Хто і навіщо влаштовує безкоштовні весілля для ветеранів – Історія проєкту Viddani

Анна Кудінова (Савка) — кримчанка, яка створила концепцію безкоштовних весіль під ключ для військових. Анна називає себе ВПО зі стажем. Народилась у Криму, а після анексії півострова переїхала з родиною до Києва.

Під час повномасштабної війни Анна зібрала команду і започаткувала волонтерський проєкт з організації весіль для захисників і захисниць. Усе – від сукні нареченої до вікенду в готелі – для пари надають безкоштовно. Для цього Viddani співпрацюють з десятками українських брендів та компаній.

Розповідаємо, як ідея з надання гарного одягу людям, що пережили окупацію, переросла у сервіс з організації безкоштовних весіль для військових.

Про пошук сукні в евакуації

Про те, що повномасштабна війна неминуча Анна здогадувалась, адже дядько, який залишився у Криму, порадив їм виїжджати завчасно через скупчення військової техніки в Джанкої. Але наступ на Київ у першу ж добу ніхто з них не передбачав.

“О 3-й годині ночі 24 лютого я заснула за столом з тривожною валізою, а потім подзвонили, що все почалося. Ми покинули Київ ще до заторів. Буквально однією з перших я приїхала в Чернівці. Я, мама, малеча, кума з дитиною. Ми приїхали в найвіддаленіше українське село. Гостьовий будинок був одним з останніх перед Говерлою”, — згадує Анна.

Саме це місце дало старт її соціальним ініціативам. Поряд з сім'єю Анни жила родина із Запоріжжя, яка складалася з жінок трьох поколінь.

“Якось до мене звернулась найстарша жінка з кудрями, макіяжем, з синіми війками (ще раз варто згадати, де ми перебували): Аня, скажи, от кому душу продати за нормальну людську сукню? Я ненавиджу цей спортивний костюм, в який стрибнула, і оцей чорний пуховик”, – згадує Анна.

Вона стала обмірковувати цей меседж, адже станом на квітень у неї самої зʼявилась навʼязлива ідея одягти сукню:

“Сукня ніяк не вплине на повернення втрачених територій, нічим не допоможе в перемозі, не додасть боєздатності, але вона точно може зібрати до купки і дати якусь землю під ногами одній українській жінці”.

Тоді Анна відвезла сусідку в Ясенівський центр надання гуманітарної допомоги в надії, що там зможуть знайти хоча б вживані, але ошатні речі. Але асортимент їх розчарував:

“Речі на піддонах були розкидані, наче лахміття. Коли я побачила, як ці жінки з ідеальним блондом та з довгими нігтиками були змушені копирсатися в мотлосі, подумала про себе: “Боже, росіяни посягають на нашу гідність. І якщо ми не можемо повернути територію, то власну гідність треба віднайти. Інакше не буде впевненості у власних силах".

Про проєкт, що дарує повагу жінкам під час війни

Після повернення до Києва думка про ту ситуацію не давала Анні спокою. Тоді в неї виникла ідея оголосити збір красивих речей. Її подруга, яка виїхала в Америку, попросила звільнити її квартиру від одягу. В гардеробі було чимало суконь, костюмів, верхнього одягу, сумок. Ці речі стали першим повноцінним гардеробом для потребуючих і першою колекцією проєкту Viddani:

“Viddani продемонстрували силу жінок в солідарності.

І ці потаємні бажання гарно вбратися були не поодиноким відхиленням від норми, а спільним станом переважної більшості тих, хто вмить позбувся всього.

Хто, маючи все, опинився на узбіччі власного життя. Ми з дівчатами навіть згадували про опір "червоною помадою" у часи Другої світової".

Анна з однодумцями оголосили збір ошатних речей, відзняли відео про те, що настав час повертати собі себе. Ролик розлетівся у соцмережах, і посилки з речами почали надходити до неї звідусіль.

Усі отримані речі сортували за розмірами, кольорами та фасонами. Додавали вішаки та листівки із власним брендингом. Анну вразило, що чимало речей взагалі передавали з бірками.

Та найбільше її розчулювали супровідні листи, які докладали до цих речей. Дехто писав, що віддає найкращу чи найулюбленішу річ зі свого гардеробу, хтось зустрів в сукні кохання, хтось одягав на хрестини, дехто так і не підкорив високі підбори, а історії декого заслуговують на цілий детектив. Один хлопець пробрався у квартиру своєї сестри на північній Салтівці у Харкові, у єдину вцілілу квартиру у будинку, щоб зібрати речі, які можуть комусь ще стати в нагоді: "обирав все на свій смак", — додала донаторка.

