14 травня в просторі Port Creative Hub влаштовують благодійний захід Generation C, на якому обіцяють показати альтернативу бездумному споживацтву. З такої нагоди хлопці вирішили дізнатися у кількох знайомих, як вони ставляться до речей, які вважають найціннішими та чому. Ми дізналися трохи деталей і публікуємо ці історії.

Міріам Драгіна, поетеса, радіоведуча, сценарист

Про споживання та ставлення до речей:​

Відчуття, що пам'ять про дефіцит радянського періоду в нашому просторі часом проявляється навіть у молодих людей, які народилися пізніше. Поки така людина не придбає і не спробує все матеріальне, чого йому або його предкам не вистачало, боюся, не зможе висунути на перший план внутрішній розвиток. Тому не засуджую за споживацтво.

Я до речей ставлюся спокійно, зараз і зовсім приходжу до мінімалізму, це стосується не тільки одягу. Адже речі змушують про себе піклуватися, забирають багато часу. Хочеться витрачати його на інше. Найскладніше роздаровувати книги, купувати нові в електронному варіанті.

Деякі мені дуже дорогі, тому що написані друзями, підписані хорошими авторами, видані в рідкісному тиражі – такі не віддаю. Є й інші, цінні для мене, предмети. Наприклад, дідусів японський сервіз, яким не користуюся. Як би не звучало, військовий трофей. Або чорно-білі сімейні фотографії.

Також удома майже не залишилося мас-маркету, гардероб складається в основному з речей українських брендів і дизайнерів. Не люблю шопінг, хіба що дарувати щось друзям і рідним.

Про улюблену річ:​

Кілька років тому почала цікавитися народним одягом, навіть спеціально їздила з друзями в Косівський район у Карпатах. В експедиції вивчали, як роблять одяг, які в нього мотиви, візерунки та інше.

Мені це все цікаво, тому що без розуміння коренів і землі, на якій ми живемо, неможливо в принципі розібратися, хто ми є, на чиєму ми боці і що на нас чекає далі.

Відкрила, що український народний костюм – це щось більше, ніж шаровари й вишиванка. Вишиванки я взагалі не дуже люблю, адже у нас є багато іншого красивого одягу. Все одно володію декількома сорочками, вони особливі, дуже старі. Є у мене й інші елементи народного костюму.

Речі змушують про себе піклуватися, забирають багато часу. Хочеться витрачати його на інше.

Одного разу знайшла жінку, яка реставрує старий одяг, куплений у різних містах і селах. Вона розповідає історію цих речей, розбирається в значенні орнаментів і оберегів. Річ, в якій я зараз, купила у цієї жінки.

Це "юпка" – частина українського народного костюму. Один вид юпки носили міщани, інший – селяни. Ця – міщанська, обшита оксамитом. Зазвичай їх ще розшивали стеклярусом.

Майстриня мінімально відреставрувала підкладку всередині, а так річ незаймана, хоча їй більше 130-ти років. Мабуть, її подарували або пошили заможній "господині" або зберігали до свята.

Коли одягаю, відчуваю, що виглядаю добре. Юпка римується з сучасною модою та моїм стилем, як мені здається. До того ж, вона чорна, виглядає свіжо й ново. Я можу вдягнути її на показ, на ділову зустріч, куди завгодно. Але намагаюся берегти, вона ж за мене на сто років старше.

Влад Фісун, діджей, журналіст, радіоведучий

Про споживання та ставлення до речей:​

Під час переїзду у мене не виникає проблем, що робити з такою купою речей – зазвичай з усім непотрібним я розлучаюся заздалегідь. Тим більше, навіть не обов'язково викидати те, що стало тобі велике або вузьке. Зараз же у нас є хороша схема, куди подіти речі – на Фролівську, звісно ж.

Якщо у тебе випадково опинилися речі, які тобі не стали в нагоді – просто віддавай їх.

