Пруф: одиниця вимірювання міцності напоїв

Rebel Yell 100, Wild Turkey 101, Cruzan 151... На етикетках цих пляшок поруч з тризначним числом ви знайдете слово proof. Це данина пам’яті тим часам, коли міцність дистильованих напоїв в англомовному світі вимірювали в пруфах, а не в градусах.

Що таке proof? По-англійськи це «доказ». Організовані англійці для оцінки якості товарів використовували різні тести і виносили вердикт: «пруф», якщо товар відповідав очікуванням, «оверпруф» — якщо перевершував очікування і «андерпруф», якщо був нижче очікувань. Наприклад, гарматний порох на британському флоті тестували, роблячи контрольний постріл. Ядро мало пролетіти належну відстань. Порох категорії «андерпруф» означав, що постріл вдався, але ядро пролетіло менше, ніж було потрібно.

Маючи порох, в XVI столітті придумали, як визначати міцність дистилятів. Жменьку чорного пороху вимочували в алкоголі і підпалювали. Калієва селітра, один з трьох компонентів чорного пороху, розчиняється у воді, але не в міцному алкоголі. Тому якщо порох яскраво горів, це було доказом, що алкоголь має досить високу міцність. Точну міцність визначити не намагалися — «порохового тесту» було достатньо, щоб вирішити, чи купувати арак у цейлонського перекупника і чи бити морду боцману за розбодяжений ром. А податки за міцний алкоголь у Британії тоді нараховували за простим принципом: одна ставка для всього, що «пруф» (6 пенсів за галон) і подвійна для всього, що «оверпруф» (1 шилінг за галон).

Звичайно, така схема не сильно радувала дистилерів і купців, які мусили платити подвійний податок, навіть якщо їх бренді був лише трохи міцніший за рівень «пруф». На їхнє прохання лондонський винахідник Джон Кларк створив у 1725 році ареометр, за допомогою якого можна було визначати більш-менш конкретну міцність дистиляту. Прилад був недосконалий, його можна було обманювати, додаючи в міцні напої солодку частину (цю пролазку закрили, збільшивши податок на напої з підвищеним вмістом цукру), і знадобилося багато переробок і судів, перш ніж держава в 1787 році об’явила, що відтепер ареометр Кларка — офіційний інструмент для вимірювання міцності алкоголю.

Остаточно з пруфом як одиницею виміру в Британії розібралися в 1816 році, вже коли на зміну ареометру Кларка прийшов ареометр Сайкса. Відміткою в 100 пруфів нагородили спиртовий розчин, питома вага якого становила 12/13 від питомої ваги дистильованої води при температурі 11 °C (51 °F). Все просто, чи не так?

У перерахунку на знайомі нам «градуси» 100 британських пруфів становили 57,06%. Пізніше це значення трохи посунули. Звичайний дріб 4/7 в десятковій формі дорівнює 0,5714. Тож для перетворення пруфів на градуси їх почали множити на це число, а для перетворення градусів на пруфи — множити на 1,75 (7/4). Ось, наприклад, порахуємо, чому дорівнюють 40% об. у британських пруфах: 40 × 7/4 = 70 пруфів!

Всім, крім самих британців, система здавалася незручною. Та загалом і британці визнали, що так, не дуже зручно, і з 1980 року повністю перейшли на одиниці, якими користувалася вся Європа — об’ємні відсотки, вони ж «градуси».

Тож єдиною країною, яка сьогодні продовжує користуватися пруфами, є США. У 1848 році там прийняли мудре рішення — не морочитися зі складними дробами, як робили їхні заокеанські кузени, а прийняти 100 пруфів рівними 50% об. Відповідно, 40% в американців — це 80 пруфів. А 151 пруф — це 75,5% об. Легко, зручно і... необов’язково. Сучасне законодавство США вимагає виробника вказувати на етикетці тільки міцність в об’ємних відсотках, а пруфи — це вже за бажанням. Тому сьогодні старої традиції дотримуються тільки бренди, які пишаються своєю давньою історією, і ті, в кого історії нема, але є легенда, яку вигадала для них рекламна агенція. Йой, най буде.