В українських кінотеатрах показують «Марті Супрім» Джоша Сафді з Тімоті Шаламе — байопик та спортивну драму про настільний теніс, які лише вдають із себе байопика та спортивну драму. Кінокритик Станіслав Тарасенко — про те, чому «Марті Супрім» довів: велике кіно все ще можливе.
Кінематограф постійно перевинаходить себе. Класика перероджується в новій оболонці: Девіда Фінчера називають сучасним Гічкоком, Стівена Спілберга — сучасним Сесілем Де Міллем, Девіда Лінча — сучасним Луїсом Бунюелем. Здається, чергу на реінкарнацію відстояли ще дві постаті — режисер та сценарист Джош Сефді, якого прямо зараз називають новим Скорсезе, та актор Тімоті Шаламе — за визначеннями преси, новий Аль Пачіно, де Ніро й Дастін Хоффман у розквіті їхніх кар’єр.
Нові регалії Сефді та Шаламе з’явилися одночасно з виходом на великі екрани «Марті Супрім» — фільму, який не тільки став генератором порівнянь, а ствердно відповів на питання, чи можливе велике авторське кіно в часи його найбільшого занепаду. «Марті Супрім» — один з небагатьох фільмів останніх років, які б могли претендувати на подібний статус: крім нього, згадується хіба що «Бруталіст» Брейді Корбета. Великий хронометраж, приголомшлива і на цей момент головна роль у кар’єрі Шаламе, понад 150 персонажів — здається, картину створювали з установкою «Нумо знімати кіно, як у 70-х!».
Фільм Сафді натхненний біографією Марті Райзмана — тричі мільйонера, тричі банкрота, шулера, піжона та професійного гравця в настільний теніс, який міг вийти на змагання зі сковорідкою замість ракетки. В історії Райзмана є все, щоби бути спортивним байопіком: майже 60-річна спортивна кар’єра, 22 виграні змагання, титул найстарішого чемпіона в США. Проте «Марті Супрім» — не спортивний байопік. Сафді не намагається розповісти історію справжнього Райзмана, як і не фокусується на його спортивній кар’єрі. Єдине, що по-справжньому цікавить Сафді, — ексцентрика, гострий розум та ритм життя його героя.
Марті Райзман, продавець у взуттєвому магазині, щосили намагається пробитися вгору соціальними східцями. Однак усе, за що б він не брався, розсипається в руках. Крім однієї речі — тенісної ракетки. Райзман має хист до настільного тенісу і, зрозумівши, що може грати на професійному рівні, пробує роздобути грошей на поїздку на турніри у Великобританії та Японії.
Дотримуючись законів спортивної драми, варто було б сказати, що теніс — єдина пристрасть Райзмана. Однак це зовсім не так. Його головна пристрасть — це швидкі гроші та статус. Райзман — персонаж шахрайського роману, тому бажання обдурити всіх довкола (і в кінці залишитися обдуреним самому) закладено в самій його природі. Аби дістати гроші на турнір, він вдається до всіх можливих засобів — від шантажу й обману до лестощів і приниження.
Райзман шантажує гангстера, мріючи розжитися тисячами доларів, але замість купюр отримує лише газетні вирізки з оголеними дівчатами. Потім, знову з фінансового інтересу, вплутується в сумнівні любовні романи — один закінчується вагітністю і стріляниною, інший — ганебною крадіжкою і арештом. Врешті засновує бізнес із виробництва помаранчевих тенісних м’ячів, чия маркетингова кампанія заточена на перемоги Райзмана в місцевих турнірах — і він не виграє, тому бізнес вилітає в трубу. Все це перетворює нерівний і хльосткий фільм Сафді на набір однаково кумедних і драматичних ґеґів.
Як і в «Негранованих коштовностях» братів Сафді з Адамом Сендлером у ролі невдатного торговця ювелірними прикрасами, герой Шаламе відчайдушно бігає Нью-Йорком, утікаючи від поліції, гангстерів, кредиторів, вагітної подруги, власного дядька й матері, які намагаються заставити його працювати у взуттєвій крамниці, але при цьому все одно тупцює на місці. Бунтарська енергія Марті марнується ні на що — і фільм Сафді саме про це. «Марті Супрім» — картина про відчайдушні, заздалегідь приречені на провал зусилля маленької людини, яка хоче повторити траєкторію Мартіна Ідена або Джея Гетсбі, і бажано у стислі строки.
Справжнього Марті Райзмана прозвали Голкою — за точну гру, швидкість та гостроту розуму. Він був новатором тенісу, який патентував нові види ракеток, розробляв нові техніки гри та поставив, як казали очевидці, «найвеличніший дроп-шот, який будь-коли бачили на Землі». Але «Марті Супрім» — такою ж мірою фільм про теніс, як і «Форрест Гамп», де самій грі приділено один з епізодів. Сафді не стільки розповідає про те, що таке бути професійним гравцем, скільки про те, що таке бути гравцем по життю.
Коли Райзману все-таки вдається перемогти найсильнішого з чемпіонів, він отримує не задоволення, а відчуття покаяння. У фіналі він нарешті заспокоюється та повертається додому, до дружини й дитини. Уперше йому немає куди поспішати — і саме в цьому його головна нагорода.
