«Я ремонтую старі хати для переселенців»: Історія волонтерки, яка облаштовує домівки на Чернігівщині

Ще в 2014 році Юлія вперше покинула рідний дім в Криму і згодом оселилася в Сосниці на Чернігівщині. Саме тут із початком повномасштабного вторгнення рф вона допомагає таким самим переселенцям облаштувати собі нове житло за мінімум коштів.

У рамках волонтерського проєкту «Затишок для ВПО» Юлія дає нове життя старим пошарпаним меблям, фарбує стіни, стелю і підлогу, декорує приміщення і навіть власноруч створює люстри. Наразі волонтерка вже облаштувала 4 кімнати у двох хатах, а нині працює над кухнею третього будинку.

Як у Юлії виникла ідея ініціативи, для кого вона облаштувала першу затишну оселю та якої допомоги наразі потребує — у цій статті.

Про першу відремонтовану кімнату

Усе почалося з переїзду до Соснці моїх друзів. Вони теж ВПО і переїхали у занедбаний будинок, в якому жили запеклі курці. Я спитала, чи не хотіли б вони, щоб я зробила редизайн однієї кімнати на свій смак.

Хоча дім і був у поганому стані, він мав свої переваги, зокрема грубу та фундамент із скляних пляшок.

Раніше ми з мамою займалися ремонтом, а я брала участь у волонтерських проєктах. Любила робити редизайн меблів із дитинства і мріяла дарувати відчуття затишку іншим. Друзі з радістю погодилися і довірилися мені.

Було/Стало

У кімнаті будинку друзів ми здерли шпалери, проґрунтували стіни разом із додаванням фарби, поклеїли шпалери, пофарбували підлогу. Меблі, які там були, також пофарбували, підшпаклювали і зробили їм поверхневий редизайн. Для затишку я зробила додаткові полички, пофарбувала світильник та змайструвала люстру з яєчних лотків.

Я почала викладати процес роботи в Instagram, де на той час було лише 300 підписників. Постила, як ми робимо глиняні стіни, фарбуємо двері тощо. Зрештою на одну кімнату пішло лишень 3000 грн, або навіть менше.

Про ідею проєкту та перших клієнтів

Після цього люди почали масово додаватися до мого Instagram. Відео у соцмережах набирали понад мільйон переглядів. Людям сподобалося те, що роблю. Вони навчили мене відкривати банку для донатів для ВПО.

Спочатку ми зібрали невелику суму для друзів, а також знайшли для них пралку. Так я зрозуміла, що моя ідея подобається, люди відгукуються і хочуть бачити результати своїх добрих вчинків.

Так само мене підтримували друзі та рідні. Зрештою цей проєкт давно сидів у моїй голові. Адже я сама ВПО і знаю, як це — виїжджати з одного місця в інше в нікуди. Так на світ з’явився проєкт «Затишок для ВПО». Волонтерський проєкт, в якому повертається відчуття дому, де знаходяться нові друзі та відновлюється віра в доброту і те, що люди комусь потрібні. А головне — завдяки йому стає затишно.

На старті я дуже переживала через пошук людей, адже одна справа — співпрацювати з друзями, а інша — з людьми, який взагалі не знаєш. Зрештою я організувала такий собі кастинг, дала оголошення, і люди почали мені писати.

Одна історія зачепила мене особливо. Мені написала дівчина, яка живе в Норвегії, про своїх 60-річних батьків. Вони вимушено переїхали в Сосницю на Чернігівщині. В Ізюмі ця літня пара мала гарну облаштовану домівку, а тут їм довелося з нуля приводити до ладу нежитлову будівлю. Я познайомилася з ними і зрозуміла, що саме цій працьовитій родині я зможу допомогти. Разом ми облаштували в їхньому домі дві спальні. Дядя Толя попросив майонезного кольору стіни, щоб його було тепло й затишно. Тьотя Таня сказала — роби, що хочеш.

Про команду

До команди «Затишок для ВПО» до певного часу входила тільки я та люди, які безпосередньо жили в будинку, який я облаштовувала. Також я розміщую оголошення для волонтерів, які хочуть щось пофарбувати чи, навпаки, здерти шпалери наприклад. Але це все ж таки не команда.

Наразі я зібрала групу дизайнерів інтер’єру, які погодилися на волонтерських засадах допомогти з проєктами та макетами. Насправді це саме та частина роботи, яка завжди в мене випадає. Бо зазвичай думки біжать швидше, аніж робота. Я тримаю в голові проєкт і де що має розміщатися. Малюю все на папірці, але мені не вистачає гарної візуалізації і саме макету дизайнерського проєкту.

Зараз у команді 11 дівчат, там є дизайнери та ті, хто хоче себе спробувати в цій професії. Дівчата підказують, як краще, адже я, як і всі люди, потребую порад і свіжого погляду. Тепер це все в мене є.

Про допомогу проєкту

Було/стало

Коли мені потрібна допомога, я зазвичай звертаюся до підписників в Instagram. Зараз найболючіша проблема — це габаритна доставка з пошти, коли приходять багато літрів фарби, наприклад. Взимку я не знаю, як це робити. У теплу пору я вожу велосипедом. Це важко, і я хотіла би якийсь грузовий велосипед, бо мій для вантажів не прилаштований. Зазвичай я просила друзів підвести вантаж, або викликала таксі, яке оплачую з коштів на проєкт.

Також я приймаю як допомогу матеріали для будівництва, декор. Підписники надсилають дуже багато декору, і це радує.

Якщо йдеться про меблі, то вони зазвичай є в будинках, де наразі проживають ВПО. Або ми купуємо в місцевих чи нам відправляють поштою.

Звісно ж, також проєкту завжди потрібні руки. Коли приїжджали дівчата-волонтерки, ми встигали зробити більше, наприклад, пофарбувати всі меблі чи стелю, підлогу та вікна. На деякі з проєктів потрібен електрик, щоб замінити проводку для безпеки.

Основні матеріали нам безкоштовно постачає виробник фарб Skyline. Це харків’яни, які самі постраждали від війни. Вони безоплатно надають для проєкту фарби, шпаклівку для дерева, ПВА. І я дуже задоволена їхньою якістю.

Про плани

Думаю, найбільш масштабний мій проєкт ще попереду. Наразі це здебільшого житлові кімнати, кабінети, спальні, в яких ми робили затишок.

З Instagram може здатися, що я працюю 24/7, але це не так. Я виділяю час на те, щоб гарно відпочивати й на те, щоби працювати. Але завжди бути на зв’язку й за можливості вирішувати робочі питання. Тому в мене не було вигорання. Думаю, що секрет — у балансі та пріоритетах.

Задонатити на проєкт Юлії можна за посиланням.

Фото: Наталія Ващенко

Як вам історія Юлії?
Опубліковано: 21 січня 2024