"Свій перший альбом я надибав на сміттєзвалищі": українські музиканти — про свої вінілові платівки

Вінілові платівки стали частиною ретро-буму — поверненням до аналогових носіїв у часи стримінгових платформ. БЖ розпитало українських артистів про їхню вінілову революцію: якою була перша платівка, чому знахідка зі смітнику може бути цінніша за похід у магазин та навіщо купувати альбом навіть без програвача.

Женя Галич (O.Torvald)

— Моя перша платівка — “Бременські музиканти”. Це було давно, але саме з неї почалася моя любов до музики. У мене навіть є татуювання з усіма музикантами, крім принцеси. Бо вона намагалася їх роз’єднати. А от трубадура, віслюка, півня, собаку й кота можна побачити на лівій руці.

У Києві я часто буваю в магазині Vinyla на Сагайдачного. Це наші друзі і просто суперкласне місце зі сценою, баром, крутим інтер’єром. Звучить як реклама, але мені справді подобається: ми там і собі, і на подарунки купуємо платівки. Атмосфера особлива, продавці знаються на музиці, можна просто зависнути, поговорити й послухати щось круте.

Зізнаюсь, я не дуже чемний слухач. Більшість українських платівок у мене з автографами й подаровані артистами. Це ONUKA, Latexfauna, Pianoбой, “Бумбокс”. А деякі слухав і повертав. Знаєте, як колись касети переписували. Вініл для мене — це як добре вино: витончене, витримане, з характером. І щоразу, коли ставлю платівку, я точно згадую, чому колись почав займатися музикою.

Філіп Коляденко (KADNAY, Phil It)

— Моя перша платівка — Black Radio американського піаніста Роберта Гласпера. Це був подарунок самому собі. Купив її, ще навіть не маючи програвача. Гласпер — один із моїх улюблених музикантів, я багато чого знімав із цього альбому, слухав його на iTunes, на YouTube. Тоді ця платівка просто стояла на столі. Я час від часу її відкривав, дивився, уявляв, як вона грає. Це була своєрідна медитація. Зрештою я подарував її людині, для якої вініл на той момент був важливішим.

Культура вінілових магазинів в Україні зараз набирає оберти. У мене є улюблене місце в Києві. Це Vinyla.com.uа і, звісно, сам магазин Vinyla на Поштовій площі. Воно улюблене за вибором релізів, за розмовами, за баром, за можливістю прослухати, відчути цю атмосферу. Це магічне місце передає сенс вінілу як формату.

Є одна історія, пов’язана з Vinyla, яку я запам'ятаю надовго. Я шукав платівку мого улюбленого музиканта Ry X з концерту в лондонському Альберт Холлі, але ніде не міг її знайти. Якось ми спілкувались у магазині з Юрою (співвласником Vinyla), і я розповів, наскільки для мене важливий цей запис. Юра пішов у свій офіс і просто подарував мені цю платівку зі своєї колекції. Це дуже багато для мене значить.

У моїй колекції є кілька українських платівок, якими я дорожу. Наприклад, останній альбом ONUKA, підписаний. Я дуже люблю Нату і часто ходжу на її концерти. Є підписана платівка Марини Круть — це подарунок. Вона віддала один із останніх примірників своєї платівки. Це був живий запис з оркестром.

Максим Сікаленко (Cape Cod)

— Здається, перша платівка, яку я придбав, — це No Heroes гурту Converge, десь наприкінці нульових. Я тоді поставив собі ціль зібрати всю вінілографію гурту й за кілька років зробив це.

Активно купував вініли у 2011–2013 роках, переважно під діджей-сети: кожні пару тижнів замовляв по 5–10 платівок, левова частка зарплати йшла саме на це. Зібрав колекцію десь із 300–400 штук. Потім мій підхід змінився. З розвитком стримінгів я почав слухати новинки вдень у цифрі, а ввечері вдома ставити одну конкретну платівку й занурюватися в неї. Вибираєш альбом під настрій — і слухаєш від початку до кінця.

