Львівська художниця Даша Супер продовжує жити згідно із завітами американських 1950-х: одягатися як Мерилін Монро, не зраджувати червоної помади, підборів та патріархату. Розповідаємо, як роботи мисткині стали продовженням її образу, чому вона заграє з male gaze та чи вірить у новий розквіт патріархального суспільства.
Під час навчання на кафедрі кераміки у Львівській національній академії мистецтв Даша Супер пішла проти уявлення викладачів про те, що глина — це природний матеріал, а отже, вироби з нього теж мають виглядати природно.
Її вироби надихає не природа, а її протилежність — фабричний пластик із його великими тиражами, кемповістю і логікою масмаркету.
Супер робить свої обʼєкти навмисно поверховими: бере на озброєння стереотипні атрибути жіночності — взуття на підборах, світле волосся, червону помаду — і виходять підкреслено декоративні речі.
Утім, варто лише придивитися, щоб зрозуміти: цими привабливими на перший погляд обʼєктами складно скористатися — її роботи деформовані, сплюснуті, непропорційно витягнуті, склеєні докупи і зовсім не такі зручні в побуті, як могла натякати приваблива оболонка.
Одна із впізнаваних серій Даші «Зроблено з любовʼю» складається з бюстів, відлитих із 3D-скану обличчя художниці. Супер бере за приклад популярні в довоєнній Європі іграшки, які називали китайськими ляльками через те, що їх виробляли з дешевої китайської порцеляни. Щоб додатково зекономити на виробництві, більш реалістичний порцеляновий бюстик іграшки прикріплювали до менше деталізованого тіла з мʼякого матеріалу. Супер залишає один тільки бюст, прикрашаючи його розписом квітів, позолотою та макіяжем.
В іншому проєкті — «Я буду довіряти тобі, якщо ти будеш жінкою» — Даша використовує посуд із Німеччини часів НДР і наносить на нього деколі — перевідні зображення з фото. На них — чоловіки в образі самої Супер із незмінно золотавим волоссям і зачіскою в стилі американських кінозірок 1950–1960-х. Порцеляна, виготовлена в поствоєнній комуністичній країні, контрастує з бурлескними і травестійними зображеннями.
Ще один мистецький об’єкт лукістського всесвіту Супер — вона сама. Даша ставиться до свого образу та тіла як до чергового проєкту. Вона зʼявляється на виставках в одному й тому самому образі: платинові об'ємні кучері, червона помада, підбори, мідіспідниці. В її розумінні цей образ жіночності можна вдягати як костюм — у буквальному сенсі: наприклад, у серії відео вона фільмує людей, які носять «костюм Даші».
На тлі сучасних феміністичних дискусій методи Даші Супер нагадують розворот на 180°. Вона використовує патріархальні стереотипи і чоловіче бачення ідеальної жінки з 1950-х. Навіть цей образ нагадує про ще один феміністичний відкат: коли десятиліттям раніше жінки перебрали на себе робочі функції чоловіків, відправлених на Другу світову, ті після повернення спробували відвоювати робочі місця назад і заразом запхати жінку в зручний для себе образ.
Попри те, що Україна ще далека до повоєнної відбудови, підйом консервативних течій у світі змушує замислитись, яким буде майбутнє жінок. Чи очікує на нас життя в патріархальному суспільстві? Відповідь Супер — ближче до «так». Вона неприховано заграє з авторитаризмом: на відкритті виставки «Зроблено з любовʼю-2» у Львівському муніципальному мистецькому центрі діяв суворий дрескод — червона помада для всіх.
Це ще одне підтвердження того, що роботи Даші Супер створені в системі обмежень і накладають цю систему на її відвідувачів. З одним нюансом: жорсткі правила, яких дотримується Супер, вона вигадує на власний розсуд.