Про улюблену річ:​

Улюблений предмет – це ж той, який часто з тобою виявляється в різних ситуаціях. Цей келих – трофей від моїх друзів-туристів. Років 5-6 тому ми разом були на якийсь вилазці, швидше за все в Дениші – це така альпіністська Мекка під Житомиром. Там дуже зручно тренуватися, тому що тепло, скелі маленькі, тож можна напиватися і не розбиватися. І ось туди один з моїх друзів привіз три таких келихи, один загубився, а два чомусь залишились у мене.

Те, що один з них набув у результаті якогось культового статусу, вийшло випадково. Я, як людина, яка гастролює, іноді люблю сісти в потяг або в автобус з контрафактною пляшкою вина. Ну не пити ж його з пластикового стаканчика або склянки для чаю, ось я і беру з собою один з цих келихів.

У результаті фотографії з ним стали часто потрапляти в соцмережі, але в цьому не було ніякої режисерської задумки, просто я знімав його в якості ілюстрації того, що ось же я подорожую, їду кудись. Для фону підбирав до нього якісь ландшафти. Чомусь це відразу викликало бурю емоцій у всіх, келих став знаменитим.

Улюблений предмет – це ж той, який часто з тобою виявляється в різних ситуаціях.

Насправді, фотографувати його в подорожі – ніяке не правило, я іноді забуваю це робити, але ось беру – завжди. До речі, зазвичай намагаюся захопити обидва келихи, бо хтозна, куди та з ким тебе занесе. Келих вже нормально нарізав, закордоном був неодноразово, на яхтах катався, музичні фестивалі відвідував.

Це хороший супутник, навіть якщо ти йдеш кудись просто на пікнік – треба ж культури пиття всюди дотримуватися. Як відомо, вино вимогливо в плані посудини, і в залежності від неї може проявляти різні органолептичні властивості. Правда, з келиха далеко не тільки вино пилося, але нічого, він же відмінно відмивається від чого завгодно.

Втрачати мені його не доводилося, хоча періодично на нього хтось зазіхає – зазвичай жінки його дуже люблять. До речі, на другий келих іноді черга вишиковується. Наприклад, ми з друзями скоро летимо до Грузії, там його у мене вже зарезервували на час польоту.

Я, звісно, далекий від історій у дусі Фелікса Кривіна, коли годинник і сірники розмовляють. Я з ним не розмовляю, ставлюся до нього швидше утилітарно. Це досить добротний предмет, не треба переживати, що він погнеться, наприклад. Навіть були розмови про те, щоб зробити з цього якийсь кікстартерівський стартап, я спеціально придумав, як поліпшити конструкцію келиха для подорожей.

Ну а якщо він колись перейде у спадок, то, напевно, на той час вже буде в статусі музейної штуковини. Може, я навіть гравіювання зроблю якесь пам'ятне. Зарубки, скільки пляшок з нього випито, робити вже марно.

Маріам Найєм, художниця й культуролог

Про споживання та ставлення до речей:​

Я не особливо прив'язуюся до речей, оскільки ні самі речі, ні їхня кількість ніколи не зроблять тебе щасливим. Має значення тільки те, який досвід з ними переживаєш. Важливіше, що ти вкладаєш, ніж те, що отримуєш, адже від неживого предмета немає сенсу чекати віддачі.

Щоправда, одного разу у мене був улюблений плеєр – подарунок братів. Це єдина річ, до якої я була сильно прив'язана, але якось раз забула його в аудиторії після пар і знайти вже не змогла. Досі не можу зрозуміти, навіщо його хтось забрав? Плеєр був важливий лише тому, що він старий, добре працював і був у моїх братів. Ну а головне те, що він передався у спадок. Через два-три дні я купила собі новий плеєр, благо, в той момент прийшла зарплата, але згадувала про попередній ще довго.

Про улюблену річ:​

Прикладом того, що я не сильно прив'язуюся до речей, служить той факт, що обрана мною улюблена річ була куплена за 10 хвилин до зйомки. Це зовсім новий блокнот, але він уособлює для мене те, що я можу робити щось нове.

