Замість метро і маршруток: Лайфхаки киян, які їздять містом на велосипеді

В Уганді вірять, що дівчатам не можна їздити на велосипеді, бо вони можуть втратити цноту. В Україні є свої міфи про велосипед. Особливо у великих містах.

Медіакоординаторка Асоціації велосипедистів Києва Марина Блудша поговорила з мешканцями Києва, які використовують велосипед як транспорт, про безпеку на дорогах, стосунки з водіями, київський рельєф і поїздки в сніг і дощ.

Коли їду ранком на роботу, то цілий день продуктивніше працюється. Велосипед дає змогу бути варіативним, і відчуття від міста зовсім інші, коли освоюєш якийсь новий маршрут. Іноді повертаюсь на велосипеді нічним Києвом з музичних концертів, намугикуючи пісень собі під носа.

Відкрила для себе байкполо (так-так, поло на велосипеді з м'ячем і клюшками). Люблю красиво проїхатись у колоні під час Велопараду дівчат або Ретро круїзу. Велосипедом я їжджу навіть до бабусі за місто. Коли давно цього не робила, відчуваю особливий кайф від заміських пейзажів.У Києві зазвичай моя середня відстань – не більше 12 км в один бік. Дорога велосипедом займає не більше часу, ніж громадським транспортом. Інколи навіть менше, бо є змога прокласти альтернативний маршрут.Перші підйоми мене лякали, і зараз теж не всі пагорби даються легко, але ніхто не забороняє пройтися трохи пішки, або навпаки увімкнути режим супергероя та подолати найстрашнішу гірку. Потім можна декілька хвилин пишатися собою. Yes, I can і таке інше. І тим паче, де є пагорби, там є і схили. А схили – це 100% кайф. Тож дякую всесвіту, що мешкаю у місті надзвичайних схилів.

Ніяк не можу заборонити собі використовувати велосипед взимку, не виходить. І бачу, що цього року багато людей поділяють моє бажання не закривати сезон.

Поки мій рекорд – їзда при температурі -7. І мені сподобалось! В мороз потрібно уважніше дивитися за станом велосипеда і знайти одяг, що дозволить не мерзнути, але й не перегріватися. Для мене спрацювала комбінація легкої спортивної кофти, лижної куртки та тайтсів [спеціальні велошорти – БЖ] з утепленими колінами.Крім ям на дорогах і припаркованих авто в першій смузі, жодних проблем не відчуваю. 90% моїх поїздок роблю по проїжджій частині в зручному мені темпі. З водіями, на щастя, проблем не виникало, хіба що деякі маршрутники не завжди адекватні.

Мрію про велосмуги, але і без них відчуваю себе комфортно. Часто, коли їду велосипедом на тренування або на роботу, розмірковую, що мій свідомий вибір зараз – це найкращий можливий взірець для дітей, які побачать мене з вікна тролейбуса чи трамваю. І, можливо, колись вони також виберуть велосипед.

Вдень лишаю велосипед майже будь-де і на різні часові проміжки. Вночі, звісно, такого не роблю. Якось залишала на велопарковці на цілий день, а тепер біля роботи кріплю до найближчого стовпа, на щастя його видно з вікна. Ніхто, звісно, не застрахований від крадіжок, але я не боюсь, або ж просто намагаюсь не думати про це. Бо з такої позиції треба було б боятися жити, або брати мобільний телефон з собою, бо теж можуть вкрасти. Адже можуть. В житті різне може трапитися, а речі мають лишатися речами. Без фетишизму.

Я їжджу велосипедом на роботу і з роботи – від Куренівського базару до Контрактової площі. 14 км туди й назад. Дорога з дому на роботу займає 20 хвилин, якщо спішити, і 30 хвилин, якщо в кайф і ніхто не підрізає. Яка в мене швидкість на велосипеді, не знаю, їжджу помірним темпом у своє задоволення.

Взимку не їжджу з двох причин: це менш комфортно і дороги не розчищені. Останнє найбільше стає на заваді у теплий зимовий день, коли їхати хочеться, але квасити по сніго-багнюці не комільфо.

Поки немає велодоріжок на моєму маршруті, маневрую між дорожньою смугою, тротуаром і здоровим глуздом. Я їжджу з Куренівки на Контрактову, дорога пряма, але з великою кількістю ям, що, в принципі, мені навіть поки що подобається – масаж.

Я залишаю велосипед у місті та не боюсь, що вкрадуть, бо відштовхуюсь від позитивного досвіду, маю недорогий байк і сталевий u-подібний велозамок.

З велосипедом мені не потрібно спеціально знаходити час на тренування у спортзалі, вставати раніше перед роботою, щоб пробігтися по парку. Я все це роблю, поки їду на роботу. З центра Києва до околиць в будь-який бік – близько 30 км. Цю відстань спокійно можна проїхати за годину на велосипеді. Для мене це цілком нормальна дистанція, але в житті я не завжди їжджу по місту з кінця в кінець, тому відстані значно менші. Я витрачаю мало часу на дорогу, моя середня швидкість на велосипеді – 20-25 км/год, а з гірки можна і швидше. На лівому березі простіше, з правим складніше, він дуже горбистий. Тут не завжди найкоротша дорога є найлегшою. Але практично всі пагорби можна об'їхати, правда іноді доводиться робити невеликий гак. Тому якщо ви збираєтеся їхати за новим маршрутом, заздалегідь вивчіть всі підйоми, щоб для вас було менше сюрпризів. І в разі потреби обирайте дорогу в об'їзд. Гугл карти в поміч. Коли ми починаємо частіше їздити велосипедом, то будь-які підйоми даються простіше, і зрізати нічого не доведеться.

Щоб їхати швидко, я користуюся контактними педалями і спеціальними велотуфлями, звичайне взуття тримаю на роботі для зміни. Їжджу круглий рік. Їзда на велосипеді взимку нічим не відрізняється від катання на лижах, тому і одяг має бути відповідний.

Щоб відчувати себе комфортно, одяг має складатися з трьох шарів: перший шар відводить вологу від тіла, другий шар повинен вологу утримувати, третій – захищати від вологи і вітру.Велосипед став моїм хобі та навіть роботою: я заснував власну велошколу Vzagali, де навчаю їздити на велосипеді з нуля. Що треба, щоб їздити на велосипеді по місту безпечно? Знати правила дорожнього руху і дотримуватись їх. З іншого боку, потрібно завжди пам'ятати, що знання і дотримання правил не робить нас невразливими. Тому на дорозі не можна втрачати пильність.

У місті велосипед не залишаю. На роботі залишаю тільки в приміщенні під наглядом.

Фото: Ретро Круїз, Bike In City, а також з особистих архівів героїв