Не тільки Бессарабія: три виноробні з нетипових регіонів

— Про власний виноградник я мріяла ще до повномасштабного вторгнення. Восени 2021 року накупила книжок про виноградарство й виноробство та готувалася переконати батька, що нам потрібно закласти виноградник на Луганщині.

Батько займався рослинництвом, ідея його не дуже цікавила. У його ремеслі все відбувається за значно коротший період: приблизно за сім місяців бачиш результат. А виноградарство потребує нових знань та іншого підходу до управління.

Почалося повномасштабне вторгнення, і ми переїхали на Київщину. Хотіли розпочати все заново. Зайнятися рослинництвом не вдалося — немає достатньо вільної землі, вирощувати пшеницю чи соняшник на дев'яти гектарах нераціонально. Тож ми повернулися до ідеї виноробства.

Так, це великі інвестиції, але виноградник може приносити дохід протягом 20–25 років. Восени 2023 року ми знайшли у Ржищеві ділянку й майновий комплекс. Взяли землю в оренду, почали проводити аналізи ґрунтів, підбирати сорти винограду й закладати виноградник. Паралельно придбали майновий комплекс — фактично руїни, хащі. Почали відбудовувати виробничий цех, поступово купували обладнання. До осені 2025 року вже були готові пробувати робити вино.

Виноградник може приносити дохід протягом 20–25 років.

Ржищів цікавий своєю історією. Ця місцевість тісно пов'язана з трипільською культурою, тут є присвячений їй музей. Є дещо цікаве й для винороба: під час розкопок поселень трипільської культури тут знаходили виноградні кісточки. А ще за радянських часів у цій місцевості та навколишніх селах вирощували виноград, а безпосередньо в Ржищеві виготовляли плодово-ягідне вино. Тому для Ржищева виноробство — не зовсім новинка, тут є певна історична тяглість.

Наша виноробня — сімейна справа моїх батьків, мене та мого чоловіка. Батько відповідає за вирощування та закупівлю винограду, а також виробництво. Чоловік — за брендування продукції, пошук і закупівлю всього необхідного для пакування.

Я за першою освітою юристка, тому відповідаю за юридичні питання. Також займаюся комунікацією, маркетингом, соціальними мережами та взаємодією з людьми. А мама забезпечує гостинність під час екскурсій і дегустацій на виноробні.

Найскладніше на початку було не зневіритися. Вкладаєш величезні кошти й розумієш, що потрібно вкладати ще більше, а грошей немає. Бували моменти, коли ми говорили: навіщо це все, може, варто зупинитися? Але завдяки тому, що батько не зупинявся, ми теж продовжували.

Київщина загалом придатна для виноградарства. Зараз відбувається зміна клімату, виноград вирощують навіть у північних регіонах Європи. Але, звісно, є свої ризики та заморозки. Перед тим як узяти землю в оренду, ми відібрали проби ґрунту й відправили їх до інституту у Франції, щоб перевірити, чи підходить ділянка для виноградника. Також за допомогою супутникового моніторингу вивчали погодні умови. Загалом з'ясували, що приблизно на 90% умови сприятливі. Французькі фахівці надали нам рекомендації щодо покращення ґрунту й добору сортів винограду. А ще ми маємо достатній запас вологи: внизу виноградника протікає річка Леглич, на честь якої ми назвали виноробню.

Зараз відбувається зміна клімату, виноград вирощують навіть у північних регіонах Європи.

Зараз вирощуємо кілька сортів винограду, зокрема Юпітер, із якого ми вже виготовляли вино «Рожевий обрій», та Цитрон Магарача — останній особливо смачний, і з нього виходить чудове вино. Цього року в травні висадили Мерло, Каберне Совіньйон і Совіньйон Блан — італійська селекція, дуже якісні саджанці, які добре прижилися.

Можливо, обиратимемо сорти з північніших регіонів Європи, щоб вони були більш морозостійкими. Поступово плануємо переходити на власний виноград. Але деякі сорти, наприклад, Шардоне й Піно Нуар, і надалі закуповуватимемо в Бессарабії.

Якщо говорити про наші вина, я би насамперед порадила Совіньйон Блан. Він дуже насичений, ароматний — навесні отримав срібну медаль на конкурсі Wine&Spirits Awards 2026. Таку ж медаль здобуло наше Мерло, витримане в бочці — класне вино, моє найулюбленіше.

Ну і, звісно, раджу спробувати Піно Нуар. Воно в нас вийшло нетиповим для цього сорту. Ми виготовили його з винограду, який торік придбали в Бессарабії. Там протягом дев'яти місяців не було дощів, тому вихід соку становив лише 40%, хоча зазвичай це понад 60%. Через це вино вийшло дуже насиченим, концентрованим за кольором і смаком. Його навіть порівнюють із вишневою наливкою, тільки сухою. У ньому відчуваються в'ялена кисла вишня, смородина та ожина.

