Створив велосипед: Як київський конструктор розробив легендарні українські ровери світового рівня
Народна мудрість стверджує: “велосипед винаходити не треба”. Втім, киянин Сергій Нитка своїм досвідом довів протилежне і створив український велосипед світового рівня.
Працюючи у конструкторському бюро Антонова у 90-х, Сергій розробив дві легендарні моделі – “Еней” та “Елін”. Це трекові велосипеди, на яких українські спортсмени досягали найвищих результатів на міжнародних змаганнях.
Сьогодні Сергій Нитка продовжує розробляти і втілювати сучасні технологічні рішення. А його велосипеди й досі створюють достойну конкуренцію сучасним роверам.
Від мрії стати велочемпіоном до конструктора
Сергій каже: все почалося з мрії і любові до велосипедів. Перший триколісний йому придбали батьки, гроші на другий велосипед 11-річний школяр вже заробив сам улітку. Але прослужив він недовго — залізного вкрали.
Коли у Сергія з’явився третій велосипед, вирішив будувати професійну кар’єру, щоб стати велочемпіоном. Але одне падіння відбило у нього це бажання. І тоді Сергій переключився на ще одне захоплення — авіамоделювання.
Згодом два його найбільших уподобання – любов до авіації і до велосипедів– поєдналися в одне ціле. Після школи Сергій відслужив у армії, а по поверненню вступив до Харківського авіаційного інституту. Сідати за кермо двоколісного, щоб досягти бажаних успіхів у спорті, було вже пізно. Натомість він вирішив в інший спосіб увійти в історію світового велоспорту.
Замислюватися про створення нового велосипеду почав після того, як закінчив інститут за спеціальністю інженер-механік з літакобудування і почав працювати в конструкторському підрозділі на державному підприємстві “Антонов”.
“Я потрапив у київське конструкторське бюро, відоме своїми розробками. До бригади, яка безпосередньо займалася проєктуванням конструкцій із композиційних матеріалів. Тоді ці речі тільки починали більш-менш серйозно і масово втілюватись в авіацію.
Я потрапив до колективу, який опановував методи проєктування із цих матеріалів. І з часом у мене як у велосипедиста виникла ідея, чому з них не виготовити велосипед”.
Перший велосипед “Еней”
Сергій почав вивчати статистику із застосування полімерних матеріалів у велосипедній галузі. Авіаконструктор роздумував, як покращити аеродинаміку чи як склеювати трубки, щоб застосувати новий матеріал у велобудуванні.
“Чим більше я осягав тему полімерних композиційних матеріалів, тим більше розумів, що технологія склеювання трубок тут не підходить. Цей матеріал не спаяєш, як метал, його доводиться склеювати. А характеристики склеювання набагато нижчі, ніж коли рама спаяна або зварена з металу. Тому я прийшов до думки, що краще застосовувати технології монокока. Вона дозволяє позбутися зайвих швів, стиків і зробити раму, вилку або диск рівноміцними”, – розповідає Сергій.
Коли конструктори працювали над хрестоподібною рамою, на першому місці було питання аеродинаміки. Підсідельний штир склався з рамою в єдине ціле. Обід коліс зробили алюмінієвим. Ця розробка стала прототипом першої моделі велосипеду – “Енею”.
Першим його випробував Євгеній Присяженко — майстер спорту міжнародного класу, шестиразовий чемпіон СРСР та вже незалежної України. Випробувавши розробку Сергія Нитки, спортсмен вніс свої корективи і прохання.
Сергій взяв усе це до уваги, і у 1995-му році загалу представили новий велосипед — “Еней”.
Виріб одразу показав результат: за два тижні до чемпіонату України із велоспорту транспортний засіб вирішили віддати спортсмену Андрію Яценку. Спортсмен із Криму здобув перемогу на змаганнях, а Сергій Нитка із колегами отримали перших замовників — тренери і директори спортивних шкіл, які бачили цей чемпіонат, хотіли також пересісти на “Енеї”.
Труднощі
Таке перше визнання далося нелегкою ціною. Розробкою “Енею” Сергій із однодумцями займалися часто у вільний час, інколи залишалися до пізньої ночі на підприємстві, чи сиділи над кресленнями у гаражі.
У певний період життя Сергію довелося взяти паузу і піти працювати на будівництво, щоб заробити гроші на окреме житло з дружиною та дітьми.
“Родина підтримувала моє заняття. Ба більше, за півроку до закінчення роботи в МЖК, моя дружина мене там замінила. Пішла допрацьовувати, а я повністю тоді переключився на завод”, – згадує Сергій.
Про те, що усе це було недарма, Сергій розумів після кожних змагань. Причому різного рівня: від локальних до світових.
“Поразки вчать, а перемоги надихають. І перемоги дозволяють впевненіше дивитися в майбутнє.
Є анекдот про студента із Африки, що навчався в наших північних краях. Коли він повернувся додому і його місцеві друзі почали розпитували, яке на смак морозиво, він відказував, що це —як кохатися.
В мене були такі відчуття, особливо під час першого тріумфу, коли Яценко у 96-му році на змаганнях чемпіонату України у Львові здобув першість. Я зрозумів, що 10 років життя не змарновані”.
Успіх “Енея” і народження “Еліна”
У 97-му українські спортсмени на “Енеях” здобули срібло на чемпіонаті в Австралії. Після цього Міжнародний союз велосипедистів, який наглядає за змаганнями з велоспорту на міжнародному рівні, заборонив для участі у змаганнях рами, які не складаються з двох зімкнутих трикутників. На їхню думку, це мало поставити спортсменів в однакові умови, щоб перше місце було у найсильнішого, а не у власника найшвидшого велосипеду.