У Києві моє улюблене місце — Vinyla. Знаю, скільки наснаги і завзяття Юра Каленюк (співзасновник магазину) вкладає у видання українських релізів. Часто — працюючи в мінус. За це йому — низький уклін. Збираю старі чи раритетні платівки — насамперед ті речі, які не знайдеш на стримінгах. Часто ходжу на барахолки. Це завжди лотерея, але трапляються унікальні записи, які складно знайти навіть на Discogs.

Один із бажаних релізів — “Цукор — біла смерть”, який нещодавно видали знайомі з Shukai Records. Я навіть свого часу хотів перевидати їхній повноформатний альбом Selo, але не склалося.

Катерина Рогова (Kateryna Rohova, INDIE-YA)

— Музика з платівок супроводжує мене з дитинства. Батьки слухали та збирали вініли, і серед них були як казки — “Бременські музиканти”, “Пітер Пен”, “Пеппі Довга Панчоха”, “Острів скарбів” — так і більш несподівані речі, як-от платівка з назвою “Траурна музика”. Часом я вдягала мамину сукню, ставила класику на програвач і уявляла себе балериною.

У дорослому віці купую вініл дуже вибірково і лише ті альбоми, які для мене знакові, перевірені часом. Серед них: Roseland NYC Live — Portishead, Back to Black — Amy Winehouse, Architect — C Duncan.

Частіше замовляю онлайн, але люблю простір GRAM — не просто магазин, а місце, де вирує насичене музичне життя: виступи, зйомка лайвів та dj-сети артистів. Українського вінілу в колекції ще не маю, але дуже хочу Qirim Джамали. Це видатний і надзвичайно важливий альбом.

Ніл Тарасов (діджей, автор подкасту BTW і колекціонер платівок)

— У 90-х я слухав батьківську колекцію, а власна вінілова історія почалась у середині нульових — коли робив перші кроки в діджействі. Я тоді захоплювався темним драм-н-бейсом, і першу платівку мені подарував старший колега D7J. Це був сингл End of the World / Dark Shadows канадця Cartridge з лейблу Freak. Зберіг її назавжди.

Найчастіше купую вініли онлайн за кордоном, але маю й локальні улюблені місця. Серед них — Vinyl Centr Diskultura від DJ Mavr, андеграундний Octan із великою вибіркою техно-, хаус-, бейс- та експериментальної музики, онлайн-магазин Old Tunes. А ще — головна вінілова точка міста: Vinyla на Сагайдачного. Там не просто крамниця, а повноцінний простір із баром, камерними концертами, презентаціями й людьми, які справді люблять музику. Одне з памʼятних придбань саме звідти — Ritual Spirit від Massive Attack, тоді її майже ніде не можна було знайти.

Серед українських платівок у моїй колекції — Cape Cod, Igor Yalivec, Heinali, VGNVJ, Junket, ONUKA, Dz’Ob та, звісно, повна трилогія The Erised. Мені імпонує, що наші музиканти випускають релізи на вінілі. Головне, щоб це було з любові до формату, а не просто заради хайпу.

Станіслав Іващенко (SI Process)

— Маю два дуже яскравих вінілових спогади. Перший відбувся у 1993 році. Мені 8, і я прошу батька купити платівку, яка просто зачепила обкладинкою. Це Iron Maiden — Iron Maiden (1980). Дуже гарно памʼятаю цей момент: зима, магазин "Класика" в Донецьку, платівка стоїть на вітрині, продавець повільно знімає її для мене, віддає, і я постійно її розглядаю. До речі, нещодавно купив собі перевидання і думками знов опинився там. Згадав дивовижний запах і тишу того магазину. Це було культове місце, яке відкривало людям багато неймовірної музики та книжок. Абсолютно святі часи.

Другий спогад — уже з 2004 року, коли я знов повернувся до вінілу і почав свідомо збирати свою колекцію. Це також Донецьк. Літо, кафе Zoom, друг повертається з навчання в Нідерландах і привозить мені платівку Skalpel — Skalpel (2004). Альбом, який щойно вийшов на лейблі Ninja Tune. І це також був яскравий момент, бо отримати настільки свіжий реліз в ті часи було абсолютною екзотикою. Цей вініл досі в чудовому стані зберігається у мене.

