Історії містян, які повернулися до Києва під час війни
[:ua]З початку війни багато киян евакуювалися у більш безпечні місця. Деякі залишилися вдома та допомагають чим можуть: стали до лав територіальної оборони або волонтерять. Але є й такі люди, які з початку війни свідомо повернулися до Києва, адже відчувають, що тут вони будуть більш корисними.
Розповідаємо три такі історії.
Таміла Вергелес, повернулася до Києва з Індонезії
Таміла зимувала у Індонезії, на Балі. Планувала повертатися 21 лютого, однак підхопила COVID і перенесла виліт на 25 лютого. Звістку отримала від подруги, яка мала її зустріти в аеропорту. Вона написала про перші вибухи над Києвом.
В Києві у Таміли залишалися мама, шість котів і собака. «Я не могла покинути їх наодинці з такою катастрофою, а ще переживала страшенно. Здалеку це все страшніше», - говорить вона.
Дорога додому зайняла майже шість днів. З будинку на Балі Таміла вийшла о 15.00 за Києвом 26 лютого, а у Києві вдома була 2 березня о 9 ранку. Маршрут був такий: Денпасар-Сінгапур-Цюріх-Будапешт літаком, а далі Будапешт-Захонь-Чоп-Ужгород-Львів - поїздом.
У Львові залишалась на ніч у подруги, вранці виїхала до Києва поїздом.
Зараз вона долучилася до Кібервійськ, а також допомагає на районі людям, у яких закінчилась їжа для тварин, іноді розвозить котів по нових домівках. Всього потроху.
Каже, що перша річ, яку вона зробить після перемоги – поплаче: «Досі жодного разу не змогла нормально поплакати».
Дмитро Гозак, повернувся до Буковеля з Грузії
24 лютого Дмитро, професійний мандрівник, був на Буковелі. Раптово прокинувся о 4.30. Зрозумів, що от-от почнеться війна. Подзвонив родині в Київ: вони виїхали близько 7 ранку та за дві доби дісталися безпечного місця у Карпатах. Дмитро натомість поїхав потягом до Києва.
Згадує: «Потяг на Київ був напівпорожній. Здебільшого чоловіки, які привезли свої родини в безпеку, а самі вирішили повернутися. Доїхав спокійно. Єдине, потяг затримався на 4 години. Від вокзалу йшов додому пішки – бачив трохи спустіле, поранене, але улюблене місто».
Хотів записатися до територіальної оборони, однак не вийшло: забагато охочих. Тож вирішив займатися волонтерством. Головний актив – машина. Разом з друзями Дмитро займається перевезенням їжі, а також потроху евакуацією людей. Здебільшого всі рейси закінчуються залізничним вокзалом. А ще зараз Дмитро працює над організацією евакуації важкохворих людей, які не можуть пересуватися самі.
Анастасія Станко, виїхала до Івано-Франківська, однак повернулася до Києва
Звістку про початок війни Анастасія зустріла у Києва. О 7 ранку вона з чоловіком зібралася за 5 хвилин і сіла в машину, аби вивезти однорічного сина до родичів в Івано-Франківську. Тоді дорога зайняла день.
О 6 ранку наступного дня Анастасія сказала чоловіку, що хоче повернутися до Києва: «Я – журналістка, маю досвід роботи у гарячих точках. Зокрема, в так званих ЛНР/ДНР. Там ми з чоловіком навіть були в полоні: три дні просиділи в підвалі. Мені здавалося, що цей мій досвід зараз може бути корисним. Я просто не могла залишитися в Івано-Франківську, читати новини і нічого не робити».
Тож вони з чоловіком виїхали до Києва. Дорога була майже пустою. На деяких дільницях дороги їхня машина була чи не є єдиною.
Зараз Анастасія документує події в Києві та околицях, спілкується з жертвами війни. Працює для “Громадського телебачення”. Кілька днів тому знімала, як відбувається евакуація з Ірпеня під обстрілами. Крім того, вони з чоловіком допомагають територіальній обороні, возять людей на машині тощо.
Після війни мріє об’єднатися з родиною, не розлучатися більше з сином, повернутися до своєї квартири, полити квіти та обійняти котів: свою квартиру на Лівому березі прийшлося покинути через складну логістику на мостах.
Фото: соцмережі героїв, на кавері – AFP.
