Bla Bla Bar: Сергій Вовк про улюблені заклади та місця у Києві
У рубриці Bla Bla Bar публічні люди розповідають про свої відносини з алкоголем, про улюблені київські заклади та важливі міські локації. Наш новий співрозмовник – засновник Kyiv Academy of Media Arts Сергій Вовк.
Мій перший усвідомлений контакт з алкоголем трапився завдяки батькові – у рамках виховання. Це було в старших класах школи. Я якраз отримав паспорт і побачив на фото, що у мене ось цей жахливий пушок над верхньою губою. Тато мені вперше дозволив поголитися. До цього не дозволяв, завжди говорив: «Чим пізніше почнеш – тим легше жити». Після того, як я збрив пушок, він посадив мене за стіл, дістав горілку і сказав: «Зараз ми будемо вчитися пити. Далі ти будеш у різних компаніях і умовах, де справи будуть вирішуватися за алкоголем».
Пам'ятаю, після цього я у свою кімнату, на другий поверх, піднімався, тримаючись за поручні. Практично заповзав. Таким був перший досвід з класикою наших широт – горілкою.
Алкоголь – це легальний наркотик. Як тільки він став фінансово доступним, ми почали пити.Класикою в університетські роки було пиво «Славутич» і обговорення прослуханих альбомів або переглянутих фільмів. Можу сказати, що я навіть сумую за тим смаком «Славутича».
Алкоголю в моєму житті досить багато. Я б навіть сказав, що в різних кількостях я випиваю щодня. Складно пригадати день, коли я не пив. Напевно, коли хворів. (Сміється.)
Повинен висловити подяку магазину GoodWine. Саме завдяки їхнім фестивалям (крафтового пива, вина, односолодового віскі) я долучився до різних видів алкоголю. Тепер я фанат різного крафтового пива. Їжджу за ним за кордон, пробую місцеве, планую відвідування пивоварень, купую за етикеткою, брендом і складом.
З вином я не особливо заморочуюся. Як там це слово? Декантер? У нас його досі вдома немає.У нас будь-яке вино зберігається в холодильнику, навіть дороге. І воно у нас практично ніколи не дихає, а відразу випивається.
Захоплення алкоголем у мене йде в парі з захопленням музикою. Як каже мій психотерапевт, алкоголь – це класна можливість швидко відпустити все зайве, відчути себе і втягнутися в потік. Він допомагає розслабитися, сфокусуватися і слухати музику.
Крафтове пиво або односолодовий віскі та прослуховування платівок – це мій щоденний ритуал.У якийсь момент я відкрив для себе фуд-пейрінг. Вино – це класика, але є несподівані поєднання. Наприклад, для сніданку підходить якийсь цікавий крафт (пиво), а для вечері – односолодовий віскі.
Якщо резюмувати мої сьогоднішні відносини з алкоголем: звук шампанського, що відкривається вранці, вже не лякає ні няню дитини, ні нашу бабусю, взагалі нікого. Якщо раніше я помічав їхні оглядки, то тепер всі вже звикли.
Мій особистий топ алкогольних напоїв: 1. Є на Балі пиво Bintang. Це щось на зразок місцевої «Оболоні». Я його завжди пив після серф-сесій. Це смак гіркоти та прохолоди, пов'язаний з приємними емоціями. 2. Я люблю саке під суші. 3. Люблю божоле через традиції. Як всі чекають Новий рік через олів'є, так я чекаю божоле і цю пору, коли ти можеш пити його як компотик. 4. Віскі, сингл-молти. 5. І по класиці – не горілка, але текіла.
Дружина часто говорить, що мені пора переглянути свої відносини з алкоголем. Але сама ж мені якийсь час дарувала фляжки.Я часто беру на концерти з собою фляжку. Тому що в барах не завжди буває те, що мені подобається. Доводиться проносити своє нишком, ображаючи організаторів.