Українська розробка неабияк спантеличила великих виробників велосипедів.
“Кінець 90-х років. На той момент переважна більшість фірм та світових брендів не були готові до серійного виробництва композиційних рам.
Коли “Еней” успішно показав свої якості, почали казати, що в Україні “чайники” їздять на таких велосипедах, які за кордоном не можуть собі дозволити професіонали та еліта.
Відповідно італійські і французькі веловиробники пролобіювали зміну регламента, щоби повернути велосипед до традиційної схеми. Вони сказали, що рама велосипеда має складатися з двох трикутників, кожна із труб трикутника має мати такий-то перетин. Якщо ж велосипеди не вписуються у цей регламент, то команда, яка їх експлуатує, не може брати участь в офіційних світових змаганнях. І ми змушені були терміновим чином переробляти конструкцію”, – розповідає Сергій.
Але конструктори знайшли вихід. Три місяці насиченої роботи у майстерні, нове оснащення і так з’явився наступник “Енея” — “Елін”. До речі, якщо на назву “Еней” конструкторів надихнула історія про “моторного парубка”, то в назві “Елін” закодовані перші букви прізвищ конструкторів цього велосипеду — Івана Липи та Сергія Нитки.
Нові розробки і міжнародні перемоги
Щоб українців допустили до змагань, конструктори створили велораму, яка б цього разу відповідала регламенту міжнародної організації, але при цьому зберігала аеродинаміку і міцність попереднього виробу.
Цього разу задню підвіску велосипеда прикули не до осі колеса, а до середини нижнього пера. Це дозволило поліпшити обтічність та технологію обслуговування - ланцюг був з зовнішнього боку пера.
“Ми зробили нову модель, але геометрію, яка довела свою успішність в Австралії, зберегли. Тобто ми змінили зовнішній вигляд, але всі потрібні кути і необхідні параметри велосипедної рами зберегли”.
Наступного 98-го року у французькому Бордо українська трекова команда вперше в історії здобула медалі чемпіонів світу. Сергій каже:
“Ми підтвердили те, що успіх в Австралії не був випадковим”.
Але організатори змагань знову змінюють регламент, ще більш прив'язаний до традиційної схеми. Ми зробили практично традиційну раму зі своїми нововведеннями, які зараз багато хто взяв собі на озброєння, коли підсидільна труба як оптичник іде до заднього колеса. Зараз практично всі провідні виробники таку схему застосовують. А ми тоді були першими”.
Міжнародний союз велосипедистів ставив українських конструкторів велосипедів у незручне становище, а ті щоразу знаходили вихід. Коли українці на “Елінах” стали чемпіонами світу — їм заборонили брати надалі участь у змаганнях на цих велосипедах.
У нових правилах участі у змаганнях обов’язковим стало те, що велосипед повинен мати лише трикутну раму. Та це не зупинило Сергія Нитку із колегами. Вони знову взяли до уваги всі зауваження і обмеження і створили “Елін-2”, який продовжив традиції своїх попередників.
Саме на цих велосипедах українська збірна у двохтисячному році встановила олімпійський та світовий рекорди, привезли додому срібні та бронзові нагороди. А за рік в індивідуальній гонці золоту медаль здобув Олександр Симоненко.
Занепад велосипедної справи
Всередині двотисячних історія з велосипедами пішла на спад. Виробництво "Еліна-2" припинилося. Сьогодні ця лінійка велосипедів – раритети. Їх можна побачити музеях та зрідка у велолюбителів.
Час від часу до Сергія ще звертаються люди із проханням відремонтувати чи порадити щось по догляду за “Енеєм”. За цей час світові виробники, які декілька десятків років тому дивувалися спритності українців, опанували технології і зробили неабиякий крок вперед в цій галузі.
Щоб стати світовим брендом, на думку Сергія, українським велосипедам не вистачило багатьох факторів, зокрема, ініціативи від держави і готовності запустити їх у масове виробництво.
“Велобізнес живе не з унікальних рекордних розробок, а з пересічного споживача. Він бачить, що на умовній “пінарелі” якийсь хлоп переміг на змаганнях й думає: піду собі куплю “пінарелу.” Звичайно, таку, яку дозволяє придбати його бюджет, тобто вже простішу або металеву. Тому природно, що ми, виробляючи невелику кількість елітної велотехніки, не змогли робити це на масового споживача. Ми не мали потужності для розвитку цього діла. Потрібні були серйозні капіталовкладення, щоб масштабувати виробництво. Ми їх тоді не знайшли”.
Про мрії відродити “Еней” і створити дитячий велосипед
У Сергія ще безліч ідей, які він хотів би втілити у життя. Одна із них — дитяча версія “Енею”. Але всі свої розробки під час повномасштабного вторгнення поставив на паузу.
З перших днів війни чоловік пішов у тероборону, а коли йому виповнилося 60 — повернувся до цивільного життя. Але продовжує працювати для ЗСУ.
“Звичайно, про ті розробки, якими я опікуюсь для ЗСУ, я розповісти не можу. Але я займаюсь тим, що в мене найкраще виходить, фактично агрегатами із композиційних матеріалів. А паралельно працюю в напрямку відродження велотематики. У Київського велотрека є зацікавленість у тому, щоб відродити “Еней”. Потроху рухаємося в цьому напрямку”.
Фото: надані Сергієм Ниткою, а також Iurii Makalis