Гід київським модернізмом: 9 будівель, які варто зберегти

Нещодавно київські архітектори та урбаністи зареєстрували петицію з вимогою зупинити знищення шедеврів модернізму в Києві. Згодом вони об’єдналися у рух #SAVEKYIVMODERNISM, який бореться за збереження модерністських будівель столиці.

Вони закликають створити реєстр модерністських пам’яток Києва, заборонити змінювати їхній зовнішній вигляд і реставрувати ті будівлі, що вже постраждали.

БЖ вирішив згадати про деякі київські будівлі у стилі модернізм. Одні з них уже постраждали, іншим вдалося зберегти свій історичний вигляд.

Нагадаємо, що якось ми вже розповідали про 7 маловідомих модерністських будівель Києва.

Київський автобусний парк №7

Будівництво: 1973 рік
Архітектор: В. Зінкевич
Адреса: вул. Бориспільська, 15
Нинішній стан: споруда в аварійному стані, ймовірний обвал даху

Водії називали цей автобусний парк «Барабаном» або «Цирком». У радянські часи він обслуговував місцеві та міжнародні рейси, вміщував понад 300 автобусів. Тоді ж тут знаходився цех із виробництва скла для «Ікарусів», працювала автомийка та ремонтні цехи.

Ця кругла одноповерхова будівля (діаметром 160 м і загальною площею 20 тис. кв. м) всередині схожа на величезний гриб. Вона має лише одну опорну колону у центрі, від якої тягнуться 186 тросів, що тримають бетонні плити стелі.

Світло потрапляє у приміщення через вікна у стелі та спеціальні конструкції, що розміщені на стінах по всьому діаметру будівлі. Ззовні вони нагадують темні металеві жалюзі або решітку, але насправді є скляними трубками, що пропускають світло.

Автопарк і досі працює, хоча тепер обслуговує невелику кількість автобусів. Сама споруда в аварійному стані, ймовірний обвал даху. Потрібен капітальний ремонт.

Інститут науково-технічної та економічної інформації

Адреса: вул. Антоновича, 180
Будівництво: 1971 рік
Архітектори: Флоріан Юр’єв, Лев Новіков
Нинішній стан: розробляється проект реконструкції

На початку шістдесятих архітектор Флоріан Юр’єв розробив проект споруди у формі «літаючої тарілки», яка мала стати світломузичним театром. Проте будівництво завершили лише через десять років після розробки проекту. Крім того, будівля стала не театром, а кінолекційним залом Інституту науково-технічної інформації.

За словами Юр’єва, тогочасне суспільство «хворіло» на тему космосу, тому він спеціально сховав опори конструкції, щоби всім здавалося, ніби «тарілка» висить у повітрі. Всередині неї розташований амфітеатр, а геометрія споруди дозволяє максимально якісно сприймати світло та звук.

Будівля і досі належить Міністерству освіти. Восени 2018 року там планують відкрити музей науки.

Сама конструкція потребує ремонту. Інвестор сусіднього торговельно-розважального комплексу хоче взяти в оренду нижні поверхи «тарілки». В обмін на це обіцяє виділити кошти на реставрацію всієї споруди.

Проект реставрації вже розробила архітектурна майстерня Шкрогаль. Також свій варіант проект розроблює архітектурне бюро 2B.group Слави Балбека.

Міністерство соціальної політики

Будівництво: 1981 рік
Архітектори: Валентин Бавіловський, Геннадій Гранаткін
Адреса: вул. Еспланадна, 8/10
Нинішній стан: демонтували «сонцерізи» на фасаді

Колись у 20-поверховому корпусі знаходилися всі приміщення апарату Міністерства легкої промисловості УРСР. А в сусідніх три- та п’ятиповерхових будівлях, приєднаних до основної, розмістили велику їдальню, телефонну станцію, виставкову залу та залу засідань на 500 місць.

Будівля стала впізнаваною, зокрема, завдяки вертикальним алюмінієвим конструкціям-«сонцерізам» на фасаді. У листопаді їх частково демонтували через те, що вони були в аварійному стані та почали обвалюватися.

Активісти #SAVEKYIVMODERNISM вимагають повної реставрації «сонцерізів» як невід’ємної складової архітектури фасаду.

Меморіально-обрядовий комплекс «Парк пам’яті»

Будівництво: 1981 рік
Архітектори: Авраам Мілецький
Адреса: Байкова гора
Нинішній стан: художні рельєфи Стіни пам’яті забетоновані ще з 1982 року

У другій половині 1960-х років влада ініціювала створення київського крематорію. Ідея викликала спротив київських архітекторів через асоціювання кремації зі знищеннями тіл у Бабиному Яру.

Архітектор Мілецький бачив крематорій як суто функціональну споруду, а художники Рибачук та Мельниченко пропонували власну концепцію крематорію як терапевтичного простору — вони хотіли допомогти учасникам поховальної церемонії впоратися із психологічною травмою. Цьому мали сприяти зали прощання, архітектура яких була позбавлена будь-яких асоціацій з процесом кремації, і монументальна Стіна пам'яті з численними художніми рельєфами.