Довго думала, яка у мене річ улюблена, згадувала цей плеєр, телефон, але потім зрозуміла, що якщо раптом я втрачу будь-який з тих предметів, що спав на думку, мені не буде сумно. А ось якщо я втрачу свій новий або вже заповнений блокнот, то якраз засмучусь.

Я не особливо прив'язуюся до речей, оскільки ні самі речі, ні їхня кількість ніколи не зроблять тебе щасливим.

Усі мої блокноти, з якими я живу вже близько чотирьох років, я сприймаю як елементи фізичного інстаграму. Досить відкрити будь-яку сторінку, щоб згадати минуле, і мені від цього стає значно легше.

Тобто, не можна сказати, що я сильно прив'язана до якогось із блокнотів, але в цілому вони для мене найважливіші, якщо говорити про фізичні предмети.

Дмитро Дір, засновник ресурсу Talktome

Про споживання та ставлення до речей:​

Думаю, безладне споживацтво – цілком природна форма нашого життя, адже ми ж постійно ходимо в ресторани й торгові центри, купуємо без кінця непотрібну їжу й одяг. Причому останнього купуємо все більше і більше, складаючи це все в купу, перебігаючи від тренду до тренду. Так, комусь достатньо семи сірих футболок, як моєму другові Марку з Facebook, а комусь треба оновлювати щотижня ці чортові речі.

У мене, наприклад, є ця жилка шопоголіка: я з тих божевільних споживачів, які йдуть в магазин одягу тоді, коли нормальну людину від нього вже буде нудити.

Наші люди обожнюють непотрібні та дорогі покупки. Чим більше у людини грошей, тим менше у неї в голові розумних способів їх витратити. Ясна річ, не варто заперечувати й того факту, що в нашій країні є ті 10% населення, які розуміють, як робити бізнес, розвиваючи і себе, і міста, в яких вони живуть.

У мене немає улюблених речей. Зовсім. Звісно, є якісь окремі штуки, з якими у мене пов'язані теплі спогади, але їх мало. Я ні до чого не прив'язуюся, легко покидаю будинки та квартири, так само легко розлучаюся з одягом – дарую його або викидаю.

Про так звану улюблену річ:​

Я вибрав ключі з брелоками. Великий бубонець – найстаріший, він пов'язаний з дуже приємними людьми, які в якийсь момент допомогли розкритися моїй жазі до творчості. Бубонець нагадує мені про безтурботні часи, які привели мене до того, чим я займаюся досі.

Два маленьких бубонці – подарунок подруги дитинства. Вона зараз живе в Італії, тож тільки й робить, що шле мені фотографії моцарели та сміється над тим, як нам тут холодно і важко. Бубонці залишилися від шоколадки, яку ми з нею з'їли перед її від'їздом.

Наші люди обожнюють непотрібні та дорогі покупки. Чим більше у людини грошей, тим менше у неї в голові розумних способів їх витратити.

Брелок з Ейфелевою вежею був куплений за один євро біля Тріумфальної арки під час моєї першої поїздки в Париж. Після повернення я вирішив, що пора щось змінювати у своєму житті й починати новий шлях.

Взагалі, самі ключі – теж дуже важлива річ, що символізує можливість відкривати що завгодно. А мої ключі – це зв'язка радісних моментів, які можна стиснути в руці.

Разом з брелоками я взяв листівку, у якої теж своя історія. Коли я вирішив почати свій проект Talktome, в ньому було всього кілька рубрик. Одна з них називалася "Нам треба поговорити", в якій я спілкувався з цікавими людьми в форматі інтерв'ю. Власне, з цього і почався проект. Через кілька тижнів після запуску мені написала прекрасна Маша Снєгірьова, авторка Mirabella Postcards, про те, що на мене чекає подарунок. Це була стопка листівок, створених спеціально для мене. На них так і написано – "Нам треба поговорити". Дуже тепла річ.

Христина Бардаш, вокалістка гурту "Луна"

Про споживання та ставлення до речей:​

Звісно, у мене є улюблені речі, особливо це стосується якихось елементів декору – квітів, ароматичних паличок, фломастерів. Це все фарби, якими я розмальовую своє життя. Тим більше, зараз я сконцентрувалася на створенні атмосфери в будинку.