— Мій товариш колись пробував робити вино у гаражі. Чесно кажучи, нічого особливого не вийшло. З юності пам'ятаю такі вина, як «Там'янка» чи «Лідія». Знайомство з ними було не дуже приємне, як і прощання.

Уже під час повномасштабної війни товариш запропонував: «Давай проїдемося виноробнями України». Я кажу: «Та я не дуже люблю вино». Але він мене вмовив.

Ми поїхали західною Україною, побували в різних виноробнях. Заїхали до родинної виноробні «Зелениці». Там Анатолій Володимирович мені так добряче наливав, що я, чесно кажучи, перебрав. Ще й голодний був. Думаю: «Ну все, зараз згадаю свою молодість і те невдале знайомство з вином».

Але після дегустації ми заїхали повечеряти, і я відчув, що голова ясна. Тоді й зрозумів: справжнє вино існує. І в нього треба вкладати руки, душу й розум. Саме тоді з'явилася ідея зробити найкраще вино на Галичині. Це була ідея мого товариша. Він горів цією справою, а я від нього загорівся.

Назву CHARA & GARRA ми обирали довго. Розглядали різні варіанти. Наприклад, «Гало» — так називається світлове кільце навколо Сонця. До того ж слово співзвучне з Галичиною. Але зрештою зупинилися на «Чарі». Від слів «чарівний», «зачаровувати», «чарка». Мені здається, це дуже пасує справжньому вину, яке зачаровує.

А «ґара» — це слово зі львівської ґвари, якою говорили батяри. Воно означає горілку. Річ у тім, що ми ще виготовляємо крафтові дистиляти. Коли переробляємо виноград, залишається багато сировини, яку шкода викидати. Тож вирішили робити з неї міцний напій. Маємо відповідну ліцензію, але виробляємо поки небагато. Основний акцент усе-таки на вині.

Коли шукали місце для виноградника, на першому місці була земля, сам теруар. Зупинилися на пагорбах неподалік Галича, біля Дністра. Для мене це місце цікаве ще й своєю історією. Там є церква Святого Пантелеймона, якій близько 900 років. А поруч — пагорб, який місцеві називають Виноградною горою. На ньому досі можна побачити тераси. Я почав цікавитися історією місцевості, розпитував людей. За моїми даними, колись там були виноградники, а в радянські часи на їхньому місці посадили яблуні.

Звісно, на самій Виноградній горі ми не могли закласти виноградник, бо це історична територія. Але знайшли неподалік схожий пагорб. Він теж має південний схил, виходить до Дністра, добре освітлюється сонцем. Там і висадили виноград.

Коли я розповідав друзям про свої плани, вони казали: «Сашо, ти авантюрист! Ти розумієш, куди влазиш?» А я відповідав: «Хлопці, у вас у кожного вдома виноград росте? Росте. А що ви з нього робите? Вино. Ну то чому я авантюрист?» Я не в авантюру влазив. Я просто історію побачив. І захотів цю історію відновити.

Але ми, звісно, не покладалися тільки на те, що виноград у людей росте на подвір'ях. Серйозно досліджували ґрунти, геологію, схили, розу вітрів, кількість опадів, сонячне освітлення й морози. Робили шурфи. Усі результати відправили до італійського кооперативу Vivai Cooperativi Rauscedo, який займається вирощуванням виноградних саджанців. Ми пояснили, які вина хочемо робити, а фахівці допомогли підібрати сорти під наш клімат і теруар. Це важливо, бо виноградник — великі інвестиції, і помилитися з вибором саджанців дуже не хочеться.

Зараз маємо 11 гектарів виноградників. Основний акцент робимо на чотирьох сортах — Совіньйон Блан, Палава, Рислінг і Піно Нуар.

Крім того, вирощуємо Мерло Кантус, Дублянський, Красень, Голубок, Солярис, Мускарис, Йоханітер та інші сорти. На одному гектарі спеціально висадили багато різного винограду, щоб подивитися, як він поводитиметься в наших умовах. А цього року заклали ще два гектари з двома червоними сортами. Вони морозостійкі й уже добре себе показали.

Сама виноробня розташована в селі Блюдники, в історичній австрійській будівлі 1860 року. Колись тут був фільварок родини Ярошинських — шляхетського роду великих землевласників і цукрозаводчиків. Пізніше будівлю переобладнали на млин, який працював аж до 1998 року. Мій товариш придбав це приміщення на аукціоні ще 2011 року. Потім ми стали партнерами, я викупив у нього частку будівлі. Уже 2023-го, коли з'явилася ідея виноробні, придбав решту, а 2024 року ми провели капітальну реставрацію. Будівля на той момент була в поганому стані: дах протікав, усе поступово руйнувалося. Але нам вдалося її відновити, зберігши основні конструкції. Тепер тут виробляємо вино, проводимо екскурсії та дегустації.

