На власному досвіді: Стати мусульманкою і носити хіджаб в Україні
Наша 25-річна героїня трохи менш як рік тому прийняла Іслам і почала носити хіджаб. Зробила це усвідомлено, а не через шлюб з мусульманином. Її чоловік — людина науки, фанат Хокінга та Ейнштейна. Рішення дружини він не поділяє, але поважає.
Нам дівчина анонімно розповіла, як, будучи не особливо релігійною, прийшла до Ісламу, чому їй комфортно носити хіджаб, як на нього реагують чоловік, друзі та незнайомці. А ще про зміни в побуті, звички й про те, чому вона залишила пірсинг на обличчі.
Читайте також:
Secret Place: мусульманський ринок їжі у Києві
Не сказала б, що до Ісламу я була релігійною людиною. Безумовно, я не заперечувала існування Господа, але дотримуватися будь-якої релігійної практики навіть не наважувалась.
Іноді православні звичаї викликали у мене відторгнення.Так відбувалося через те, що люди з мого оточення, які називають себе вірянами, просто нерозумно слідували бабусиним забобонам, прикриваючи це релігією. Мене це страшенно дратувало.
Я багато працювала в мусульманських регіонах і була оточена мусульманками, причому дуже різними — покритими, непокритими та нерелігійними зовсім. Тоді я зрозуміла, що покрита дівчина теж може бути красивою і, власне, так і є.
А міркувати про свою релігійну ідентичність почала набагато раніше. Мені з дитинства були цікаві місця і люди, які так чи інакше пов'язані з ісламською культурою. Не можу знайти якийсь «поштовховий» момент — цей інтерес завжди був частиною мене.
При цьому мої батьки — християни, але до церкви ходять тільки на Великдень і Різдво.Практикувати намаз [щоденна п'ятиразова молитва — БЖ], читати Коран і дотримуватися більш скромного способу життя я почала менш як рік тому, але саме рішення зріло довго. Остаточно зрозуміла, що воно правильне, коли дізналася, що стану мамою — це було найкращим напуттям і натхненням. Мені здалося, що народження дитини підсумовує певний етап у житті. В тому числі, етап роздумів, пошуків себе, сенсу життя і сенсу перебування людини на Землі.
Ритуалу прийняття Ісламу у мене не було.Я попросила поради, і мені пояснили, що шахду [свідоцтво про віру в Аллаха — БЖ] можна промовити вдома самостійно. Головне — щиро вірити в те, що говориш. Перед цим я багато спілкувалася з мусульманами в інтернеті, зависала на форумах, де ісламські вчені та духівництво з різних країн роз'яснюють ті чи інші моменти, пов'язані з життям мусульман.
У мене є бажання вимовити шахду ще раз, якось по-особливому, і головне — в присутності чоловіка.
Спочатку я просто шукала в священних писаннях певну закономірність, намагалася розвінчати для себе стереотипи про авраамічні релігії. Особливо про те, що Іслам сам по собі несе якусь агресію.
Також для мене було дуже важливим вловити момент взаємодії Біблії та Корану, і я, наскільки могла, прискіпливо в них копалася. Згодом виникло питання: а хто я сама в цій системі цінностей? І так, крок за кроком, прийшла до того, що філософія, викладена пророком Мухаммедом, найоптимальніша для мене.
Наприклад, я поважаю, але не поділяю з точки зору релігії, християнський погляд на культуру іконопису.
Як можна намалювати Бога? Або взяти на себе відповідальність і вирішувати, свята людина чи ні? В Ісламі такого немає.Так само, як і сотні свят. Є тільки два, і мені це здається правильним. Ще здається логічним, що в Корані сказано: Аллах не мав дітей і не брав собі дружини. Як може бути по-іншому? Адже виробляти на світ потомство — людський спосіб продовження себе. Богу це не потрібно.
При цьому я не з усіма сказаними в Корані речами можу до кінця погодитися. Наприклад, з рабством і багатоженством. Прочитала багато допоміжної літератури, яка пояснює, чому в Корані говориться про це, і як пророки намагалися зробити ці твердження м'якше. Наприклад, у свято вони пропонували відпускати по одному рабу або дарувати свободу жінкам і брати їх в дружини, якщо ті приймуть Іслам.