Звісно, для мене в першу чергу атмосферу формують люди. У цьому плані безперечний фаворит Києва — це Vinyla. Юра Каленюк — саме той випадок, коли дрібниці й деталі є фундаментом. Саме вони створюють певну філософію занурення в цей світ. Обожнюю таких людей. До речі, окрім продажу, Vinyla також є потужним видавництвом української музики на вінілі, за що їм окрема повага.

З останніх придбань це перше видання Morphine — Тhe Night (2000). Особливий альбом з неймовірним звуком, запис якого був завершений напередодні раптової смерті лідера гурту Марка Сендмана. Також хочу відмітити в Києві GRAM Record Store та Григорія Іванціва, в каталозі якого теж багато класних платівок, зокрема й вінтажних. З останніх придбань згадую Beach House — Thank Your Lucky Stars (2015).

На моєму сольному виступі в Сloser в березні відбулась прем'єра спільного трека з Kurs Valüt, і я мав змогу купити примірник першого альбому Veselo, який хлопці продавали разом із моїм мерчем. Дуже люблю цей гурт. Звісно, маю в колекції альбоми "ДахаБраха". Їх теж люблю. З радістю куплю релізи Acid Mamba і Maryana Klochko.

Влад Лагода (Tember Blanche)

— Я не памʼятаю точно, яку платівку купив собі першою. Але добре памʼятаю, як у 2019-му придбав платівки Джона Леннона — Imagine і The Beatles — Help для Саші, моєї майбутньої дружини. Це було у Варшаві, у період, коли ми тільки почали зустрічатися. Я знав, що вона любить The Beatles, в неї є програвач і лише радянські видання. І ці дві платівки придбав на гроші, які заробив сам, будучи вуличним музикантом у Варшаві. Тепер ці вініли — частина нашої домашньої колекції.

Я не просто ходжу по магазинах — я маю список альбомів, які хочу мати на вінілі. І коли бачу щось із цього списку, одразу купую. У Києві найбільше люблю Vinyla. Купуємо в них давно, дружимо. У них дуже класний магазин на Сагайдачного, з баром та презентаціями. Також люблю магазин і видавництво Aby Sho Music. Ще у них є магазин Surma — його запустили Ігор Шамич і Андрій Смірнов (Aby Sho Music). У них дуже багато виданих українських платівок.

У мене є платівки Blooms Corda, Renie Cares, Vivienne Mort, "Курган & Agregat", Марина Круть, Джамала. Загалом багато. І ще багато хотів би. Найбільше мрію про платівку “Один у каное”. Шкода, що досі її не видали. Якщо хтось видасть, буде класно.

Otoy

— Перший вініл, який я отримав — альбом Slowthai, подарунок від товаришки. Кумедно, що програвач у мене з’явився лише через чотири роки. Але платівка весь цей час стояла запакована і була таким собі артефактом — частиною інтер’єру та спогадом про емоційно важливий період.

У Києві я завжди ходжу до Vinyla на Подолі. Простір створений абсолютним фанатиком своєї справи, масштабний і шалено крутий. Мене дуже надихає справа життя Юри Каленюка, бо те, як виглядає ця місцина, є абсолютним відтворенням його творчих бажань. І дуже символічно, що саме тут ми зробили мою першу платівку — альбом “Недовготривалі відносини”.

Взагалі, мені часто дарують платівки, бо сам я рідко їх купую. Слухаю вініл теж не щодня. Для мене це окремий ритуал. Але, певно, час поступово дійти до справжньої культури прослуховування.

KLER

— Здається, першою в моїй колекції була збірка Джеймса Брауна. Але точно не пам’ятаю — купила сама чи отримала в подарунок. Власне, справжнє занурення в цю культуру почалося лише нещодавно, із появою мого першого програвача.

Дуже люблю київський магазин Vinyla — за вибір, атмосферу, бар і автографи на платівках. І, звісно, особливо приємно бачити тут свою платівку "Яка є", яку ми нещодавно видали разом із Vinyla Records. Також вініл часто знаходжу в неочікуваних місцях: у кав’ярнях, магазинах одягу або улюбленій book.ua біля Золотих Воріт. Там можна випити кави, придбати цікаву книгу та нову платівку в колекцію.

