Вийшов другий сезон «Агентства» — шпигунського трилера про агентів ЦРУ, приватні військові компанії та любов під час геополітичної чуми. Кінокритик Станіслав Тарасенко подивився його і розповідає, чому серіал сподобається поціновувачам благородних шпигунських фільмів, що нагадують репортаж із майстерної шахової партії.
Американський таємний агент Брендон Колбі на позивний Марсіянин (Майкл Фассбендер) повертається до лондонського офісу ЦРУ після шести років під прикриттям в Ефіопії. У департаменті його зустрічає керівництво — голова лондонського відділення ЦРУ Джеймс Бредлі (Річард Гір), його заступник Генрі Оґлтрі (Джеффрі Райт) та багаторічна кураторка Наомі Форд (Кетрін Вотерстон). Колбі — легенда департаменту, найцінніший і найдосвідченіший оперативник, якого неможливо замінити. Він славиться довершеними навичками маніпуляції й маскування, холодністю та стриманістю.
Попри це, він має одну вразливість — в Ефіопії Марсіянин має закохати в себе антропологиню-активістку Самі Захір (Джоді Тернер-Сміт), проте закохується сам. На цій ахіллесовій п’яті будуються події двох сезонів «Агентства» — заради Самі Марсіянин зрадить свою країну, обдурить керівництво, скоїть убивство, вдасться до шантажу, не один раз ризикне життям та підставить під удар інших агентів.
«Агентство» — серіал візантійської складності. В першому сезоні було кілька сюжетних гілок — в Ірані ЦРУ інфільтрувала агента в інститут геофізики, щоб дізнатися про стан ядерної програми країни, а в Україні готувала операцію «Фелікс» з усунення російського високопосадовця. Маючи нюх на заголовки медіа й політичні тренди та розуміючи, що прайм-тайм України минув, творці серіалу переміщують другий сезон «Агентства» на Близький Схід і в Африку.
Другий сезон вирішив не знижувати планку, тому не зменшив кількості підсюжетів. Отже, загинайте пальці. Цього разу головним ворогом Марсіянина є жорстокий лідер бойовиків — американець на прізвисько Вікінг, ватажок російської ПВК, яка контролює кілька африканських країн. Крім того, з першого сезону залишається нерозв’язаною лінія про кохану Марсіянина — Самі, яку утримують сомалійські агенти. Так само й історія Денні, шпигунки-початківиці, яка в першому сезоні втерлася в довіру іранських науковців, не знаючи майже нічого про фізику, а тепер намагається завербувати сина місцевого високопосадовця Хассана. Щоб не спойлерити, скажімо тільки, що в першому сезоні справи в неї йшли так собі, а в другому будуть іще гірше.
А загалом «Агентство» від перших хвилин занурює у складний і неймовірно цікавий контекст шпигунської професії. Автори серіалу майстерно досліджують психологію агентів, їхній неординарний спосіб мислення та професійні навички. «Ми стежимо, дислокуємося, вивчаємо, зникаємо», — наставляє Марсіянин нову агентку. «Ми є, але нас немає. Спілкуємось, але не запам’ятовуємося. Не наблизишся — нічого не дізнаєшся. Підійдеш занадто близько — станеш мішенню», — продовжує він.
Як і належить у шпигунському жанрі, герої «Агентства» послуговуються класичною термінологією Редьярда Кіплінга з роману «Кім» — свою хитромудру й небезпечну справу вони називають Великою грою (так називали шпигунське протистояння Британської та Російської імперій за вплив у Центральній Азії та Персії). Марсіянин характеризує роботу так: «Це Велика гра... Ринок, де валюта — життя. А ми всі спекулянти».
Попри наддинамічні події — воєнні операції в іноземних державах, перехоплення заручників, інфільтрація агентів у вороже середовище, — основний сюжет розгортається в інтелектуальній площині. Хоч би якими навороченими прибамбасами забезпечували агентів у штабі, все-таки випробовувати себе їм доведеться в битві розумів, у якій покластися можна лише на власну кмітливість і винахідливість. У цьому сенсі серіал належить до благородної породи фільмів на кшталт «Шпигун, вийди геть!», що більше нагадує репортаж із шахової партії, ніж динамічну бондіану.
«Агентство» — серіал із хистом до тонкого психологізму. Він приголомшливо заглиблюється у дивний світ людей-хамелеонів і детально вивчає феномен брехні як такої. «Перше правило роботи в полі — приховуй свої почуття. Друге правило — вчись брехати», — коротко резюмує очільник лондонського ЦРУ. Найвищої майстерності в цьому досягає Марсіянин — від його брехні буквально залежать долі континентів і геополітики. Намагаючись урятувати кохану Самі, Марсіянин стає подвійним агентом і зливає інформацію ЦРУ британським спецслужбам.
«Щоб брехати іншим, треба вміти брехати собі», — зізнається Марсіянин. Така брехня — вже екзистенційна, вона змушує шпигуна розібрати й деконструювати власну особистість, психологічно розпастися, перетворившись на безлику істоту. І саме тому Фассбендер найкраще підходить на роль Марсіянина — останніми роками він спеціалізується на таких ролях. Психологиня ЦРУ, яка вивчає Марсіянина, стверджує, що «до [шпигунської] роботи вабить два типи людей. Тих, які хочуть бути іншими. І тих, які не змогли стати справжніми особистостями».
В «Агентстві» є все, щоб бути розважальним шпигунським серіалом, утім, є й дещо більше — це розумний твір про межі людської психіки, конструювання міфів і легенд та наш занадто переускладнений політичний світ після 2022 року. Незаперечна перевага «Агентства» — його надзвичайна актуальність і своєчасність. Географія серіалу поширюється на Україну, Іран, африканські країни, ОАЕ, констатуючи — процитуємо персонажа Джеффрі Райта — «повернення холодної війни».
Серіал дуже точно зчитує нещодавні зсуви у світовій політиці, занепад супердержав і зміцнення темних конячок, як-от Білорусі та Ірану. «Раніше так не було», — дивується герой Річарда Гіра. — «Ми в обороні. Щодня. Коли це всі перестали нас боятися?». На що йому відповідають: «Ми тепер як римляни. Готи біля воріт. По нашу душу».
Врешті, «Агентство» — це високоякісний і дорогий продукт Paramount+. Висока вартість виробництва, широкоформатне зображення, актори класу А – все в «Агентстві» вказує на скоріше кінематографічну, ніж телевізійну, природу проєкту. Шоуранери «Агентства» так і кажуть, що мали намір знімати максимально видовищний і змістовний серіал, який нічим не відрізнявся б від найкращих голлівудських блокбастерів. Ну як не любити серіал, в якому після серйозного обговорення трьох категоричних імперативів Іммануїла Канта жартують про три правила догляду за гремлінами?