В принципі, я розумію, що Мухаммеда не сприйняли б сучасники, якби він прийшов і заявив: «Аллах проти рабства».Його б каменували за старими звичаями. Але мені все одно не вистачає прямої вказівки на те, що Бог проти рабства як такого.
Я черпаю знання про Коран від різних людей і з різних джерел. В основному в інтернеті. Живого спілкування з мусульманами на тему мого релігійного зростання у мене майже немає. Напевно, я до цього ще не готова — ось так прийти до умми [мусульманська громада — БЖ] і сказати: «Приймайте мене в сім'ю». Я поки зайнята самокопанням у цій області.
У хіджабі мені значно комфортніше. Я і до цього не дуже любила короткий рукав і прозорі речі або ті, які обтягують. Раніше більше ходила як пацанка — штани на два розміри більше, толстовки. Зараз баланс змістився в бік більш жіночних вбрань, але це пов'язано навіть більше не з Ісламом, а з тим, що одяг для вагітних весь такий дівчачий.
Я стала собі більше подобатися, мене перестали переслідувати сальні погляди мужиків у маршрутках, як було раніше.Хустка якось відштовхує всі ці косі погляди з посмішками. Одягнувши хіджаб, я відразу даю зрозуміти навколишнім, що я не м'ясо на прилавку. Іноді бачу, що інші дівчата теж мучаться від цієї непроханої уваги. Але їм потрібно заступатися за свій особистий простір словом або кулаками, а у мене для цього є ошатна хустинка.
Не було одного дня, в який я б одягла хіджаб і вирішила, що все, з непокритою головою більше не вийду з дому. Цей процес у мене ще триває.Вдома ведуться дискусії, в яких випадках і як буде виглядати мій хіджаб, якщо я, наприклад, виходжу на вулицю одна, або з чоловіком, або зустрічаю гостей вдома.
Адже по суті, хіджаб — це не хустка. Це дуже комплексне поняття — як у зовнішньому вигляді людини, так і в її внутрішньому стані. Ви й самі можете бачити, наскільки по-різному мусульманки у всьому світі підійшли до вказівки Всевишнього «заховати від сторонніх свою красу».
Я не знімаю хустку спеціально перед зустріччю з кимось зі знайомих, які не в курсі. Але іноді намагаюся вибрати більш «світський», чи що, варіант зовнішнього вигляду. Так я прагну одночасно приховати все, що потрібно, і не налякати людей.
Вдома у нас поки така домовленість, що гостей у присутності чоловіка я зустрічаю «по-простому» — у вільному халаті по кісточки, але без хустки.
Якщо йдемо кудись разом з чоловіком, все залежить від його настрою. Найчастіше він просить зняти хустку або зав'язати її менш традиційно — як чалму.Іноді чоловік бурчить, якщо я виходжу з ним з дому і вдягаю хустку «консервативним способом». Але це не більше, ніж розбіжності в естетичних питаннях.
Способів зав'язувати хустку, напевно, сотні. У Корані не показаний єдиний правильний спосіб. Ви самі можете побачити різницю між тим, як виглядають жінки, скажімо, в Афганістані (не можна навіть розгледіти очі) і в Туреччині, Росії чи Європі, де дівчата носять джинси та вільно пов'язують хустку. Можна зав'язати її високо, як тюрбан, можна надіти підхіджабник, а зверху — просто капюшон від спортивної сукні. Загалом, на смак і колір всі хіджаби різні. Головне — знайти свій баланс.
Читайте також:
Як позбутися кольорових речей і одягатися тільки в чорне та біле
Про прийняття мною Ісламу не знають ні мої батьки, ні батьки чоловіка.Чоловік дуже бурхливо реагував на самому початку. Він у мене людина науки, фанат Хокінга та Ейнштейна, запоєм читає книги про космос і квантову механіку. Він вкрай шанобливо поставився до того, що я спочатку вирішила прочитати святі книги та вивчити питання.
