“Жіночка-щит, жіночка-меч”: Цікаві факти, міфи та легенди навколо пам’ятника Батьківщині-Матері
Рівно опівночі потужні металеві руки величезного монументу зсуваються разом, і статуя б’є мечем по щиту. Гучний та пронизливий звук удару чують мешканці спальних районів Лівого берега Києва. А ще вона ближче до сутінків робить повний оберт навколо своєї осі. Зі скрипом, звичайно, і його вам краще ніколи не чути.
Такими байками “годували” іноземців та інший гостей столиці, які вперше прямували напрямком від аеропорту «Бориспіль» у напрямку центру міста.
На тридцять третій День Незалежності України на пам‘ятнику Батьківщині-матері остаточно буде закріплено український герб. Пригадаємо все з самого початку.
Спочатку щось пішло не так
Містика з монументом почалася з самого старту його створення. Офіційно його автором вважається український скульптор Василь Бородай, але спочатку над ним почав працювати росіянин Євген Вучетич, автор відомого монументу «Воїн-визволитель» у берлінському Трептов-парку та статуї Батьківщини-Матері на Мамаєвому кургані у Волгограді.
У художніх колах стверджували, ніби обличчя скульптури автор створював з обличчя своєї доньки, яка через деякий час померла (насправді радянський скульптор мав п’ятеро дітей, у тому числі й позашлюбних, і цей факт офіційно не підтверджений). Та невдовзі, після початку роботи над монументом, у 1974 році, Вучетича теж не стало, і ніби багато відомих скульпторів через цей збіг обставин відмовлялися братися за продовження проєкту.
Зрештою, робочу групу зі створення «Батьківщини» очолив український скульптор Василь Бородай.
“Навіщо нам баба з віником?”
Бородай розпочав роботу з руйнування концепції свого попередника. Адже задум Вучетича був, м’яко кажучи, ексцентричним, і ті, хто згодом критикував Батьківщину-Мати, певно, не знали, що могло бути значно гірше.
За своїм початковим планом автор планував вкрити жінку тонким шаром сусального золота, а на схилах поруч хотів поставити напівоголених воїнів-велетнів заввишки до 30 метрів, що символізувало би форсування Дніпра радянськими військами. Від цієї божевільної ідеї Бородай прямим текстом відмовляв тодішнє українське керівництво, яке контролювало кожен його крок: «Тільки уявіть як виглядатимуть напівоголені вояки, які дертимуться на дніпровську кручу до 80-метрової золоченої жінки», - казав він. З ним погодилися.
Скульптор запропонував партійним босам 11 варіантів майбутнього монументу, серед них – жінка, яка тримає немовля на руках. У народі одразу ж з’явилася байка: якщо дивитися на пам’ятник зі сторони Дарниці, то фігура з немовлям виглядала би як тризуб. А от замінити меч на пальмову гілку скульптору не вдалося.
«Навіщо нам баба з віником?», - відповів на цю ідею гострий на язика Перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький.
Меч повинен бути нижче хреста
З мечем була окрема історія. Як відомо, він виглядає укороченим, і на те були причини. І, звісно ж, легенди. Якби у 1981 році, коли зводили монумент, існував Facebook і тодішня влада дозволяла би ним користуватися, без сумніву, там розпочався би традиційний народний «срач». Претензій до скульптури було багато, але перш за все киянам, які мешкали на Лівому Березі, здалося, ніби меч у руці жінки вищий, ніж хрест на дзвіниці Лаври.
З цим пов’язана ще одна легенда, ніби тодішній Київський митрополит мав видіння, яким поділився з Щербицьким: меч – це символ війни, тому його не можна піднімати вище хреста, бо це може призвести до кровопролитної війни.
насправді меч вкоротили з іншої причини: після аеродинамічних випробувань монументу стало зрозуміло, що за тими стандартами, які задумав Вучетич, залізний меч сильно вібруватиме у повітрі. Приміром, «волгоградська копія» Батьківщини-матері зіткнулася з такою проблемою, і під час поривів вітру та негод з Мамаєвого кургану роздавалися дуже страшні звуки, які турбували жителів міста. Тому у російському мечі довелося робити спеціальні отвори.
У процесі створення пам’ятника питання виникли не лише до меча, а й… до грудей жінки. Група експертів з художньої ради дорікнула скульпторові, що жінка виглядає неприродно, мовляв, права частина грудей у неї менша ніж ліва. Тому необхідно, ледь не все переробляти. Бородаю довелося пояснювати поважній комісії, що у житті, коли жінка стоїть рівно, то груди у неї виглядають рівно, а якщо підняти руки з щитом та мечем, то, відповідно, груди стають меншими. З таким резонним поясненням погодилися.