Створення Стіни пам’яті тривало понад 10 років. Але у 1982 році партійна верхівка ліквідувала цей витвір. Рельєфи Стіни пам’яті забетонували.

Технічна можливість прибрати шар бетону зі Стіни пам’яті все ще існує, але поки що цього не зроблено.

Будівля «Укравтодору»

Будівництво: 1976 рік
Архітектори: Авраам Мілецький
Адреса: вул. Фізкультури, 9
Нинішній стан: фасад будівлі повністю змінили

Раніше тут розміщувалося Міністерство автодоріг УРСР, проводилися розробки інфраструктурних проектів. Проектував будівлю Авраам Мілецький, автор готелів “Салют”, “Україна” та київського крематорію.

Нині будівля знаходиться на балансі «Укравтодору». Фасад будівлі повністю змінили, попередньо зрізавши з нього всю зелень. З’явилися сині смуги та пластикові вікна.

Готель “Турист”

Будівництво: 1970-1987 роки
Архітектори: Вадим Гречина, Ніна Стасюк, Вадим Гопкало, Володимир Коломієць
Адреса: вул. Раїси Окіпної, 2
Нинішній стан: фасад будівлі частково змінили

Готель планували побудувати до московської Олімпіади 1980 року, але завершити його вдалося аж через сім років після її проведення. “Турист” мав 25 поверхів, висоту 93 м і став найвищим будинком тогочасного Києва поряд із Будинком торгівлі (той мав таку ж висоту і кількість поверхів, але був збудований раніше — 1981 року).

Фасад готелю вкрили вертикальними простінками з алюмінію. Також архітектори створили контраст кольорів білої висотної частини та темно-коричневої керамічної плитки низу будівлі.

Нині “Турист” працює як тризірковий готель. Фасад будівлі змінено — на ньому з’явилися сині смуги та зовнішня реклама і вивіски.

Центральний будинок художника

Будівництво: 1977 рік
Архітектори: Анатолій Добровольский
Адреса: вул. Січових Стрільців, 1-5
Нинішній стан: будівля збережена в історичному вигляді

Будинок планували для Спілки радянських художників України. Старшим архітектором будинку став Анатолій Добровольський. Він же був головним архітектором Києва у 1950-1955 роках і брав участь у проектуванні вулиці Хрещатик і прилеглих кварталів, Московського мосту та аеропорту «Бориспіль».

Проект Добровольського зустрів спротив з боку Спілки радянських художників. Їм здавалося, що модерністський стиль будинку суперечить канонам образотворчого мистецтва.

Між художньою спільнотою та архітектором почалося протистояння, однак їм все ж вдалося досягти компромісу: на фасаді з’явилися «реалістичні» фігури муз. Окрім вікон, це єдина деталь декору головного фасаду споруди.

Київський Палац дітей та юнацтва

Будівництво: 1965 рік
Архітектори: Авраам Мілецький, Едуард Більський
Адреса: вул. Івана Мазепи, 13
Нинішній стан: будівля збережена в історичному вигляді

Лаконічна триповерхова будівля зі скляним фасадом була новаторською для своїх часів — скло у таких кількостях тоді використовували не часто. Будівля могла одночасно вмістити аж 26,5 тисячі дітей. У ній є 130 приміщень для дитячих гуртків, кінозал і концертний зал.

Поряд з палацом також планували звести готель, де могли б зупинятися діти з інших міст, зробити басейн і навіть канатну дорогу через Дніпро до Труханового острова. Але ці плани так і не реалізували.

Готель «Салют»

Будівництво: 1984 рік
Архітектори: Авраам Мілецький, Володимир Шевченко
Адреса: вул. Івана Мазепи, 11
Нинішній стан: будівля збережена в історичному вигляді

Готель планувався у комплексі з Палацом дітей та юнацтва. У перших проектах це був функціональний прямокутник, але за 20 років проектування форма споруди змінилася.

Створення готелю «Cалют» — це ще одна історія про зіткнення архітекторів з радянською владою. Проект отримав підтримку з боку партійної верхівки, але колектив відмовився додавати до списку авторів проекту партійного куратора. Після цього почалися проблеми з фінансуванням. Через це проект урізався декілька разів.

У 1970-х архітектори розробили сучасну форму готелю у вигляді круглої вежі. Було заплановано 18 поверхів, але в кінцевому варіанті лишилося вісім.

Комплекс готелю складається з двох частин — це круглий корпус та стилобат (нижня частина будівлі). Стіни оздоблені мармуром і декоративною цеглою, виконані у стилі 80-х.

Нині “Салют” працює як тризірковий готель на 88 номерів. Вигляд споруди залишився незмінним, якщо не враховувати зовнішню рекламу та рекламний екран на фасаді.

Фото: ked-pled.livejournal.com, mark-shejder.livejournal.com, panoramio.com, Савелий Барашков, Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека ім. В. Заболотного, VCRC, artemco.livejournal.com, elektraua.livejournal.com, tov-tob.livejournal.com, Sveta BSvetа / panoramio.com, із архіву Більського (надано Олексієм Биковим), Олександр Ранчуков, Олександр Бурлака, zametkiev.livejournal.com, Алекса Левон, Анна Блажнова, hmarochos.kiev.ua, Софія Возняк