Жіночий ярмарок вкрадених емоцій

Коли колекцію одягу зібрали, вирішили організовувати виїзди, щоб передати одяг жінкам, яким довелося виїхати зі своїх міст. Тому спершу звернулися до відомого волонтера Михайла Пуришева, який розвозив гуманітарну допомогу по деокупованій Київщині. Спільна поїздка сталася у Демидів.

“Команда у них була неймовірна: дарували продукти, канцелярію, корм для тварин, гігієну, послуги барбера, дитячі шоу з аніматорами і навіть робили солодку вату. Я теж підготувалася: привезла з собою гойдалку з кімнати дітей, вази, цукерки, крісла. Мій тато зробив роздягальню”.

Анна привезла до людей, які були в окупації, нові гарні речі. Їх розвісили на ідеальних вішаках, розсортували за кольорами, брендами і фасонами.

“Спочатку люди навіть не підходили, думали, що це “шоурум” (так нас і назвала команда Міші), а речі продаються, адже майже все було нове. Я роздрукувала листівки з назвою проєкту Viddani, ми писали побажання для кожного, акуратно фасували в нові пакети з кольоровими наліпками. Тобто ти отримував річ так, наче купуєш.

Це був феномен української гуманітарної допомоги, коли це — прояв любові, турботи і солідарності з рідною незнайомкою”.

Географія поїздок ставала дедалі ширшою: від містечок Київської області до Одеси і Рівного. Змінився і формат. Долучились професіонали з різноманітних сфер: психологи, фітнес-тренери, хореографи, візажисти, фотографи, ментори, флористи і аніматори.

Все це робили для того, щоб жінки знову відчули увагу до себе. Для жінок організовували консультації, психологічні сесії, фотосесії, уроки з танців та навіть дефіле хідником. За 10 виїздів по Україні Viddani подарували переселенкам близько 3000 саме комплектів одягу:

“Мене розчулювало, коли жінки допомагали нам зносити коробки, вантажити все в автівки: дзеркала, вішаки, декорації. Обіймали і казали: "Дівчата, ми б і вас на руках віднесли, ви повернули нам себе". І це перетворилося на такий жіночий ярмарок вкрадених емоцій”.

Анні подобалась ця культура “байрактарщини", коли всі були максимально згуртовані, працювали на спільну ідею і вважали, що в їхніх руках не тільки власна доля, але й доля незнайомця.

Втім, в якийсь момент Анна почала розуміти, що ця ініціатива своє відживає. Життя почало налагоджуватись і ставати на довоєнні коліщата, у прифронтових зонах їхні ошатні сукні чи клатчі неактуальні, а люди, які переїхали з інших міст, вже освоїлись на новому місці, або сповідують маргіналізм.

Від однієї весільної сукні до організації весіль для захисників

Ідея наступної ініціативи була на поверхні. Коли Viddani збирали ошатні речі для жінок, Анні декілька разів пропонували надіслати весільну сукню. Втім, жінка щоразу відмовлялася, вважаючи, що це не на часі. Тим паче, що вони їздили у місця, де здебільшого не було чоловіків.

“Коли на третій раз мені написали про весільну сукню, я погодилась. Ніколи її не забуду. Ми з подругами зробили неймовірне, космічної краси відео із сенсами на фоні розбитого будинку культури в Ірпені. Він ще був розмальований соняхами, наче любов, яка проростає з руїн та існує там, де це неможливо уявити. Адже бенефіціарами суконь мали бути саме захисниці, почалися уже перші випадки одружень серед оборонців”, – згадує Анна.

Тож команда Viddani оголосила нові збори – весільних суконь. Коробки та пакети із білим вбранням мчали з усією країни, а деякі — з-за кордону. Це були сукні різного крою, стилю та вартості, якісь з них були дизайнерські чи світових виробників. Було й вбрання від українських брендів, які вже навіть припинили своє існування.

Потім з Анною зв’язалася весільна дизайнерка Марго Махмудова, подарувала сукню з власної колекції та запропонувала робити апсайклінг весільних суконь, що стало на той момент феноменом в українській індустрії моди:

“Апсайклинг сукні не робить ніхто в Україні, а насправді це дуже символічно, екологічно та раціонально.

На сукню йде багато тканини, а її одягають один раз. Але апсайклінг сукні у виконанні Марго — це майже нова сукня, яка відповідає світовим тенденціям весільної моди, дороговартісні матеріали та фурнітура. Її неможливо впізнати”.

Про перше весілля

Коли з’явилися сукні, з’явилися і запити від наречених. Першою мала стати військова, яка вже була при надії. Вона приїхала до Києва. Усю ніч дизайнерка під неї вдосконалювала сукню, щоб все було на вищому рівні.

