запускаємо виробництво. Тобто вже розуміємо, які пластини потрібні, як їх варити тощо. Неодноразово ми їх вже тестували – прострілювали, і все працює. 

До нас ще під’єдналися волонтери. Вони везуть нам ресори, ми варимо, вони пакують і далі передають, кому потрібно. Працювати вже починаємо безперервно.

Для того, щоб задовольнити всі потреби в бронепластинах, нам бракує матеріалу. Необхідно все, що потрібно для зварювання. Це ресори, рукавички, електроди, зачисні кола, генераторне дизпаливо. 

Зараз я отримую постійні дзвінки з усієї України: Львова, Запоріжжя, Вінниці, Одеси. Ми ділимося з ними досвідом. 

Люди все частіше запускають власні майстерні, аби варити для захисників усе необхідне

Чим більше ми об'єднаємося, тим більше зробимо таких пластин, бо їх катастрофічно не вистачає. Нині дуже багато охочих пішли в тероборону та ЗСУ, і за такий короткий час забезпечити всіх бронежилетами неможливо. Намагаємося, як можемо. Все буде Україна!

Як допомогти: Якщо маєте матеріали для виготовлення бронепластин (ресори, рукавички, електроди, зачисні кола, генераторне дизпаливо), телефонуйте Олександру: +38(096)58-48-217.

 

Фото надані героями