Мандри Одіссея морями пафосу — як Нолан зробив з античного епосу американський блокбастер
«Одіссею» активно критикували ще задовго до її виходу. Передусім — через вільне поводження режисера з першоджерелом і підбір акторів. Проте здорової дискусії не вийшло — замість обговорення якості картини та її концепту, інтернет-критики взаємно звинувачували одне одного в расизмі та воукізмі. Тому Станіслав Тарасенко розповідає, яким зрештою вийшов фільм і як режисерові вдалося зробити античну історію сучасною.
Крістофер Нолан — це Кубрик цифрової епохи, режисер-важковаговик, який знімає екшн-картини, що вражають грандіозним розмахом. Трилогія про Темного лицаря, «Престиж», «Початок», «Інтерстеллар», «Дюнкерк», «Тенет», «Оппенгеймер» — монументальні фільми Нолана завжди сповнені героїчного пафосу та трагічної епічності. Тож хто як не він міг зняти фентезі-блокбастер, заснований на ключовій для всієї європейської цивілізації епічній поемі Гомера про героя Троянської війни?
Вартість у 250 000 000 доларів (і рекламні витрати зо 150 000 000), технічні інновації (широкоформатна IMAX-зйомка) та зірковий акторський каст (від Енн Гетевей до Тома Голланда) зробили «Одіссею» одним із найважливіших голлівудських фільмів 2026 року. При цьому режисер намагався у всьому дотримуватися натури та мінімізувати кількість спецефектів — аж до реальної бороди Метта Деймона, яку акторові довелося відрощувати цілий рік.
Стиль Нолана та принципи його фільмів незмінні уже багато років — нелінійне оповідання, багатоярусний сюжет (сон уві сні, подорож крізь простір і час, інверсія часу, реконструкція воєнних дій тощо). Інопланетні космічні тунелі, реверсивні батальні сцени, випробування ядерної бомби — видовищність є першочерговою в його картинах, і вона найкраще передається триповерховими екранами IMAX. Світ кіно Нолана — це атракція в чистому вигляді.
Інша річ — зміст цих картин, який ніколи не вирізнявся по-справжньому глибоким опрацюванням і достовірним психологізмом. Подібно до Спілберга та Вільнева, Нолан залишається прихильником спрощення та апологетом мелодрами. Працюючи з багатомільйонними бюджетами, він не має жодної можливості (та й бажання) відступати від канонічного «золотого правила» Голлівуду: «Повинно сподобатися всім» (інакше кажучи — що простіше, то краще).
Нолан залишається прихильником спрощення та апологетом мелодрами
Нолан завжди обмежується зовнішнім, використовуючи формалістські прийоми навіть під час роботи з внутрішнім, змістовим. Саме звідси «сухість» і «твердість» його картин, їхня кричуща емоційна незрілість, їхня кубриківська холодність. Як і будь-який інший мейнстримний режисер-формаліст, Нолан намагається компенсувати відсутність психологічної точності в поведінці персонажів мелодраматичною чуттєвістю, проте це тільки сильніше вип'ячує й без того очевидну апатичність його стрічок. Навіть коли персонажі ноланівських блокбастерів зі сльозами на очах говорять про любов та її значення для всього Всесвіту, вони все одно здаються бездушними й порожніми.
Важливо розуміти, що така характеристика ноланівської творчості аж ніяк не є недоліком режисера. Це лише його особливість і характерна риса, результат власного бачення та розуміння кінематографа. Нолан креслить схеми, а не прописує характери. Він будує хмарочоси, а не заселяє їх мешканцями. «Єдина робота, яка коли-небудь викликала у мене інтерес, окрім кіновиробництва, — це архітектура», — зізнається режисер, чим гранично точно описує властивий йому авторський підхід. Не менш вичерпним є відгук Роланда Еммеріха, визнаного майстра блокбастерів: «Нолан може зняти блокбастер про що завгодно».
