Метро на Троєщину та Виноградар не можуть побудувати десятиліттями, ями на дорогах мають прописку, а в заторах на мостах можна встигнути постаріти. Якщо звичні методи управління містом не працюють, можливо, час шукати альтернативу серед відьом, мерки Троєщини чи блогерів. Згадуємо п’ятьох потенційних кандидатів, які заявляли про плани на місто або вже керують ним у власному сатиричному всесвіті.
Марія Тиха — Києву потрібен екзорцист
У березні 2026 року відьма Марія Тиха, відома за «Битвою екстрасенсів», заявила, що розглядає можливість стати меркою Києва.
За її мерства над Києвом, можливо, з'явився б додатковий рівень захисту — магічний купол від російських дронів і ракет. Тим часом Київрада засідала б навколо магічного кола, затори знімали б як порчу, а чиновників перед призначенням перевіряли б на одержимість. Ями на дорогах заговорювали б, кошти з міського бюджету шукали б за допомогою спіритичних сеансів, а підрядників, які зникли разом з авансом, викликали б із потойбіччя.
Лариса Хапуга — мерія в ніжних жіночих руках
Лариса Сергіївна Хапуга — сатирична персонажка, створена журналісткою Світланою Махнічевою. У 2019 році вона вже замахувалася на президентське крісло, зібрала власну «ХапКоманду» й була готова дебатувати хоч із третьокласниками. Тепер вона претендує на посаду «жінки-мерині Києва», називає себе «самим чесним кандидатом» і обіцяє опустити «боксерські рукавички розборок» ніжною жіночою рукою.
Кандидатка обіцяє, що за її мерства у Київраді замість політичних розбірок запанувала б ніжність, а на місці боксерського рингу з’явилася б зала для дипломатичних обіймів. І головне — Хапуга могла би стати першою політикинею, чия передвиборча програма починається з обіцянки чесності, а найпереконливіший доказ цієї чесності — власне прізвище.
Влада Юрченко — обійшла калюжу, готова очолити Київ
Блогерка Влада Юрченко теж хоче стати меркою Києва. Каже, що це її «свідоме безлактозне рішення», і, на відміну від багатьох політиків, уже має конкретну програму.
За її словами, у центрі міста вона встановить гігантський аромадифузор із запахом сандалу й пачулі, зведе хмарочос «Бурдж-да-Владан», із балкона якого щогодини влаштовуватиме танці для киян, а світлофори перефарбує в рожевий і тіффані. Затори, звісно, нікуди не зникнуть, зате на них буде приємніше дивитися.
Та Юрченко вже перейшла від обіцянок до справ — поки у власних роликах. Особисто перевірила пішохідні переходи, пройшовши ними туди й назад, а побачивши калюжу, розробила альтернативний маршрут її обходу. Також провела переговори щодо заборони самокатів і мотоциклів. Схоже, у КМДА з’явилася серйозна конкурентка: блогерка теж уміє звітувати про виконану роботу, навіть якщо вся робота полягала в тому, щоб обійти калюжу.
Анетта Барсівна — Троєщина стає новим Хрещатиком
Блогерка Анетта Барсівна давно проголосила себе меркою Троєщини, а згодом підвищилася до вождя «Троєщинського племені». В одному із жартівливих відео вона навіть провела для журналістки інструктаж із виживання на районі: зняла з неї захисну каску й запропонувала замість бронежилета носити хутро. Схоже, головна небезпека на районі — з’явитися без належного дрескоду.
За її мерства Київ чекала б адміністративна реформа: замість правого й лівого берегів залишилися б Троєщина та всі інші. Засідання Київради перенесли б у місцеві двори, чиновників змусили б складати іспит на знання району, а Хрещатик поступився би статусом головної вулиці проспекту Червоної Калини. І нарешті метро на Троєщину стало б головним пріоритетом — не для того, щоб звідти виїжджати, а щоб решта Києва могла дістатися до нового центру столиці.
Іван Марунич — сто станцій метро й один великий хіт
У 2021 році фронтмен гурту Karta Svitu Іван Марунич випустив жартівливу пісню «Одного дня я стану мером». У ній він пообіцяв сто нових станцій метро, залізничне сполучення з Троєщиною та інші транспортні дива. Передвиборча програма вийшла настільки амбітною, що для її виконання знадобилося би кілька мерських термінів.
За мерства Марунича КМДА перетворилася б на музичний лейбл: замість звітів про ремонти — нові пісні, замість громадських слухань — концерти, а кожен довгобуд отримав би власний прощальний тур. Сто станцій метро можна було б урочисто відкрити у відеокліпі, а на запитання, коли вони запрацюють насправді, відповідати: «Скоро прем’єра». І головне — жодних зірваних термінів. Просто нескінченне перенесення дати релізу.