Але на ранок Анні зателефонували і сказали, що нічого не буде, бо РАЦС відмовився їх із коханим розписувати. У місці реєстрації шлюбу їм назвали захмарну суму, тож дівчина відмовилась від усього і поїхала з Києва.

Це неабияк обурило Анну. Мовляв, чому державний орган взагалі не зробив цю процедуру безкоштовною для захисників. Усі блага столиці, на її думку, мають бути доступними для тих, хто її боронить у часи, коли скотч-стрічка ще не відклеєна зі столичних вікон.

“Я дуже емоційна людина. Все сприймаю на свій рахунок. Вирішила на знак протесту робити військовим справжні весілля. Хоча все починалося з того, щоб просто подарувати захисниці сукню. Та доля вже відчинила інші двері”, – згадує Анна.

Весілля для захисників “під ключ”

Щоб у майбутньому не виникало подібних інцидентів, Анна вирішила організовувати весілля для військових “під ключ” безкоштовно. Щоб бути готовою до наступного весілля захисників, Анна вирушила на пошуки партнерів. Першочергово прагнула знайти місце, де могли б зупинятися молодята, щоб провести свою першу шлюбну ніч:

“Я припаркувала свою машину в центрі та пішла шукати готель для захисників. Наївна дитина. Потім моя мама сказала, що я завітала у всі готелі, які пов'язані з російським фінансуванням. Коли ти приходиш на рецепцію, то тебе зустрічають наче гостя, питають де припаркувати вашу машину і так далі. А коли ти кажеш, що тобі потрібен комунікаційник або піарник, щоб домовитись про шлюбну ніч для неймовірних людей у їхньому неймовірному готелі, то вони відказують: що?”

Отримавши з десяток відмов, Анна вирішила не здаватися. Одного разу вона завітала на захід до піарниці та маркетологині Ярослави Гресь з нагоди її дня народження, і це дало поштовх у справі Анни Савки. Дівчина розповіла Ярославі про свій проєкт і проблему з готелями, і та запропонувала: "Буде пара — напиши мені".

Як тільки у Анни з’явилися пара, яка забажала одружитися, вони з дизайнеркою почали відшивати сукню і скористались контактом від Ярослави. У цьому готелі не просто погодилися надати номер молодятам, а були готові обдаровувати кожну пару "весільним пакетом".

Спланували, де молоді можуть пофографуватися, де буде сніданок і навіть те, яким кольором будуть пелюстки на ліжку.

“Власник на моє "стотисячне дякую" сказав: це ми вам дякуємо, що можемо на вас паразитувати. Допомагати коштами — обовʼязок бізнесу, допомагати ще й власними послугами — це справжнє благословення", – згадує дівчина.

З таким “козирем” Анні було вже простіше домовлятися з іншими брендами чи бізнесами, тож жартує, що почала “рекетувати”. Вона вирішила забезпечити військових молодят усім необхідним і створювати для них свято, про яке вони і не могли мріяти.

Як усе працює

З моменту створення проєкт Viddani не має жодного фінансування. Все тримається на ентузіазмі Анни та підтримці українських бізнесів. Захисники сплачують лише держмито за реєстрацію шлюбу і дорогу до Києва, всі інші витрати бере на себе Анна з однодумцями.

Зараз у проєкту більше 60 партнерів. За їхньої підтримки молодята мають все: весільний та медовий вікенди, вечері в ресторанах, білизну, весільні та змінні вбрання обох молодят, взуття, авторський торт, букети, прикраси, трансфер бізнес-класу, золоті обручки, послуги візажиста, стиліста по зачісках, барбера, унікальну церемонію в місці, де б мріяли або навіть не мріяли одружитися оборонці, а ще фото/відео супровід.

На організацію весіль йде від тижня до декількох місяців. Сьогодні до команди Viddani, яка організовує весілля нескорених, входить декілька фотографів та відеоографів, кондитерка, відома столична весільна ведуча, сценаристка-режисерка і дівчата-волонтерки, які готові завжди підставити плече та підстрахувати.

Весілля від команди Viddani триває чотири дні. Перший день — ночівля в готелі, потім день весілля з ранком нареченої та нареченого, далі святкова церемонія, романтична вечеря і ще дводенний відпочинок за Києвом або в іншому місці, де побажають молодята. Проєкт також організовує для молодят торт, фуршет. Єдине, що не забезпечують — банкет для гостей.

За майже два роки існування проєкту змінилися не лише масштаби та підготовка до весіль, а й тематика. Якщо починалося все просто з сукні, то зараз це незабутні дійства з потужними меседжами.