У моїй колекції вже є платівка “Інтимний стендап” Лєри Мандзюк. А наступна обов’язково буде Qirim Джамали — це справжня книга, яку хочеться мати вдома на вінілі.

Оскільки я нещодавно стала поціновувачем вінілу, із задоволенням буду потроху збагачувати свою бібліотеку. Придбати хочеться багато чого. По-перше, підтримати колег, по-друге, це окреме задоволення — збирати платівки з унікальними дизайнами чи мати записи лайвів, на яких я не була, і слухати їх вдома.

Євген Касьян (Kurs Valüt)

— Усе почалося влітку 2009-го, коли я поїхав до США за студентською програмою і відкрив для себе світ ”діггінгу” — процесу пошуку вінілів на барахолках, комісійках або просто на смітниках. У моєму випадку це був двір місцевого лахмітника, завалений платівками розміром 3×2 метри. Так я надибав альбом Weather Report — Black Market з яскравою обкладинкою. Програвача не мав, тому перевіряв треки на YouTube. І от я вмикаю перший трек альбому Elegant People і чую дуже знайомий трек. Це були Portishead — пісня Strangers. Здавалося, в той момент ангел “діггінгу” спустився з небес і поцілував мене в лоба.

Врешті лахмітник помітив мене, насварив і пригрозив собаками. За літо тоді я зібрав понад метр платівок, хоча частину довелося залишити через вагу багажу. А Weather Report із тих часів моя улюблена fusion jazz група.

Зараз я купую платівки в київському магазині АБО на Кудрявській, 16. Це не просто магазин, а й місце, де проходять благодійні музичні івенти, грають у настільний теніс і готують смачні сендвічі. І саме тут нещодавно знайшов реліз із двома треками, які колись були на моїй першій піратській d’n’b-збірці, подарованій батьками разом із музичним центром. Це Ils & G-Force — Nocturnal / The Return — треки, які я впізнав із перших секунд.

Ми з іншими артистами часто обмінюємося релізами. Ми їм Kurs Valüt, а вони нам — свої. Але й купую, звісно. Нещодавно придбав реліз Spekulant — Eat Your Mind. Рекомендую. У колекції є Ship Her Son, “Пиріг і Батіг”, Warнякання, Dz’ob, Igor Yalivec, Sunchase, Atomic Simao, Dakh Daughters, Chillera, збірка “Зачароване Коло” і навіть п’ять копій релізу Si Process та Kurs Valüt — “Низький Схід”. Одну з них незабаром продамо на благодійному аукціоні Musicians Defend Ukraine. Хотів би придбати "ДахаБраха" і Dakh Daughters.

Хель Богданова (IGNEA)

— Я починала колекціонувати платівки досить дивно — спочатку обирала буквально за обкладинкою, а не за любов'ю до певного релізу. Згодом усе стало серйозніше: з’явився перший програвач, список бажаних релізів, і тепер у нас із хлопцем уже майже заповнена шафа IKEA Kallax 5x5. Однією з перших свідомих покупок став альбом Pink Floyd — The Wall, який я купила на блошиному ринку в Берліні. Люблю його досі.

У Києві мої улюблені місця для шопінгу — це Vinyla та вінілові ярмарки. Колись я обожнювала Diskultura, у ті часи, коли він був на Рейтарській. Але зараз серце належить Vinyla — і за атмосферу, і за актуальні релізи, і за спілкування з продавцями. Мені особливо подобається новий простір, який вони зробили на Сагайдачного. Там дуже відчувається любов до вінілової культури.

Колекцію збираємо разом із хлопцем (він ще і клавішник IGNEA), і якщо глянути наш профіль на Discogs, там зібралося багато українського: ONUKA, "ДахаБраха", 1914, Sasha Boole, White Ward, Death Pill, Zwyntar, Nokturnal Mortum, Hell:on, Stoned Jesus, Flying, Nonsun, Burned Time Machine, Infected, Ethereal Riffian. Останнім часом багато слухаю новий альбом The Maneken — Nova Era. Дуже сподіваюся, що він вийде на вінілі, бо цей ретрофутуристичний вайб проситься на платівку.

Дизайнер створив сумки зі вбудованим діджейським пультом

Ірина Маймур 28 червня 2025