Серіал «Бороуз» від творців «Дивних див» — дива не сталося
Експерименти в секретних лабораторіях, потойбічні монстри та група друзів, яких ніхто не сприймає всерйоз, що рятує маленьке містечко. Вам не здалося — брати Даффери переповідають практично ту саму історію, тільки цього разу не про дітей, а про пенсіонерів. Станіслав Тарасенко розповідає, чому самоповторення є навіть не найбільшою проблемою серіалу «Бороуз».
Шаблонні проєкти Netflix прагнуть утримати увагу передплатників у будь-який спосіб. Наприклад, переказуючи вустами персонажів події, що відбулися в серіалі чи фільмі (а раптом глядачі відволіклись під час перегляду?), з приводу і без змушуючи героїв співати і танцювати (треба ж буде щось викладати в TikTok!) або ж спрощуючи розповідь настільки, що сюжет перетворюється на безформну кашу з розрізнених подій (не можна змушувати глядачів зайвий раз мізкувати над побаченим). Усім цим грішить і серіал «Бороуз», вісім епізодів якого вже доступні на платформі.
Бороуз — це назва елітного містечка для людей похилого віку, побудованого Блейном Шоу серед пустелі Нью-Мексико. На перший погляд Шоу турботливий і привітний, а насправді — підступне чудовисько, яке заманює пенсіонерів у Бороуз з метою поживитися залишками їхньої «життєвої сили та енергії». Паразитуючи на новоприбулих мешканцях, Шоу та його поплічники ось уже 75 років поспіль залишаються вічно молодими й здоровими. Для цього вони використовують технологію, в якій химерно переплелися лабораторні дослідження, інопланетяни, спинно-мозкова рідина, деменція та навіть апельсини.
Жертвою монстра стає головний герой серіалу, буркотливий інженер на пенсії Сем Купер, якого запроторила у Бороуз дочка. Купер збирає «групу сивих героїв» серед інших мешканців пансіонату, і всі вони, незважаючи на похилий вік, успішно протистоять Шоу та розплутують фантастичні таємниці Бороуза.
Те, що виконавчими продюсерами «Бороуза» є брати Даффери, автори «Дивних див», можна зрозуміти вже за описом сюжету їхнього нового серіалу. Саме Даффери доклали руку до створення тієї самої стримінгової формули, яка визначає характер, зміст і навіть темп більшості проєктів платформи Netflix. Брати починали як незалежні режисери та сценаристи, попрацювавши над двома тематично ідентичними постапокаліптичними антиутопіями «Зачаївшись» і «Вейворд Пайнс», у яких людям доводилося боротися за виживання, охороняти свій дім і протистояти монстрам. «Дивні дива» стали логічним продовженням цієї концепції, хіба що розбавивши сюжет десятком відсилань на інші популярні проєкти, на кшталт культового аніме «Акіра» чи підліткової кінопригоди «Супер 8».
«Бороуз» — ще один серіал Дафферів, створений за знайомою формулою. Ті самі секретні лабораторії, в яких проводять незаконні експерименти. Та сама компанія друзів, що вирішила врятувати містечко від навали тих самих чудовиськ, навіть візуально схожих на монстрів з «Дивних див». Та сама безуспішна спроба наслідування спілбергівської класики вісімдесятих років — на кшталт його «Інопланетянина» та «Дивовижних історій». Та сама містична загадковість, яка не підкоряється законам логіки і здорового глузду. У серіалі відкритим текстом кажуть: «У Бороузі є дива», а самі брати Даффери заявляють, що «Бороуз» — «це ті самі “Дивні дива”, але тільки в будинку для літніх людей». Повторення повторення!
У серіалі відкритим текстом говорять: «У Бороузі є дива»
Повторення та самокопіювання — не завжди погані, за умови, що твір не обмежується самим лише цитуванням. Проблема «Бороуза» в тому, що він якраз і обмежується. Це штучний і нежиттєздатний серіал, що існує виключно як копія без самодостатнього змісту. Даффери маніфестують заїжджені істини, а не розповідають оригінальну історію, дотримуються нудних штампів, а не намагаються здивувати глядача. Як «Синій Жук» або «Чорний Адам» — це пародії на «Залізну Людину», так і «Бороуз» — це театралізоване відтворення «Дивних див» зі слабким сюжетом, клішованими діалогами та нікчемними спецефектами. Усе в цьому серіалі тримається на поверхні — копати тут марно.
«Бороуз» навіть дратує своїми грубими метафорами і солодкою мелодрамою. Головні герої — пенсіонери, яких, авжеж, не сприймають серйозно та яким постійно вказують на вік і натякають на їхнє недоумство. Натомість ті — буквально цими словами — «оголошують революцію» і «повстання сивих», доводячи, що вони нітрохи не гірші за молодих (в інтелектуальному, фізичному і навіть сексуальному (!) плані). Монстри в «Бороузі», які виявляються «дітьми» загадкової «Матері», живляться «соками» старих людей — що може бути прямолінійнішим? Пошуки вічної молодості обертаються мудрим прийняттям смерті — що може бути банальнішим? «Бороуз» настільки наївний, що заслуговує на статус підліткової мелодрами, попри те, що оспівує зрілих героїв.
«Бороуз» настільки наївний, що заслуговує на статус підліткової мелодрами
Герої легко викрадають фургони, цуплять одяг та обманюють поліцейських. Вони завжди знають, куди їм іти (навіть у підземному лабіринті), завжди вибираються з колотнеч (їх ніхто не здатен зупинити) і завжди встигають поговорити про важливе (добру половину серіалу побудовано на задушевних розмовах).
Витерпіти «Бороуз» вкрай важко — подібно до монстрів-інопланетян, серіал висмоктує життєві сили, завершуючись посереднім хепіендом і клішованою спілбергівською сценою безкрайнього зоряного неба. Ще одна Netflix-одноденка спалахнула на темному екрані, щоб згаснути навіки.
