Сумки та сувеніри Ма.Па

Ма. Па. - це сімейна мануфактура, яка шиє сумки з веселими принтами, а також робить шкіряні паски й сувеніри у вигляді фігурок героїв «Зоряних воєн». Все це 53-річні Павло та Олена самі продають на маркетах і барахолках.

Історія

У радянський час архітектор Павло Трунов працював у державному інституті, який проектував житлові будинки та масиви. Пізніше зайнявся дизайном квартир. Рік тому, з початком кризи, замовлень стало в рази менше, і Павло почав шукати нове заняття.

Його дружина Олена - конструктор одягу, працювала в Будинку моделей трикотажних виробів, а до останнього часу викладала в Інституті технологій та дизайну. Але просто так взяти і вийти на пенсію вона не змогла. Пішовши з кафедри, Олена зайнялася хендмейдом - валяла шерсть, шила подушки, робила картонні подарункові коробки.

Рік тому Олена пошила першу сумку з веселим принтом у подарунок невістці. Вийшло настільки незвично, що син і його дружина порадили мамі сходити на барахолку The new old на Воздвиженці. Чоловік підтримав ідею, так Олена та Павло опинилися на першому маркеті. Не дивлячись на те, що сумками з тканини вже нікого не здивуєш, вироби розійшлися дуже швидко - всім подобалися яскраві принти і незвичайні поєднання тканин.

«Я раптом зрозумів, що займатися своєю справою мені страшенно подобається. Ми ділимося з покупцями гарним настроєм. Коли я працюю із замовниками на своїй основній роботі, у всіх відразу поганий настрій - ремонт, гроші, терміни. Всі дуже знервовані. А тут все навпаки. Я спілкуюся з покупцями, жартую», - каже Павло.

Після першої барахолки син завів батькам Facebook і придумав назву їх мануфактурі - Ма.Па, від «мама» і «папа». Далі маркетів ставало тільки більше - ось уже рік Павло та Олена намагаються не пропускати жодного з подібних заходів в місті:

«Нас вже всі запрошують. Нещодавно на одному маркеті ми озирнулися, а навколо - одна молодь. Ми як якісь динозаври, найдоросліші, однак нам подобається».

Розвиток

Спочатку на пошиття сумок йшли старі запаси тканин Олени, вона все життя колекціонувала різноманітні малюнки і фактури:

«Коли восени тканини закінчилися, ми нервово почали шукати нові. Ходили по магазинах, шукали в інтернеті, підключали друзів. Зараз беремо тканини на стоках, декілька разів замовляли через ebay. Я принципово використовую тільки бавовняні тканини. Якщо на дотик тканина мені подобається, я її беру».

Успіх на перших маркетах виявився заразливим - Ма.Па. стала відшивати все більше сумок, а пізніше в сімейну справу вступив 93-річний батько Олени. Шкіряник за професією, дідусь сам обробляв шкіру і виготовляв паски:«Вони класичні, просто хороша шкіра, пряжки знайшов на барахолці».

Ще пізніше до сімейної справи підключився син - він підказав батькам ідею розширити асортимент сувенірами:

«Наш син захоплюється Зоряними війнами. У мене давно лежали форми для льоду у вигляді героїв цього фільму, ми в них почали заливати шоколад. Потім робили Дарта Вейдера і штурмовиків у вигляді магнітів і цукерок на паличці. На барахолці в Іспанії син купив ще одну іграшку - голову Дарта Вейдера. З неї ми зробили форму для свічок. Все це має великий успіх».

Як все влаштовано

У Ма.Па. чітко розподілені обов'язки: Олена шиє, Павло розробляє шаблони, кроїть, вирізає аплікації. Моделі придумують разом, як і продають їх потім на маркетах.

Весь виробничий процес в Трунових відбувається вдома. У великій кімнаті стоїть розкрійний стіл, а «швейний цех» знаходиться в дитячій - син давно не живе з батьками, тому кімнату повністю окупувала Олена. Тут стоять дві швейні машинки, розвішені заготовки:

«Бавовну я обов'язково замочую, бо після прання вона дає усадку. Іноді на підкладку або якусь частину сумки йде тканина, яка вже використовувалася. Наприклад, добре шити з гардин».

Лише одного разу Олені і Павлу довелося залучити до виготовлення сумок професійних швачок з сусіднього ательє - не справлялися з великою кількістю замовлень. У Ма.Па. постійно експериментують - міняють принти, моделі, можуть пошити щось під замовлення. Наприклад, сумки для ноутбуків або подушки. Фігурки Дарта Вейдера відливають то з шоколаду, то з воску, то з гіпсу, оздоблюють акрилом.

Продають готові вироби Ма.Па на маркетах хендмейд або через Facebook. Свічки здають в магазин UaMade:

«Наші сумки купують в основному люди, які цікавляться чимось незвичним. Як молоді, так і люди нашого віку».

Гроші

Великих вкладень в бізнес сім'ї робити не довелося. Тканини та нитки у них були, також було невелике обладнання - дві ще радянські швейні машинки. Основні витрати припали на участь у маркетах і на закупівлю нових тканин. Іноді на заходах подружжю роблять знижку, оскільки вони пенсіонери.

Павло та Олена називають Ма.Па «хобі, яке приносить плоди»:

"У 90-і роки моя зарплата в університеті становила 5 доларів, і щоб якось прожити, я шила одяг на замовлення. Ще у нас вдома була в'язальна машина, і ми всією сім'єю в'язали. Якось зв'язали більше 300 шапок, а бабуся продала їх на Центральному стадіоні, там раніше була барахолка. Заробили 1500 доларів. Так-сяк, але ми заробляли. Тому в нас великий досвід.

Порахувати, скільки ми заробляємо зараз, неможливо. Коли починали, у нас була мета хоча б платити за квартиру і купувати продукти харчування на ці гроші. Зараз це вже трохи більші суми. Але сказати, що життя повністю вдалося, ще не можна".

Плани

Про розширення бізнесу в Ма.Па. поки не думають. Просто будуть займатися тим, що їм приносить задоволення, і продовжувати експериментувати:

"Поки незрозуміло, куди ми рухаємося. Основне - шити те, що подобається людям. Багато хто може робити щось своїми руками, створювати свої міні-колективи, треба просто брати і пробувати.

Колись на лекціях з соціоніки я дізнався, що будь-який колектив складається з того, хто придумує ідею, ще когось, хто її розвиває до моменту матеріального здійснення, третій її реалізовує, а четвертий - хтось на кшталт завгоспа. Тоді міні-колектив працює як годинник. У нас приблизно так і виходить, тільки ми вдвох виконуємо функції чотирьох. Ще син, який підкидає ідеї. Але ідеї у нас і у самих є. Це називається: тато, купи собаку".

Фото: Антон Баглай