У нас досі йдуть активні дискусії вдома про те, чи правильно це, чи потрібно це. Але я вірю, що вода камінь точить.
У мене немає ілюзій, що чоловік колись у п'ятницю піде зі мною в мечеть.Але те, що він мене підтримує, куди важливіше форми його бороди або ставлення до свинини.
В цілому, прийняття Ісламу ніяк не вплинуло на наші стосунки. Хіба що сердитися на чоловіка стало складніше: Коран закликає дружину до покірності, якою я не дуже відрізнялася раніше — могла спалахнути, гримнути на чоловіка. Зараз, коли злюся на нього, намагаюся поводитись більш стримано, хоча це для мене колосальна робота над собою.
Взагалі, Коран заохочує повагу та теплоту подружніх відносин. На думку Пророка, цього можна досягти, якщо дружина поступлива і тиха, піклується про чоловіка. При цьому в Ісламі є і великий список обов'язків чоловіка. Він повинен оберігати своїх дружин, захищати від зовнішніх проблем. Дружина ні в якому разі не повинна відчувати потребу в чомусь. Її не можна ображати та піднімати на неї руку.
Мені здається, все повинно бути в міру.
Покірність не означає баранячу тупість. Якщо ти в чомусь не згодна з чоловіком, це варто обговорити, і Іслам вітає дискусії в пошуках істини.Питання в тому, як вони відбуваються. Бажано — щоб це було без крику, битих тарілок і грюкання дверима.
Бувають ще складності в гастрономічній площині — щоразу, коли чоловік готує вечерю, намагається мені підсунути «свиню», підкласти шматочок на тарілку. Але це все в жарт.
Пам'ятаю, коли я в перший раз вийшла в хіджабі на вулицю, це було дуже бентежно. Я відчувала, що на мене тепер покладена величезна відповідальність. Раз я в хустці, значить, всі мене будуть асоціювати з іншими мусульманами, а тому потрібно не вдарити в бруд обличчям, поводитися належно. Але я була дико рада і задоволена собою. Мені дуже сподобалося.
Складніше потім було вийти на вулицю без хустки — відчуваєш себе просто як голяка!По суті, Іслам забороняє оголюватися не тільки на вулиці, але і вдома, якщо в одному приміщенні з вами знаходяться чоловіки, які не належать до родини. Виставляти себе напоказ — гріх. Що саме мається на увазі, крім прикривання грудей і приховування «того, що не потрібно», в Корані не сказано. Образно кажучи: прикрийте, дами, все найкрасивіше, а решта — на розсуд.
Крім Корану, є друге авторитетне джерело — Сунна. Там про жіночий одяг йдеться конкретніше і без варіантів: потрібно приховати все, крім обличчя, зап'ясть і стоп. Тобто головний убір — частина хіджабу.
Мені складно сказати, з якою періодичністю я виходжу на вулицю без хустки. Взимку ходила в шапці.На цьому тижні разок вийшла з непокритою головою. Коли лежала в лікарні, про хустку не могло бути й мови.
Я живу в невеликому місті, де люди сповнені забобонів. Тим більше, вони побоюються чогось нового, чогось такого, про що по телеку кажуть погано. Молодь дуже адекватно реагує на мій зовнішній вигляд. Одного разу мені стало погано на вулиці, і студенти збіглися на допомогу, хустка їх взагалі не хвилювала.
Іноді бачу здивування людей, коли вони чують від дівчини в хустці українську мову. Але це швидко проходить.Старші люди іноді дивляться оцінювально. Але я ніколи не чула на свою адресу зауваження або незручного питання. Люди грубіянять мені, незалежно від того, в хіджабі я чи в зимовій шапці.
Читайте також:
На власному досвіді: як живе київська ЛГБТ-сім'я з дітьми
У побутовому сенсі Іслам теж дещо змінив. Наприклад, у шафі з'явилася поличка для хусток. Стала частіше прибирати вдома — щоб можна було читати намаз, де захочеться, а не де чистіше [молитву обов'язково слід читати в чистому місці — БЖ]. Трохи по-іншому тепер планую день, щоб було більше можливостей прочитати молитву.
