«Чому ми переїхали з Києва до Харкова»: історії людей, які втекли зі столиці

Ми продовжуємо розповідати про людей, які змінюють своє життя в столиці на інші українські міста. Раніше ми писали про тих, хто переїхав у Івано-Франківськ, Львів та Одесу. Цього разу зібрали історії тих, хто перебрався з Києва до Харкова.

Героїні поділились власним досвідом адаптації: розказали про темп життя, нову роботу та друзів, а також про житло та ціни в закладах.

Світлана Колодій

консультантка з фандрайзингу для соціальних проєктів

переїхала у червні 2020 року

Я переїхала до Києва у серпні 2013 року з Донецька.Тоді мені було 25 років і хотілось чогось нового – пішла з посади директорки однієї компанії та поїхала займатись фотографією. Думала, що в Україні можна переїхати лише в Київ з Донецька, бо кращих міст немає.

У той час здавалось, що буду художницею-фотографкою та виставляти свої роботи в “PinchukArtCentre”. Це була моя мрія. Оскільки в мене не було профільної художньої освіти, то займалась півроку комерційною зйомкою. А потім сталась Революція Гідності, і взагалі перехотілось робити світлини. Мій фокус змістився на допомогу, підтримку і волонтерство, а фотозйомка стала просто хобі.

У столицю я переїхала на власній машині. Пам’ятаю, що сильно злякалась багатосмугової дороги на Харківському шосе та великої купи авто. Спочатку жила на Дарниці, а працювала на Подолі – тоді мені було важко правильно повертати на мостах. Складалось враження, що я така маленька, а Київ – такий великий. Треба поспішати щось робити, бо в іншому випадку загублюсь.

Чому переїхала до Харкова

Вперше Харків відвідала у свідомому віці чотири роки тому. Я була здивована, що він не схожий на інші східні міста на кшталт Дніпра чи Донецька. Це місто здалось мені цікавим.

Задумалась про переїзд до Харкова, коли розпочався карантин. В мене тут живе коханий, і раніше ми просто їздили одне до одного. За кілька днів до березневого локдауну в 2020 році зібрала невелику кількість речей і приїхала сюди. Ми провели два місяці разом, і я зрозуміла, що більше не хочу повертатися в Київ. В червні минулого року остаточно переїхала. Як пройшла адаптація

Спершу мене лякало, що в Харкові буду одна, бо всі друзі, колеги та контакти в Києві.

Близькі мене підтримували, але водночас розділяли мій страх щодо того, чи зможу себе реалізувати в цьому місті, адже я вже займалась проєктами державного рівня.

У громадському секторі я доволі публічна. Тому місцеві, яким потрібні були такі послуги, одразу звернулись до мене. Мені не потрібно було шукати класичну роботу з офісом, бо працюю сама на себе, а карантинні зміни ще й дозволяють виконувати роботу онлайн.

Коли ти живеш в Києві і хочеш створити щось хороше, то тобі значно легше знайти на це гроші та зробити проєкт публічним. Все тому що до кола спілкування входять публічні персони та головні редактори медіа, з якими можна просто випити каву на Рейтарський. А в Харкові з цим складніше. Проте люди тут більш спраглі до знань, щирі та швидко зближуються.

Кияни відсторонені одне від одного, щоб налагодити дружні стосунки в столиці з кимось, потрібно довгий час разом попрацювати.

Про новий темп життя

Я звикла вже до місцевого темпу життя. Тепер коли приїжджаю в столицю, то мені стає важко і тривожно. Останні півтора року в Києві жила на Золотих Воротах. Більшість моїх зустрічей були в центрі, тому зазвичай ходила пішки. Тут ми мешкаємо у спальному районі міста, але мені не потрібно нікуди довго добиратись. До свого спортклубу їду 15 хв, хоча він розташований за 10 км від дому.

У Києві мене переслідувало відчуття, що я недостатньо всього зробила. Одночасно проходить “Кураж базар” та ще мільйон якихось подій – якщо йдеш на один івент, то на решту автоматично не встигаєш. А тут можна більше цінувати концерт улюбленого гурту чи читання в музеї. Тепер більше їжджу на відпочинок, нещодавно каталась на каяках. Не відчуваю такої завантаженості від роботи і з’явилось більше часу на особисте життя. А ще в цьому місті люди раніше починають працювати, до прикладу, зустрічі можна призначати з 9 год, на відміну від Києва, де раніше 11 год складно з кимось домовитись про розмову.

Про ціни на житло та зарплати

Оренда житла в центрі Харкова коштує на 20-30% дешевше. В Києві знайти двокімнатну квартиру в центральних районах за 15 тисяч грн з більш-менш адекватним ремонтом практично неможливо. А тут можна орендувати хороше помешкання за 10 тисяч грн.

В столиці ж є купа девелоперів, тому когось нормального точно можна обрати. Коли почався карантин, то багато моїх знайомих почали шукати будинки в межах Київської області. В Харкові такий вид житла коштує значно дешевше, а добиратись в місто простіше. Нещодавно ми придбали з чоловіком невеликий будиночок, який розташований за 30 км від міста. Їхати нам до центру стільки, як від Чернігівської до Хрещатика. Проте поруч з нами буде природа, а не виробництва чи заводи.

Ціни в “хіпстерських” закладах тут столичні. Можливо в більш традиційних кафе дешевше харчуватись, але загалом різниці по вартості не помітила. Хіба що в барах коктейлі в середньому можна придбати за 160 грн, а не як в Києві за 200 грн.

