Фіналісти Нацвідбору на «Євробачення-2026» за три хвилини пояснюють, про що їхній трек

Mr. Vel

Мені 28 років, я з невеликого селища Луганської області. Спочатку навчався в коледжі в Луганську, через війну перевівся до Києва, закінчив коледж імені Глієра, згодом університет ім. Бориса Грінченка. Працював у театрі, в університеті, у школі — викладав і продовжую викладати вокал.

Театр сильно на мене вплинув. Після університету мій шлях почався саме з нього. Це була справжня школа — гри, музики, сценічної витривалості. Я зіграв понад 20 ролей, мав головні партії — зокрема в мюзиклі «Портрет Доріана Ґрея», у рок-опері «Біла ворона», де грав Жульєна, а також у мюзиклі «Нотр-Дам де Парі» та рок-опері «Моцарт», які були показані в палаці «Україна». Так поступово склався мій сценічний досвід: я потрапляв у дуже різні ситуації — коли зникав звук, коли не було голосу, коли хворів чи коли падав під час виступу. Це загартовує, це дало ті навички, з якими я готовий виходити на велику сцену.

Я не тільки грав. Завжди щось писав: пісні, мелодії, акорди, але довгий час не публікував — радше, шукав себе. Із часом я зрозумів, що можу пробувати більше, шукати власний напрям і стиль. І що я не цікавлюсь одним жанровим полем: театр навчив мене бути різним. Саме це, гадаю, і сформувало мою унікальність у підході до матеріалу.

Цього літа я відчув, що починаю створювати щось особливе для себе. Я зрозумів, про що можу говорити з аудиторією. Так з’явилася пісня — дуже різноманітна, неочікувана навіть для мене. Вона потрапила спочатку в лонгліст, потім у шортліст «Євробачення». Я навіть не думав, що це можливо. Але в якийсь момент з’явилося внутрішнє відчуття: я до цього готовий. Прокинувся азарт.

Мені здається, що пісня, яку я створив, — це відображення всього, що відбувається зараз у світі, але через мої очі. Я показую світ, де живу. І, можливо, це хороша точка відліку — початок мого життя саме як артиста.

Leléka

Мені 35 років, я з маленького шахтарського містечка Шахтарського на сході Дніпропетровської області. Уже понад 11 років навчаюся і живу в Німеччині.

Моя творчість тісно пов’язана з освітою. Я вчуся безперервно вже 13 років: від акторської освіти — до вищої музичної, вокальної, а згодом і композиторської. Навчання для мене — це не етап, а постійний процес.

У мене є кілька музичних проєктів. З одного боку — акустичний, ліричний, ніжний проєкт Leléka. Його основа — старовинні українські народні пісні, які ми переосмислюємо в сучасних джазових обробках.

З іншого — проєкт, який є повною протилежністю, — DONBA₴GRL. Це електронна музика: трохи темна, трохи агресивна, депресивна. Щось на перетині фольктроніки та авант-попу.

Окрема частина моєї роботи — це музика до кіно. Тут поєднуються різні мистецькі сторони. Я працюю і з музикантами наживо, й з електронікою: записую, обробляю, експериментую. Інколи будую композиції виключно з голосу та ефектів, інколи — продюсую треки повністю електронно. Наприклад, для однієї короткометражки створила свій перший технотрек. Тож так, музична палітра доволі широка.

Коли йшлося про пісню для «Євробачення», я, звісно, добре розуміла формат конкурсу: якою має бути пісня і яким критеріям повинна відповідати. Тому ця робота не схожа на більшість того, що я зазвичай створюю. Вона має дуже чітку форму й «упакування», це така дуже поппісня для широкої аудиторії. Але мені було важливо зробити її щиро.

Ця пісня — про надію, віру і внутрішню силу. Головний меседж, рядок, який повторюється, — про те, як важливо не боятися зустрічатися зі своїми страхами, дивитися їм у вічі. Тому що це єдиний шлях, щоб вивільнитися від травм і жити достойно. І це повідомлення важливе не лише для окремої людини, а й загалом для світової спільноти.

The Elliens

Наш шлях як гурту почався півтора року тому.

Микита Федоров, гітарист і саундпродюсер: Ми з Оленою познайомилися на спільному виступі в одному з торговельних центрів Києва. Я тоді грав з іншою артисткою, але в гримерці ми одразу знайшли спільну мову. Згодом Олена написала мені з пропозицією зіграти з нею на виступі на каналі М1, трохи пізніше запропонувала створити гурт.

Пам’ятаю, як восени, у холодний дощовий день, Олена приїхала до мене, і ми написали першу пісню. Тоді стало зрозуміло: так, це воно. Нам подобається сам процес, ми хочемо працювати разом, і цей матеріал має майбутнє. Ми граємо рок — перевантажені гітари, бо ми обоє на ньому виросли.

Олена Усенко, фронтвумен: Ідея податися на Національний відбір на «Євробачення» з’явилася майже одразу — ще тоді, коли гурт тільки сформувався. Я поставила собі мету: ми маємо спробувати. Сказала про це Микиті, сказала басистові Станіславу Хмелю — і всі загорілися ідеєю.

Для мене це особливий момент, бо раніше я вже представляла Україну на «Дитячому Євробаченні» 2021 року в Парижі. Але цього разу мені було важливо повернутися саме з гуртом — у рок-форматі, показати нас нових.

Коли ми зрозуміли, що перша пісня може стати тією самою для Нацвідбору, ми чекали початку подачі заявок. Коли оголосили старт, я запропонувала Микиті доробити саме її. Відчувала, що ця пісня мені болить і що вона відгукнеться людям. Микита підтримав — і зрештою все склалося.

Микита: Пісня для Нацвідбору, звісно, відрізняється від нашої звичної творчості. Її потрібно було створювати й у межах нашого жанру, і в межах формату «Євробачення». Вона більш масштабна, ширша за звучанням.

Олена: За сенсом ця пісня дуже проста й доступна. Вона про внутрішнє відродження — про момент, коли після чогось складного знаходиш у собі сили рухатися далі.

Окрім Leléka, Mr. Vel та The Elliens, до фіналу Національного відбору пройшли ще шість артистів. Це Jerry Heil, LAUD, MOLODI, Monokate, Valeriya Force та «ЩукаРиба». Десятого фіналіста визначать за результатами онлайн-голосування в застосунку «Дія». Остаточний склад фіналу оголосять до 15 січня 2026 року, а фінал Національного відбору відбудеться в лютому.