Ще одна народна легенда пов’язана з місцем на якому було зведено монумент. Це історична місцевість під назвою Чорна Гора. Навіть на тлі тотального комуністичного ідолопоклонства найбільш чутливі громадяни стверджували, що металева брила, яку планують встановити на горі – від нечистого. І місце для неї обрали не випадково, бо начебто над Чорною Горою навіть пташки не літають. Взагалі його обходять стороною тварини, бо оточене воно надприродними і зовсім недобрими силами. І ніби тут неодноразово намагалися будувати поселення, але це закінчувалося або пожежами, або тим, що вони провалювалися під землю.
Унікальний кран розпиляли на металобрухт
Металічний каркас монументу виготовили з нержавіючої сталі на одному з підприємств Запоріжжя. Блоки, з яких потім його зібрали, виготовили на столичному заводі імені Паризької комуни. Враховуючи, що він знаходився фактично на околицях Києва (неподалік теперішньої станції метро «Академмістечко»), фрагменти скульптури перевозили ночами. І за висотою вони не мали перевищувати 4,5 метри, інакше б їх не вдалося провезти під столичними шляхопроводами.
Вже на місці блоки закріплювалися до каркасу з труб та балок, відбувалася велика кількість зварювальних робіт. Очевидці згадували, що робітникам платили досить непогані на той час гроші – 50 карбованців на день. Та через велику кількість зварювальних робіт та навантаження вони обпікали собі очі, і партійні функціонери через свої канали діставали для них ліки із-за кордону. За час монтажу на скульптуру було накладено 30 км зварних швів, через що місцеві гострослови називали скульптуру «клепана мати».
Аби змонтувати «Батьківщину», до Києва з Донбасу привезли спеціальний стометровий підйомний кран, як стверджували, найбільший в УРСР. Через поспіх, а особливо через те, що його не встигали прибрати до дати урочистого відкриття монументу та приїзду Леоніда Брежнєва, унікальний кран просто розрізали автогеном, перетворивши його таким чином на металобрухт.
Відкриття монументу та «Національного музею історії Великої вітчизняної війни 1941-1945 років», як він тоді звався, відбулося 9 травня 1981 року. Зранку потягом до Києва прибув генсек Брежнєв, і для нього підготували особливий сюрприз. У музейній «Залі перемоги» на стінах золотом були закарбовані прізвища 12 тисяч бійців – Героїв Радянського Союзу. А на самій горі, під куполом, як вінець цієї композиції, було увічнене ім’я маршала Георгія Жукова, кавалера чотирьох геройських зірок.
Хтось з партійної свити вчасно згадав, що у Брежнєва теж чотири зірки, хоча й не бойові, але для чого засмучувати «дорогого Леоніда Ілліча»? Тому терміново викликали майстрів та над прізвищем «Жуков» з’явилося прізвище «Брежнєв». Крім того, спеціально для поважного гостя змонтували унікальний устрій – ліфт з плавною ходою, який піднімався лише на один поверх, аби генсекові не довелося ходити пішки поверхами.
“Галя”, “Лаврентіївна”, “Вікторія Петрівна”
Звучали різні версії з приводу того, хто був справжнім прототипом фігури Батьківщини-Матері. Художниця Ніна Данилейко у 1972 році підробляла сторожем у Ботанічному саду на Печерську. Якось, коли вона гуляла садом, її зупинили художники, які працювали там у майстернях: «Це саме та типова українка, яка нам потрібна!». Потім на кіностудії Довженка жінка позувала по 3-4 години на день, тримаючи вгорі підняту руку.
Після того, як за проєкт взявся Василь Бородай, він присвятив його українській скульпторці Галині Кальченко. Про це неодноразово розповідав сам скульптор, мовляв, навмисне надав пам’ятнику риси обличчя своєї колежанки. Через це статую іноді називали «Галя». Хоча за нещодавніми свідченнями онука Бородая прототипом Батьківщини могла бути дружина скульптора Лідія Павлівна.
Як тільки українці не називали цей монумент. Окрім вже згаданих народних назв, її називали «Лаврентіївна» через сусідство з Києво-Печерською Лаврою, і навіть «Вікторією Петрівною» (від англійського Victory, «Перемога», та імені по-батькові дружини Брежнєва).
Вища за Статую Свободи
Подейкують, що Перший секретар КПУ Володимир Щербицький допитувався у групи, яка працювала над створенням монументу, скільки часу він зможе простояти. «П’ятнадцять років простоїть?». Отримавши ствердну відповідь, тодішній керівник України відповів: «Ну, мені вистачить».
Згідно з розрахунками спеціалістів, монумент може простояти понад 150 років, і навіть витримати землетрус силою 9 балів. У 1987 році над Києвом пронісся потужний ураган, але пам’ятник не зазнав ушкоджень.
За свідченням історика Станіслава Цалика, спорудження монументу разом з п’єдесталом-музеєм обійшлося державі у 12 мільйонів карбованців. Він посідає 8 місце у списку найвищих статуй світу, та є вищим за Статую Свободи у Нью-Йорку.
Фото: Konstantin Brizhnichenko, з книги "Строительство УССР", Pedro J Pacheco, Vasyatka1, Національний музей історії України у Другій світовій війні.
