Новий серіал Ліни Данем не схожий на "Дівчат" — і в цьому його сенс
“Занадто” — перший серіал Ліни Данем після культових “Дівчат”. Преса його розкритикувала: новий проєкт не схожий на попередній. БЖ розповідає, чому серіал тільки б виграв, якби відрізнявся від її дебюту. Але щось пішло не так.
"Дівчата" Ліни Данем стали одним із головних шоу XXI століття — ось так відразу, в моменті, ігноруючи інколи необхідні п'ять-десять років, аби аудиторія могла роздивитися на відстані майбутню класику. Тоді 24-річна шоуранерка й акторка продемонструвала солідну сценарну мускулатуру. У шести сезонах вона змішала історію дівчат із креативної індустрії та химерну й водночас привабливу дивакуватість міленіалів, які подекуди не вписувалися в рамки нормальності. Зміксувала ранню еру нарцисизму, започатковану інстаграмом, та час, коли мріяти стати письменником і читати Філіпа Рота було модно.
З натяжкою, "Дівчата" свого часу були "Друзями" — аналізом покоління плюс гендерні студії, мінус ситком з посиденьками в камерних декораціях. Несправедливість щодо Данем у тому, що кожну її нову роботу порівнюватимуть з серіальним дебютом. "Занадто", здається, не має таких амбіцій: замість телевізійного роману-дорослішання та діагнозу епосі — коротка історія, що поєднує "Гордість і упередження" з кетаміном, полігамією й овершерингом.
Продюсер комерційних роликів Джессіка (Меган Сталтер) вже понад 500 днів веде закритий інстаграм-щоденник, де критикує дівчину, заради якої її кинув хлопець. Після того, як вона вривається посеред ночі до нью-йоркської квартири пари із завзяттям Чарльза Менсона, колега пропонує їй переїхати до лондонського офісу. У перший день в Англії вона випадково підпалює себе та зустрічає Фелікса (Вілл Шарп) — інді-музиканта алко-наркотичній зав'язці без грошей, роботи та зі специфічними уявленнями про вірність.
"Занадто" заходить на територію ромкому (хоча драми в шоу більше), кіноцитуючи "Чотири весілля та один похорон", "Ноттінг Гілл" і "Щоденники Бріджит Джонс"; а оригінальні назви епізодів їх породують: "Nonsense & Sensibility", "Ignore Sunrise", "One Wedding and a Sex Pest". Однак герої Данем не схожі на привабливих класичних ромкомівських персонажів. Вони кричать про це самі — зокрема, через овершеринг. Джессіка та Фелікс — міленіали, сформовані соцмережами й рілсами з порадами терапевтів. Вони багато говорять про червоні прапорці та особисті кордони, але не мають стоп-крана для власних думок, і вже цим порушують особисті кордони консервативного глядача. Одразу після знайомства Джессіка розповідає на побаченні наосліп про своє ставлення до анального сексу, та після двох келихів просеко вивалює дружині боса всі подробиці своїх стосунків. Герої Данем — вимуштрувані терапією дорослі діти, які ніби забувають, що світ не кушетка психіатра, де можна говорити про все підряд.
На відміну від "Дівчат", новий проєкт Данем не претендує на діагноз поколінню, проте вона все ж не утримується від автокоментаря щодо себе й однолітків. Так звана нова щирість обертається балабольством, self-awareness стає соліпсизмом, а проговорювання власних переживань лише підсилює інфантилізм героїв, які, наче діти, готові канючити про свої проблеми знову і знову. Усе разом це перетворюється на майже психоделічний — навіть наркотиків уживати не треба — словесний потік із роздумів героїв. Але як герої ромкому, що мають пройти через трансформацію й стати кращими один для одного, персонажі Данем борються саме з цим — і частіше програють, ніж перемагають.
Головна проблема "Занадто", мабуть, у тому, що все в ньому too much. Данем, попри тягу до розмовного жанру, усе ж майстриня мініатюр, адже вміє вигідно й без зайвих рухів підсвітити риси персонажів, вирізати зайву сцену та відсікти непотрібну сюжетну лінію. Так було з "Дівчатами". У "Занадто" вона не стримується і додає кілька необов'язкових сторонніх сюжетів: розмови Джессіки по FaceTime з її матріархальною єврейською родиною, виробничу драму в офісі, де сидить креативний директор за 60 та міленіали, що видають себе за зумерів. Усе це знову заводить її на територію "Дівчат": спробувати показати різницю між поколіннями, роздути навколо героїв хмару з хештегів, що описують генерацію Y.
Мабуть, головна умова успіху ромкому — змусити глядача повірити, що двоє людей на екрані насправді хочуть бути разом. Це непросте завдання для акторів, частково через яке й занепав жанр. Гра Вілла Шарпа і Меган Сталтер переконлива, у них є "хімія", але вірити в її правдоподібність перестаєш, коли йдеться про тему, на якій так добре знається Данем, а саме — тілесність. Їй завжди вдавалося інтегрувати акторів size+ у великі серіальні проєкти та говорити про секс між конвенційно непривабливими людьми. У "Занадто" усі сцени сексу здаються безпристрасними: те, як Фелікс ставиться до тіла Джессіки, свідчить про повагу одного актора до іншого, але аж ніяк не про бажання вигаданих персонажів.
Нове шоу Netflix отримало переважно прохолодні відгуки: частково — через те, що чимало критиків не вірять у пристрасть між героями. З обережним оптимізмом можна припустити, що Данем подумала про це заздалегідь. Можливо, її робота — не про справжню любов і реінкарнацію сюжетів Джейн Остін. Схоже, вона про те, що в часи повального нарцисизму покоління, якому Данем присвятила свою кар’єру, вже не здатне кохати.