Вперше я напився в хлам на другому курсі університету. Я часто розповідаю цю історію друзям. Тато мене вчив пити, але, мабуть, не довчив або не знав, як люди вміють це робити. Ми з хлопцями домовилися піти в клуб під гуртожитком. Прийшли і взяли пляшку горілки на трьох. Не було апельсинового соку, який всі хотіли, і нам довелося запивати моїм неулюбленим – грейпфрутовим. Але різниці це ніякої вже не мало, адже хвилин за 10 ми випили пляшку «Хортиці». Хтось із нас запропонував танцювати. Я встав і зрозумів, що танцпол накренився. Виявилося, що танцпол ні при чому, просто я впав. Встав і пішов приходити до тями в туалеті, вмиватися водою, закрився там і сидів досить довго. Потім охорона вибила двері, щоб мене звідти дістати. Їм довелося віддирати мене від крана, в який я вчепився. У підсумку я пішов з краном в руках, а все навколо залило водою. Наступного ранку я йшов на семінар в юридичній академії з найстрашнішим похміллям у житті, а дорогою туди ще заніс в клуб 300 гривень за зламаний кран. Тому що охоронцеві пообіцяв. Він повірив, але сказав, що якщо обману, то він знайде мене в гуртожитку і відірве ноги. Я вирішив це не перевіряти.
Коли ми робили вечірки в Cafe Selekta, я зрозумів, що пий або не пий – на наступний ранок тобі однаково погано. Тому я вирішив пити завжди. Так хоч веселіше. Похмілля у мене асоціюється саме з тим періодом.
У студентські роки я жив у Харкові. У цьому місті не так багато місць, де можна пити допізна. Одного разу ми засіли в районному генделі. Там комусь із нас дуже сподобалося дзеркало в туалеті, воно було величезним – в людський зріст. Ми вирішили його вкрасти. Придумали план: я роблю відвертальний маневр – краду стілець. За мною повинен був побігти охоронець, а друг у цей час виніс би дзеркало. У всіх уже були мобільні телефони, але ми чомусь домовилися рахувати секунди. Я схопив стілець і побіг, а охоронець вирішив не морочитися, швидко від мене відбувся. І вже на моменті, коли я вирішив повернути стілець, вибіг мій кореш з дзеркалом. Охоронець отетерів, сказав: «Ви що взагалі єба*уті?».
Я намагаюся не змішувати, це прийшло з досвідом. Хоча деколи бувають поєднання як пиво з текілою. Іноді можу «підвищувати градус», тоді нічого поганого не трапляється.
Коли похмілля, жирненького охота поїсти. У нас вдома завжди є солоні огірочки та розсіл. Не знаю, наскільки це ефективно. На районі можу сходити в «Косатку» і з'їсти їхній сніданок з яйцями бенедикт, лососем і картоплею. Або вдома Аня (Вовк) може приготувати.
Але головний секрет боротьби з похміллям – продовжувати пити.
Я дуже люблю ходити в кінотеатр «Київ» і дорогою туди зайти в бар Parovoz. Це наша з дружиною класика. Під час фестивалів на кшталт KISFF дуже зручно туди збігати між фільмами. Для мене це трушний спікізі (підпільний бар – БЖ).
Раз на тиждень ми з хлопцями з музичної тусовки ходимо в «Таранку» на Великій Васильківській. Це місце з солоною рибою і пивом. А ще у мене на районі є «Раки».
Я люблю по олд-скулу. Напевно, на батьків своїх надивився.Раніше я любив ходити в Cafe Charlotte. У мене був компаньйон по «Кривавій Мері», але потім ці хлопці переїхали до Канади. Люблю цей коктейль, там же купа томатного соку. Виходить, що ти випив і заодно поїв.
Можу спеціально сходити в «БарменДиктат». А ще люблю бар 1818. Не стільки через дахи, скільки через цей берлінський лагер. Не уявляю, де вони знайшли це пиво.
Є такі місця, про які я не можу розповісти. Це місця, в які можна прийти і не думати про те, що треба з кимось вітатися, тому що там тебе ніхто не знає. У нашій сфері це цінно.
Фото: Facebook-сторінка Сергія Вовка