Якось до Анни звернулася пара з проханням організувати не класичне, а тематичне весілля. Вони вирішили зробити його в Карпатах у стилі кінострічки “Захар Беркут”. У цьому весіллі продумали все до найменших дрібниць:

“Прикрашали мечі та гільце, співали пісень, танцювали коломийки. Це було неймовірне дійство у серці львівських Карпат. Саме в підготовці до того весілля ми дізналися, що молодятам раніше не казали: "Гірко!", а лише "Слава молодим".

Тематичні весілля для військових

Тепер усі свої мрії Анна намагається реалізовувати у весіллях для військових. Вона намагається докласти всіх зусиль, щоб захисники мали бодай якийсь період в житті, коли про них подбають. Саме тому одним із найважливіших весіль для Анни стало весілля на Кримську тематику.

Для церемонії обрали будинок актора, адже це приміщення ко­лишньої караїмської кенаси:

“Це була не просто церемонія, а маніфест українського опору. Молодята були у весільному вбранні, а зверху були кітелі з державними нагородами, які до цього жодного разу не вдягали, бо не мали приводу. Тоді я подумала: "От воно, апогей твоєї візії, максимальна концентрація тепла від небайдужих для найдорожчих”.

Найбільше Анну вразив відгук мами захисника-нареченого, яка сказала, що цією церемонією Анна ніби повернула їх спогадами на вулиці Євпаторії, де відпочивали з маленьким сином саме біля молитовного дому караїмів.

Заради інших молодят вона попросила у вихідний відчинити двері Будинку-музею Шевченка, щоб зняти у вітальні дому Кобзаря вельон під народні співи. До речі, про вельони: Марга Махмудова подарувала ці весільні атрибути ручної вишивки з віршами Володимира Сосюри:

“Нині готую весілля для особливої захисниці. Коли анексували Крим, вона була в шостому класі. Тоді вона була просто дитиною, сьогодні воює. Коли ця жінка мені написала, я побачила на фото, що у неї є Шевченко на руці із написом “Я революціонер”. Ми зустрілися, і я кажу: "Я хочу вам весілля у стилі “Антологія української поезії". Якщо отримаємо дозвіл, то зробимо це в дворику Шевченка. А дизайнерка Марго цій дівчині розшила вірш “Любіть Україну” у версії, яка не пройшла цензуру, за що Сосюру відсторонили від публікацій на сім років”.

Тепер Анна прагне робити побільше тематичних весіль. Одне з них було в стилі епохи регентства (на основі історії “Бріджертонів”), буде ще байкерське. Все, як побажають захисники. А ще в її творчо-організаційних планах є одне особливе весілля, яке не можна афішувати.

Весілля, яке не можна афішувати

“Я буду одружувати хлопця, якого не можна показувати, бо він росіянин, який з 18-ти років воює за звільнення Кубані. А його дівчина — активістка сусідньої країни, яка бореться проти агресії Росії в лавах ЗСУ. Її теж не можна показувати, тому що їхнім родинам загрожує небезпека”, – розповідає Анна.

Оскільки до острова Хортиця у Запоріжжі зараз немає доступу, весілля вирішили організувати у Витачеві під Києвом, на Кручах Дніпра. Там, де був козацький порт Чорноморців, від яких і пішли, власне, кубанські козаки.

У цьому весіллі Анна намагається продумати все до найменших дрібниць. Як з’ясувалося, ніхто в Україні не відшиває черкески — верхній чоловічий одяг кубанських козаків та інших службових чиновників козацької доби. Тож Анна знайшла майстриню, яка готова відшити це святкове вбрання.

До речі, під час підготовки весільного образу взяли до уваги постать Скоропадського. Черкеску підготують таку ж, як і у нього. А нареченій знайшли вишиванку з квітами. Анна прагне, щоб їхні образи були українськими, але близькими до їхньої ідентичності. Через такий тісний контакт і увагу до молодят після весіль нововспечені родини стають друзями Анни та усієї команди.

“Я можу робити це постійно та не втрачати мотивацію. Коли військові неочікувано отримують те, про що навіть не могли мріяти, вони перетворюються на маленьких вразливих дітей. Турбуючись про весь світ, неочікувано для себе вони знаходять турботу в незнайомцях. І, виявляється, що ці супергерої теж колись були звичайними людьми. Дівчата люблять сукні, а хлопці — солодке”, – каже Анна.

Як військовим отримати безкоштовне весілля від Viddani

Щоб отримати весілля мрії, військовим достатньо розповісти свою історію кохання, написавши Анні у соціальних мережах або на сторінку Viddani в Instagram. Анна каже, нікому не відмовляють.