Щодо самого виробництва, то ми багато експериментуємо. Від початку поставили собі завдання робити дуже якісне вино. Для цього придбали сучасне обладнання, яке дозволяє точно контролювати температуру бродіння. Наприклад, у нас є ємності з окремими системами охолодження та підігріву. Для червоних вин це особливо важливо, бо під час активного бродіння температура сусла підвищується. Ми можемо одночасно охолоджувати верхню частину ємності й підігрівати нижню, щоб підтримувати потрібну температуру.

Також експериментуємо з бродінням безпосередньо в дубових бочках. Для цього використовуємо спеціальне обладнання, яке дозволяє охолоджувати вино всередині бочки. Ми зробили Fumé Blanc, яке бродило в дубовій бочці з двома денцями з акації. Воно отримало 88 балів від винного критика Джеймса Саклінга.

Зараз у нас 13 вин у лінійці. Вибрати одне улюблене для мене — це як вирішити, кого зі своїх дітей любиш більше. Кожне вино для мене особливе. Сьогодні приходжу на виноробню в одному настрої, куштую — й одне подобається більше. А наступного дня може бути зовсім інше.

Але якщо говорити про знайомі людям вина, я би запропонував наш Совіньйон Блан. Ми хотіли створити українську альтернативу Совіньйон Блан із новозеландського регіону Мальборо. Люди звикли до цих вин, люблять їх. І якщо запропонувати їм Дублянський чи Сухолиманський, вони можуть сказати, що хочуть саме Совіньйон Блан. То чому б не дати їм українську альтернативу? Наше вино куштували експерти й говорили, що воно гідно конкурує з новозеландськими зразками.

Ще я би порадив напівсухий Гевюрцтрамінер. Ми експериментували з ним, і зрештою вийшло вино, яке отримало золоту медаль на Berliner Wein Trophy 2025.

Мені здається, зараз в Україні дуже добре відроджується виноробство. І ми можемо прославлятися своїми автохтонними сортами, але водночас робити якісні вина з міжнародних сортів, які люди давно знають і люблять. Не обов'язково купувати вино з Німеччини чи Франції, якщо можна взяти хороше українське.

— Любов до виноробства засновнику Koblia Vino Володимиру Коблі передав тесть, адже його дружина родом із Молдови, де виноробство має давні традиції. Понад десять років він виготовляв вино для себе, родини, друзів і колег, поступово вдосконалюючи майстерність.

Згодом вирішив перетворити захоплення на власну справу. Виноробня для нього стала ніби наймолодшою дитиною — справою, в яку я вкладаю багато часу, сил і душі.

Для створення виноградників обрали Хмельниччину. Наші виноградники розташовані в селі Перегінка, лише за 15 кілометрів від міста. Починали засновники з нуля — самостійно висаджували виноград і поступово створювали власні виноградники.

Клімат Хмельниччини підходить для вирощування винограду, хоча він прохолодніший, ніж у традиційних виноробних регіонах України. Наші ґрунти переважно глинисті, з невеликим вмістом вапняку.

Ми вирощуємо червоні й білі сорти винограду. Серед червоних — Каберне Кортіс, Мерло, Цвайгельт і Голубок. Із білих — Соляріс та Йоханітер.

Поступово набуваємо досвіду й спостерігаємо, як різні сорти пристосовуються до наших умов. Раніше також вирощували Шардоне та Мускат, але, на жаль, ці лози не пережили сильних морозів минулої зими. Це ще раз показало, наскільки важливо враховувати зимостійкість сортів під час вибору винограду для нашого регіону.

Загалом створення виноробні виявилося непростим процесом. Складними були всі етапи — від вирощування винограду та виробництва вина до придбання обладнання, дотримання законодавчих вимог, дизайну етикеток, реклами й пошуку покупців, як гуртових, так і роздрібних.

Часто здається, що достатньо зібрати виноград, переробити його — і вино готове. Але за цим стоїть велика робота. За рік команда Koblia Vino зробила дуже багато, і ми пишаємося тим, що сьогодні про нас знають, наше вино куштують і, найголовніше, воно людям подобається.

Серед наших вин найбільше пишаємося Совіньйон Блан 2025 року врожаю та Мерло 2024 року. Також нещодавно створили лінійку резервних вин: Мерло, Каберне, Каберне-Мерло та Піно Нуар. Усі вони витримувалися 10 місяців у дубових діжках. Ці вина отримали срібні медалі на дегустаційному конкурсі Wine & Spirits у Києві.

На Хмельниччині вже є виноробні, переважно в південній частині області, ближче до Бакоти. А в центральній частині Хмельниччини ми наразі єдині. Ми бачимо перспективи розвитку виноробства в нашому регіоні й будемо лише раді, якщо з часом з'являтиметься більше виноробів. Це сприятиме розвитку місцевого виноробства та популяризації вин Хмельниччини в Україні