У цьому сенсі нова «Одіссея» — типове ноланівське кіно, що вражає технічною аудіовізуальною складовою, але водночас транслює прості й доступні для розуміння кожного сюжетні ідеї, конфлікти та мораль. Універсальну гомерівську історію про багатостраждальні блукання Одіссея (сама назва якої стала загальною назвою для мандрів як таких) Нолан переробив на сучасний блокбастер, просякнутий американським індивідуалізмом, гуманістичною оптикою та антивоєнними настроями.
У центрі уваги Нолана — особиста травма Одіссея, його переосмислення Троянської війни та усвідомлення непомірності тієї ціни, яку платять заради досягнення полководницьких цілей. Справжня подорож ноланівського Одіссея здійснюється не морем — герой мандрує світом власної совісті.
Одіссей Нолана — американський солдат, який вирушив до Трої-Ірану за наказом Агамемнона-Трампа, заробив там ПТСР і несподівано для себе усвідомив нелюдяність такої «служби». Складно уявити, щоб Гомер вклав у вуста чаклунки Кірки палку феміністичну промову про «свиней-ґвалтівників» або дозволив Одіссею захопитися богоборством до такої міри, щоб «ставити себе вище за богів» — але саме це робить Нолан. Між його фільмом і давньогрецькою поемою немає нічого спільного, крім фабули — ноланівська історія гранично конкретна й актуальна, вона заточена під американську аудиторію і повністю підпорядкована її сьогоднішній пацифістській логіці та традиційному для американців персоналізму.
Одіссей Нолана — американський солдат, який вирушив до Трої-Ірану за наказом Агамемнона-Трампа
«Боги допомагають лише тим, хто допомагає собі», — стверджує Одіссей, повністю нівелюючи наріжний релігійний підтекст гомерівського епосу. Навіть богиня Афіна Паллада, яка з'являється Одіссеєві в образі Зендеї, насправді виявляється результатом психологічної травми героя в стінах Трої, де він став свідком обезголовлення місцевої жриці. Зрештою, навіть якщо визнати реальну божественну природу Афіни, то для Одіссея вона не робить абсолютно нічого важливого. Навіть Тайлер Дерден зробив більше для персонажа Едварда Нортона у «Бійцівському клубі»!
За кількістю запрошених Ноланом акторів-знаменитостей «Одіссея» досягає рівня капусників Веса Андерсона. Вдома, на Ітаці, на царя Одіссея у виконанні Метта Деймона чекає вірна йому Пенелопа — Енн Гетевей, син Телемах — Том Голланд, а також раб-свинопас Евмей — Джон Леґвізамо. Серед десятків залицяльників Пенелопи, які за відсутності Одіссея мріють посісти його трон, особливо виділяється Антіной — Роберт Паттінсон. Одіссей томиться у Каліпсо у виконанні Шарліз Терон, з якою впадає в безпам'ятство. Спартанського царя Менелая зіграв Джон Бернтал (разом із Зендеєю та Голландом він також з'явиться у новій частині «Людини-павука»), а мікенського царя Агамемнона — Бенні Сафді, відомий незалежний режисер. Люпіта Ніонго зіграла одразу дві ролі: Єлену Прекрасну та її сестру Клітемнестру, дружину Агамемнона. Навіть на найнезначніших другорядних ролях, як-от служниці цариці Пенелопи, в «Одіссеї» знімаються такі відомі зірки, як нова королева крику Міа Ґот.
«Одіссея» на вигляд епічна — вона сповнена візуальної краси, що завжди було візитівкою Нолана. Події в картині розвиваються стрімко, уривчасто — в унісон зі спогадами одурманеного героя, який застряг на острові німфи Каліпсо. Світ «Одіссеї» — нехай і малоправдоподібний — є демонстративним і матеріальним. Просто-таки не фільм, а похід до музею. Не кіно, а фотокіно.
З погляду режисерського стилю та його вираження ця картина є беззаперечним досягненням сучасної голлівудської кіноіндустрії. Фільм однозначно не варто пропускати на великому екрані — проте не заради його моральних висновків, а заради самого досвіду кіно. Як і завжди у Нолана.