Колись я була жертвою споживання, просто конкретною жертвою. У мене було більше коштів, але особливо нікуди було їх вкладати, тому я все просто витрачала. Коли у мене був поганий настрій, мені здавалося, що шопінг допоможе. Але задоволення від покупки тривало буквально хвилин п'ять. У підсумку обставини склалися так, що я залишилася без більшості накопичених речей.

Зараз моє життя змінилося, я навіть продукти купую більш осмислено. Але головне – тепер у мене є мета, тож гроші я вкладаю в справу. Наприклад, моїй групі необхідні інструменти, ми взагалі хочемо створити свій незалежний продакшн. Я навіть продала частину непотрібної техніки та купила нову звукову карту, мікрофон та інші потрібні речі.

Про улюблену річ:​

Моя улюблена річ – машина BMW. Мені її чоловік подарував близько трьох років тому, він тоді завинив, тож довелося відмазатися. Я вже вміла водити й дуже її чекала, так що просто відразу сіла і поїхала. Зараз вона для мене як другий дім.

Мати власний засіб пересування дуже зручно, особливо коли у тебе багато справ у місті. Звичайно, є і негативні сторони: іноді занадто звикаєш до неї й уже запізно ловиш себе на думці, що треба б зупинитися, переключитися трохи, відпочити від їзди й просто походити містом. Можна ж, наприклад, призначати зустрічі ближче до дому, щоб не було потім "ой, я без тачки, я не поїду".

Коли у мене був поганий настрій, мені здавалося, що шопінг допоможе. Але задоволення від покупки тривало буквально хвилин п'ять.

Так, у деякі моменти я відчуваю себе залежною від неї, але це нормально. Машина, наприклад, допомагає мені справлятися з домашніми справами, з нею я можу швидко заїхати за продуктами і заодно здати речі в хімчистку. Але я намагаюся знаходити баланс і не страждати, коли залишаюся без авто.

Рудольф Краєвський, засновник Vegano Hooligano Kitchen

Про споживання та ставлення до речей:​

Я вважаю, що кожна людина здатна на усвідомлене споживання. А усвідомленість – це вміння відповідати за свої обіцянки, контролювати свої бажання та розуміти, чи варто їх реалізовувати.

На шляху до усвідомленості ти бовтаєшся як перекотиполе в питаннях споживання, але коли ти знаходиш себе, коли починаєш працювати на благо інших, все дуже сильно змінюється. Можу сказати, що будь-який веган автоматично стає planet friendly, social friendly, universe friendly.

Про улюблену річ:​

Я завжди з великою радістю ставився до подарунків. Цього охоронця я отримав від подруги, і якийсь час він просто стояв у мене вдома. Коли з'явився проект "Vegano Hooligano", він став жити на всіх наших кухнях, в які ми переїжджали. Зараз він живе на Бессарабці.

На жаль, він іноді падає, у нього відбиваються якісь частини. Можливо, він через це страждає, але я все ж не хотів би, щоб ця річ просто стояла у мене вдома й віддавалася забуттю.

Я хочу, щоб його захистом користувалися й інші люди. Я навіть вважаю, що всі тріщини на ньому символізують те, що він всіх охороняє. Якщо життя, доля, Всесвіт послали щось таке, що ти можеш подарувати світу, то зроби це. Нехай всі хоч трохи радіють від того, що у тебе є.

На шляху до усвідомленості ти бовтаєшся як перекотиполе в питаннях споживання, але коли ти знаходиш себе, коли починаєш працювати на благо інших, все дуже сильно змінюється.

Другий приклад улюблених речей – це наші подушки в кафе на Бессарабці. Щоб стартап був мінімальним по грошах і максимально екологічним, я вирішив зробити подушки самостійно. Попросив маму пошити їх, вона запропонувала набити подушки гречаним лушпинням. У результаті вийшов усвідомлений продукт з екологічних матеріалів.

 

ФотоYoung & Active/Антон Сидоренко