Намагаюся робити це п'ять разів на день, але так виходить не завжди. Якщо я не вдома, то шукаю варіанти.
Іноді заздалегідь роблю намаз, потім йду у справах, повертаюся і читаю те, що пропустила.Якщо я в дорозі, можу просто про себе прочитати молитву в потрібний час.
Я читаю намаз арабською, а дуа — вільну молитву — українською. У намазу є структура. Основні його елементи повторюються. Наприклад, у ранковому передсвітанковому намазі є два комплекси обов'язкових рухів і слів. У денному, полудневому і нічному — чотири таких комплекси. У кожному намазі обов'язково читається перша Сура з Корану — Аль-Фатіха, а додаткова Сура — на розсуд того, хто молиться. Загалом, є місце для творчості.
Ще є певні правила для жінок в намаз. Наприклад, у певні дні жінки звільняються від намазу, бо не можуть перебувати в стані ритуальної чистоти навіть після обмивання.
Якщо розібратися, я не найстаранніша мусульманка. Досі ношу пірсинг на обличчі, і мій аргумент: «У Корані це прямо не заборонено».Але відмовилася від ідеї зробити татуювання. Це дійсно прямо засуджується.
Я багато чого не дотримуюся, навіть складно зібрати всі свої гріхи в купу. Наприклад, мій чоловік — немусульманин, і ми знаходимося в шлюбі без проведення ритуалу нікях, а це заборонено.
З інших порушень: я слухаю музику, а в деяких ісламських школах це не вітається. Іноді подорожую одна, чого теж не слід робити.
Мені дуже подобається одна фраза з проекту фотографа Самари Хабіб про мусульманок з ЛГБТ-спільноти. Одна з героїнь так відповіла на питання про реакцію інших людей на її спосіб життя: «Це тільки між мною та Аллахом». Я дотримуюся чогось у цьому дусі. Мої гріхи — моя відповідальність, я працюю над собою в цьому, і це повинно стосуватися тільки мене і Бога. І більше нікого.
По суті, мені не довелося відмовлятися від Різдва і Великодня.Різдво — день народження одного з найулюбленіших пророків Іси, він же Ісус. Тож, можна сказати, для мусульман це таке ж свято. Для мене Різдво завжди було днем, в який потрібно відвідати батьків. Я продовжую це робити, і це, безперечно, вітається Ісламом. У свято Воскресіння я, звісно, не планую йти з яйцями до церкви, але з задоволенням розділю з батьками святкову вечерю. Для них це важливо.
Знаю, що Іслам вважається релігією, в якій багато обмежень для жінок. Але я цього на собі не відчула.Так, є заборона на самостійну подорож жінки без махрама [близький родич — БЖ] або заборона на перебування наодинці з незнайомим чоловіком.
На жаль, чоловік не може мене всюди супроводжувати, а по роботі я дуже часто буваю в роз'їздах, і, логічно, в компанії чоловіків. Але це не моя примха, це робота, якою я приношу користь суспільству, не маючи ніяких грішних думок. Так, очевидно, що на це як на неприпустиму поведінку мені можуть вказати інші мусульмани, але я живу в суспільстві, де співвимірність моєї відповідальності перед Аллахом — тільки моя справа.
Як виховувати дитину — складне питання. Я вважаю, що людина повинна осмислено прийняти релігію, а в дитинстві це зробити неможливо. Але крім моєї думки, є ще слова наших батьків і чоловіка, з якими теж потрібно рахуватися. І ще невідомо, до якого рішення ми дійдемо. У будь-якому випадку, я хочу показати дітям спектр можливостей, які дають різні віросповідання. І прищепити загальні цінності, які їх всі об'єднують. Звісно, я буду щаслива, якщо хтось захоче присвятити себе Ісламу усвідомлено. Але силувати ні в якому разі не буду. Ілюстрації: Ольга Ліскевич