Зарплати в харків'ян менші, ніж у киян. Оскільки вартість житла дешевша, то залишатиметься в результаті приблизно така ж сума. Івент-менеджер чи проєкт-менеджер в креативних індустріях отримує 15-20 тисяч грн, а в Києві – 20-25 тисяч грн. Але ті, хто працюють в ІТ-компаніях, мають такий же заробіток, як і в столиці. Чого не вистачає

Я сумую за тим, коли можна було вийти на Золотих Воротах, пройтись усіма знайомими вулицями, випити каву і поговорити з баристою у “Світі кави” на Подолі. В Харкові не вистачає Дніпра, щоб покататись на сапах і каяках та зустріти світанок. А ще бракує своїх людей з Києва.

Про плюси та мінуси Харкова

Харків – місце для життя, а Київ – для роботи. Якщо основна мета людини – вирости професійно та прокачати свої вміння, столиця для цього підходить. Там інтеграція проходить швидше, бо поруч є всі важливі контакти, на бажання можна із президентом познайомитись.

А якщо хочеться жити більш повільним життям та будувати щось своє, то в Харкові робити це легше. У місті поки немає конкуренції та сервіс гірший, тому можна створювати стартапи, відкривати кафе та бари.

Обидва міста переживають не найкращий час щодо міського розвитку: багато незаконних забудов, руйнуються пам’ятки архітектури. Але Харків виглядає чистішим і у ньому більш доглянуті парки. Та у цього ж є інший бік медалі – в центральному парку не можна сидіти на газонах, бо місцева охорона тебе поб’є за це. Київ – більш вільне місто, не таке авторитарне. Наталія Кузьміна

крафт-дизайнерка в креативному агенстві Arriba

переїхала в лютому 2021 року

Я переїхала в Київ з Євпаторії на навчання у 2013 році. Після двох років університету поїхала в Познань, а потім знову повернулась на чотири роки в столицю, бо мені запропонували тут роботу.

Пам’ятаю, коли приїжджала в Київ маленькою, то була вражена масштабом міста. Мені сподобався запах метро – я й досі вдихаю його на повні груди. Воно є таким собі символом великого міста, у якому завжди відбувається щось цікаве. А ще в столиці до вподоби парк “Наталка” на Оболоні та маршрут від Арсенальної площі до Андріївського узвозу, який пролягає через Маріїнський парк, Арку дружби народів та скляний міст.

Чому переїхала до Харкова

Спершу моєму колишньому хлопцеві запропонували роботу в цьому місті. Він хотів переїхати, а я – ні. Тоді ми вирішили приїхати сюди у вересні 2020 року на декілька днів, щоб я краще познайомилось із містом. Ми прогулялись в парках Шевченка, Горького та в Саржин Ярі. Пам’ятаю, що залізла на доглянуту дитячу гірку, і в мене потекли сльози від того, наскільки тут гарним все виглядає. Я не знала, що в місті є настільки круті локації європейського рівня.

Як пройшла адаптація

Остаточно зрозуміла, що мені тут сподобається, коли прийшла в офіс компанії. Мені одразу дали капці, вручили місцеву кішку “Жабу” та пригостили печивом – у цей момент відчула близькість із своїми колегами. В агентстві ж вдалось спробувати себе у ролі художниці-постановниці. В Києві такої можливості не було, бо там занадто багато людей вміють це робити, а в Харкові їх обмаль.

Мої знайомі та рідні здивувались, коли дізнались про переїзд. Але я часто жила в інших містах, тому прийняли це і підтримали мене. Знайти нових знайомих в Харкові було значно легше, ніж здавалось. Про переїзд написала дописи в Facebook та Іnstagram, і підписники почали кликати мене на прогулянки. Також додалась в тематичні telegram-чати та канали, щоб спілкуватись з місцевими. А ще ходила на заходи, і там теж знаходила нових друзів. Процес адаптації пройшов легко.

Про відмінності Харкова від Києва

Мені здається, що ціни на оренду житла тут такі ж, як і в столиці. Але є різниця в способах пошуку житла: у Києві всі шукають його через групу “Риелторы – зло”, а от в Харкові таких немає. Знайти квартиру без посередників тут доволі складно. Мені дуже пощастило, що я орендувала житло через знайомих.

Не бачу проблем з івентами тут, бо для себе знайшла доволі багато цікавих заходів. Відвідую танці, тілесно-орієнтовану терапію, шибарі та контактну імпровізацію. Є щось особливо привабливе в тому, що коло “тілесників” в Харкові більш тісне. До прикладу, в Києві на таких тематичних заходах зустрічала двох-трьох знайомих, а тут на івентах впізнаю половину. Це створює якусь сімейну атмосферу.

В Харкові трішки швидше добираюсь в потрібне місце і таксі коштує дешевше. До роботи доїжджаю за 60 грн, а в Києві за таку ж відстань платила 120 грн. Але дратує, що іноді довго потрібно чекати потяг в метро. Якщо в столиці вони курсують кожні 2 хвилини, то тут іноді треба чекати 10 хвилин.

У місті погано працює Google maps, програма будує погані маршрути з пересадками. Тому мені місцеві порадили скачати 2GIS. За півроку так і не змогла розібратись із наземним транспортом в центрі міста, бо маршрутки та автобуси їздять рідко, а люди здебільшого ходять пішки.

Переїзд до Харкова був чудовим рішенням. Зараз у мене з’явились романтичні стосунки, і місто стало моїм на 100%. В Києві я сумую лише за друзями та борщем із “Пузатої Хати”.

Фото: надані героями та Иван Авдеенко, vitalik_n89, Харьков. rocket.rocket