«Рукою Данте»: інтелектуальний детектив, у якого не вийшло

«Рукою Данте» презентували на Венеційському кінофестивалі 3 вересня 2025 року. У фільмі Шнабеля знялися з десяток знаменитостей (причому деякі з них виконували по дві ролі): Оскар Айзек, Галь Гадот, Джерард Батлер, Джон Малкович, Мартін Скорсезе (також виконавчий продюсер картини), Аль Пачіно, Джейсон Момоа, Франко Неро і навіть композитор фільму Бенджамін Клементін у ролі Мефістофеля.

Фільми Джуліана Шнабеля — режисера, й, що не менш важливо, відомого художника — завжди, опосередковано чи напряму, присвячені деміургам культури: живописцям («Баскія», «Ван Гог. На порозі вічності»), письменникам («Поки не настане ніч»), редакторам («Скафандр і метелик»). Будучи напористим неоекспресіоністом, Шнабель дотримується ідентичних естетичних принципів у режисурі: його фільми емоційні, хаотичні та дещо гротескні; йому подобаються «голландські кути» та великі плани, соковиті кольори та інтелектуальні розмови. У цьому сенсі Шнабель — режисер-ексцес, жадібний до насиченості й барочності.

Шнабель — режисер-ексцес, жадібний до насиченості й барочності

Шнабель застовбив за собою жанрову територію — він неодмінно знімає трагічні байопіки. Герої його картин — художник Жан-Мішель Баскія, котрий помер від передозування героїну; збожеволілий Ван Гог; письменник і поет Рейнальдо Аренас, який захворів на СНІД і наклав на себе руки; паралізований редактор журналу ELLE Жан-Домінік Бобі. Усі вони як один ставали жертвами фатуму. Тепер до когорти шнабелівських героїв додався ще й Данте Аліг’єрі, італійський поет-вигнанець, автор «Божественної комедії», яка нарівні з «Іліадою» та «Одіссеєю» вважається літературним каноном європейської цивілізації.

Шнабель узявся за екранізацію «Рукою Данте» — книги 2002 року музичного журналіста, романіста й поета Ніка Тошеса — з кількох причин. По-перше, йому близький літературний підхід Тошеса, відомого їдким та провокаційним стилем. Тошес, подібно до Гантера Томпсона, належав до того типу зухвалих журналістів, які активно «втручалися» в події власних творів, часто стаючи їхніми героями (центральний персонаж «Рукою Данте» списаний із самого автора — його навіть звати Нік Тошес). Інша причина — дружні стосунки Шнабеля із Джонні Деппом, шанувальником Тошеса та власником прав на всі його літературні твори. Понад півтора десятка років Депп виношував ідею екранізації «Рукою Данте» і навіть думав виконати у фільмі головну роль. Але в результаті так і не приєднався до проєкту.

«Рукою Данте» Шнабеля присвячена двом перехресним епохам. Перша часова лінія — події XIV століття, присвячені вигнанню Данте Аліг’єрі (Оскар Айзек) Папою Римським Боніфацієм VIII (Джерард Батлер). Данте, бажаючи автономії Флоренції від папського престолу, впадає в опалу й залишає рідне місто. Проте його вимушене вигнання носить ще й екзистенційний характер — поет відчайдушно шукає себе, розмірковуючи про сенс творчості та присутність Бога.

Друга часова лінія — 2001 рік. Нью-йоркський кримінальний бос Джо Блек (Джон Малкович) дізнається про існування оригінального рукопису «Божественної комедії» Данте, який вважався назавжди втраченим. Найнявши гангстера-кілера Луї (знову Джерард Батлер) та експерта з творчості Данте письменника Ніка (знову Оскар Айзек), Блек збирається викрасти рукопис у його власників — італійської мафії. Місія з викрадення завершується успіхом, але продати текст не виходить, адже майже кожен із мисливців за рукописом розплачується головою.

Трагікомічні персонажі «Рукою Данте» із XXI століття — від стильного італійського гангстера у виконанні Джейсона Момоа, одягненого в усе біле, до його божевільної дівчини-літературознавиці Сабріни Імпаччіаторе, що з'їхала з глузду через надмірну любов до «Божественної комедії», — приречені на вічні й безуспішні пошуки, які, звісно ж, перегукуються з пошуками Данте із XIV століття. Пошук — мабуть, головний лейтмотив, що зв'язує дві розведені століттями сюжетні лінії. Живучи в різні часи, Нік та Данте шукають те, що можна назвати Богом — натхнення, любов, прийняття себе. Один шукає в небі та на землі, інший в тексті.

Проте «Рукою Данте» Шнабеля — в усьому проблемне кіно. Воно занадто нагадує роботу дебютанта, який намагається утрамбувати в твір усе, що думає про світ. Затискайте пальці: творчість, геніальність, пошук музи та Бога, людська природа, перекличка автора й читача, самостійне життя тексту, який немов відділяється від поета та живе власним життям. Шнабель бере широкий діапазон, і це головна проблема фільму — жоден режисер не зможе розкрити стільки тем, хіба що в нього є дев’ять годин хронометражу й дуже допитливий глядач.

«Рукою Данте» занадто нагадує роботу дебютанта, який намагається утрамбувати в твір усе, що думає про світ

Імовірно, режисер справді мислив формою маніфеста, намагаючись зняти власну версію «Орландо» Саллі Поттер — фільму-висловлювання про гендер, творчість та долю, майже той самий перелік тем, які так цікавлять Шнабеля. Але натомість у нього вийшло щось схоже на «Межі контролю» Джима Джармуша — абстрактне кіно з розмитим переліком тем. Тільки якщо для Джармуша це було самоціллю, то у Шнабеля стало результатом невмілості.

Здається, проблема тут у методиці сприйняття. Шнабель — візуально мисляча людина. Йому вдаються декор, панорами, плани. Однак схоже, що драматургія та вшиті в сюжет складні ідеї — не його сильна сторона. Його новий — і, треба визнати, красивий і насичений — фільм радше нагадує розкішно облаштований музей, з якого вивезли експонати. Достатньо красивий, щоби пройтися коридором, але не настільки, щоби затримуватися.