Стати Беаром Гріллзом: портрети киян та їхніх наметів у часи блекаутів

Катерина Феленюк, 36 років, продюсерка на «Суспільному мовленні» (Троєщина)

Спершу, коли 9 січня зникло опалення, його повернули за кілька днів. Але потім почалася оця велика історія з Троєщиною: заяви в медіа про вигрібні ями, чутки, що тепла взагалі не буде. Воно зникло надовго. У моїй квартирі днів десять стабільно було близько плюс 10, рекордом стало плюс 8.

Я «замерзлюха», погано переношу холод. Думала, якщо опалення відключать — переїду до друзів в інші райони. Світло й вода — не так страшно, а опалення — це база в моїй піраміді потреб. Але мої адаптивні навички мене здивували. Виявилося, що жити можна. Спершу я дістала спальник і ночувала у ньому. Потім згадала про батьківський намет у коморі. Поставила його в кімнаті, щоб створити «простір у просторі». Почала жити й спати в наметі.

Була можливість поїхати до друзів, але боротьба за тепло забирає стільки сил, що їх уже не залишається на те, щоб збирати речі. А з іншого боку, з’явився азарт: а скільки ти ще витерпиш? З’ясувалося, що наша адаптивність під час війни не має меж.

Володимир Візняк, 25 років, маркетинг-дизайнер (Печерськ)

Проблеми з опаленням почалися близько 9 січня.Температура в будинку стабільно падала: спочатку було 12 градусів, потім менше й менше. Коли світло почали давати всього на декілька годин на день, прогрівати квартиру стало неможливо. Найнижча температура була близько 0 градусів, у середньому 3–4 градуси.

За температури 12 градусів я намагався грітися у спальнику. Завдяки захопленню туризмом у мене є спорядження, з яким можна відносно комфортно почуватися в таких умовах. Коли було вже близько 5 градусів, я зрозумів, що можна ставити намет. Це частково й допомогло. Потім, коли було трошечки більше світла, я ставив обігрівач навпроти входу в намет. Так нагрівав його, навіть міг якийсь час посидіти в футболці.

Пощастило, що я працюю в IT-компанії, і в найгірший період, коли навіть у наметі вже було неможливо залишатися через сильний холод у квартирі, компанія на деякий час орендувала мені номер у готелі.

Ситуація з теплом досі не вирішена. Підозрюю, що до кінця опалювального сезону й не налагодиться. У будинку намагалися декілька разів поновити опалення, один раз поновили частково, на 50%, але воно протрималося всього два дні й знову зникло. Із цієї квартири я збираюся переїздити. Навалилося багато проблем, і це була остання крапля.

Юлія Дідик, 35 років, підприємиця (селище Коцюбинське)

Мій ЖК у Коцюбинському повністю зав’язаний на електриці: немає світла — немає нічого. У січні Бучанський район почали сильно обстрілювати балістикою, ми тоді на дві доби залишилися наче в бетонній коробці. Ані опалення, ані води. Я живу на 11-му поверсі, тож кожен такий блекаут — це виклик.

У квартирі температура опускалася до плюс 9, а одного разу було всього плюс 6. Я вирішила поставити намет у кімнаті, накривала його зверху пледами, і так ми з кішкою грілися. У малому просторі повітря нагрівається швидко, навіть без свічок. Хоча свічки я теж палила. Згадала, що мені колись дарували набір для маршмелоу, де була банка з рідким спиртом. На ній і чай гріла. А кішка всі ці дні взагалі не вилазила з-під ковдри.