«Він співав мені серенаду та повіз на нудистський пляж»: подружжя, які більше 25 років разом, про свій шлюб

Галина та Володимир Ковальчуки, разом 43 роки

Г: Ми познайомилися після показу якогось індійського фільму. 1983 рік, сільський клуб. Володимир, сам він київський, був у відпустці, познайомився зі мною. Зустрілися ще три-чотири рази, а потім одружилися. Пропозицію чоловіку зробила я. Чоловік усьому голова, а жінка — шия. Куди шия поверне, туди й голова дивиться.

Ми разом понад 40 років, але це не значить, що в нас стале, монотонне життя. Можемо прокинутися — і чоловік скаже: «Поїхали на море чи в гори!». Кілька годин на збори, і ми їдемо на захід країни або в Залізний Порт. Кажуть, що кохання з часом стихає, але це не про нас. Володимир у мене підписаний як «Коханий», я в нього «Галочка». Навіть кожен ранок у нас романтичний. Чоловік каже мені: «Кохана, запрошую на світанкову каву».

У нас не нудне життя. Коли наша дочка Таня починала мистецьку діяльність, то запропонувала сфотографувати нас у зроблених нею костюмах — Барбі та Кена, моряка та риби, лева та дресирувальника диких звірів. Хотілося допомогти дочці, але це, до всього, ще й характеризує нас як подружжя: ми відкриті до нового (хоча Володимир певний час впирався). Пам’ятаю, на виставці робіт дочки до мене підійшла якась знаменитість і сказала, що не уявляє, як би на таке зголосилися її батьки. А ми саме такі — нам цікаво все робити разом.

Оксана та Михайло Сабалдаші, разом 27 років

О: Ми вчилися в паралельних класах, жили в одному дворі. Як мені сказав чоловік, ще в шостому класі він знав, що хоче зі мною одружитися, але, звісно, любов прийшла набагато пізніше.

М: Потім наші шляхи розійшлися. Але життя дало ще один шанс. Ми зустрілися 1999 року на дні народження знайомого, і відтоді ми разом. У ті часи був великий попит на каву. А кави зовсім не було. Я сказав: «Оксано, хочеш, пригощу тебе кавою?».

О: Тільки не називай мене Оксаною. Чоловік називає мене інакше. Міша, скажи, як ти мене називаєш?

М: Буба.

О: У нас багато щасливих моментів. Наприклад, вранці у вікно на другому поверсі вдаряє камінчик. Виглядаю — а це мій чоловік стоїть внизу й співає мені серенаду. А найщасливіші моменти — це коли ми приїздимо на нудистький пляж у Затоці. Багато років їздимо туди, це така свобода. Чекаємо кожного літа, щоби повернутися.

Валентина та Михайло Чернічкіни, разом 45 років

М: Моя перша дружина не витримала професії, яку я люблю. Я спортивний фотограф, тому доводилося багато подорожувати Радянським Союзом і Україною. Знаю багато фотографів, чий шлюб розпався: професійні завдання заважають спільному життю, розлучення на розлученні. А Валентина витримала не тільки особливості моєї роботи, а й мене — впертого Козерога.

В: Ми познайомилися на вечірці Мішиної сестри. Прийшов він та його друзі, а тоді гості часто розбивалися на пари. Мені дістався Міша. Він уже тоді пристрасно захоплювався фотосправою. Мені дуже сподобалася його цілеспрямованість. Він і побачення будував навколо фотографії: якось запросив мене в інститут на захист свого диплому. Ми зійшлися, і так фотографія стала членом нашої родини.

М: Наше весілля не було спонтанним, радше раціональним рішенням, і час показав, що ми були праві. Я вже мав сімейний досвід, Валентина — ні. Але ми підходимо одне одному. Вона виростила двох хлопців і створила нам затишок.

В: Чи пам’ятаю я своє перше враження, коли зустріла Мішу? Це було так давно… Один із плюсів довгого шлюбу в тому, що вже мало що пам’ятаєш.