«Марш ганьби» біля Бабиного Яру: як одне фото відкрило невідому історію Києва

Одним із таких місць є Лук’янівське єврейське кладовище, що прилягало до Бабиного Яру в Києві. Завдяки дослідженню однієї фотографії Георгія Угриновича вдалося ідентифікувати точку, де починався так званий «марш ганьби» німецьких військовополонених у серпні 1944-го. Це було принизливе конвоювання багатотисячної колони солдатів та офіцерів вермахту, покликане продемонструвати поразку нацистської Німеччини. Символізм цього кадру вражає: колона загарбників рушила містом саме від місця своїх найстрашніших злочинів.

Віднайти цю важливу деталь вдалося завдяки кропіткій праці з архівами. Куратор фотоколекції Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» Валерій Мілосердов розповів БЖ про історію знімка та специфіку своєї роботи.

Історична довідка

• Подія: Марш німецьких військовополонених вулицями Києва, 16 серпня 1944 року.
• Місце: Київ, вул. Мельникова (нині вул. Юрія Іллєнка).
• На фото: Колона німецьких солдатів та офіцерів проходить повз огорожу Лук’янівського єврейського цвинтаря. На передньому плані — трофейний радянський танк Т-70 із німецьким маркуванням.
• Автор знімка: Георгій Угринович.

«Марш ганьби» біля місця злочину

— Частина фотоархіву Георгія Угриновича, військового фотокореспондента ТАРС 1-го та 2-го Українських фронтів, зараз належить до колекції Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр». Я займаюся описом та атрибуцією цих світлин.

В Угриновича є відома зйомка параду німецьких військовополонених, які 16 серпня 1944 року пройшли під конвоєм радянських воїнів вулицями Києва. Ця подія цікава тим, що фотограф зафіксував тогочасне місто, яким рухалася понура майже 37-тисячна колона. Більшість відомих фотографій цієї події зроблені в центрі — на Софійській площі чи зруйнованому Хрещатику. Але загальна довжина маршруту складала 21 кілометр. Рух починався з вулиці Мельникова, поруч із Бабиним Яром, а завершувався на Брест-Литовському шосе (нині Берестейський проспект).

Більшість відомих фотографій цієї події зроблені в центрі — на Софійській площі чи зруйнованому Хрещатику

Я почав детально розглядати архів, щоб знайти інші київські локації 80-річної давнини. Розпізнання у таких випадках триває через пошук дрібних деталей ландшафту чи архітектури. Мені пощастило: на одному зі знімків я помітив знайомі з історичних фото (яких, на жаль, обмаль) обриси вже неіснуючої огорожі та головного входу до Лук'янівського єврейського цвинтаря. Саме тут починався рух колони. Саме тут символічно стартував «марш ганьби» загарбників, які прийшли на нашу землю.

«Історію творить імперія»

У нас була дуже погано поставлена робота з архівами взагалі. І я можу сказати, чому: історію творить імперія, і вона творить її під себе. Тому з архівами дуже добре працювали в Москві, а тут усе було за залишковим принципом.

Була велика лаврська пожежа 1718-го року, коли згоріла бібліотека. А потім приїхали московські дяки — історики кажуть, вони приїхали ще до пожежі — й переписали всю історію. Ось у чому полягає сенс архівів: ми можемо щось відкрити, подивитися, що було 100-200 років тому, а там виявиться щось таке, що підтверджує сучасну ідеологію метрополії.

В Україні робота з архівами була дуже базова, тому ці всі фонди розпорошені. Думаю, є ще багато фотографій, які просто досі не ідентифіковані, як і ця світлина.

Братська могила зображень

Процес збору цього фотоархіву був тривалим. Нам дуже допомагав меценат Євгеній Городецький, який живе в Німеччині. Таким чином ми зібрали архів приблизно з 30 тисяч файлів. Але це була така собі велика братська могила зображень абсолютно про все, що стосувалося XX сторіччя: Голокост, окупація та визволення Києва, сімейні архіви.

Настав час із цим працювати. Усе відскановано, і ми працюємо саме з цифровими копіями. Це дозволяє «витягнути» деталі, висвітлити частини знімка. Зараз, використовуючи інтернет, можна дізнатися дуже багато про кожну таку копію.

Ми зібрали архів приблизно з 30 тисяч файлів

Якщо ви хочете «розговорити» старе фото з родинного альбому, звертайте увагу на дві характерні деталі. Перше — це одяг і зачіска. Друге — побутові деталі. І, звісно, архітектура й ландшафт. Це дуже цікаво. Люди змінюються, але за архітектурою ми розуміємо: це 30-ті роки, 50-ті чи 70-ті. Саме за цими ознаками й будується опис та атрибуція фотографій.