Якими були зими у Києві 200 років тому: “Льодовиковий період”, багаття у центрі міста та мода на ковзани
У перші тижні нового року кияни знову відчули, що таке справжня зима. Спочатку суворі морози, потім заметілі в одних викликали позитивні емоції, іншим завдавали незручностей та клопоту.
Читайте також: Від 1929 до 2023: Як виглядала головна новорічна ялинка Києва у різні роки
Київські зими минулого славилися своїми щедрими сніговими опадами, а ще - несподіванками, про які піде мова нижче.
“Південь вже не той”
26 жовтня 1802 року у горах Вранча, що охоплюють територію Румунії та південну частину Східних Карпат, стався найпотужніший на той час у європейській історії землетрус з магнітудою 7,9 за шкалою Ріхтера. Його відчули сотні міст Східної Європи, серед яких були українські Чернівці, Львів та Київ. Київські свідки того природного катаклізму пізніше писали у спогадах, що у місті від сильних поштовхів здригалися стіни та почали лунати дзвони у церквах.
Через три роки, у жовтні 1805 року, до Києва приїхав Отто фон Гун – авторитетний на той час німецький лікар та історик, відомий тим, що першим ініціював вакцинацію проти віспи. На запрошення графа Андрія Розумовського (того самого, якому композитор Бетховен присвячував свої струнні квартети) він стає його домашнім (майже сімейним) лікарем.
У Києві у цей час спостерігається сонячна та майже літня погода, навкруги тепла та суха осінь, якою іноді ми насолоджуємось у наш час. Як раптом одного дня все різко та кардинально змінюється: починається шквал сильного вітру, буревій, після якого починаються потужні заметілі, а місто по коліна засипає снігом.
Вражений німець описує цей випадок у своїх записках та пов’язує природні метаморфози з наслідками румунського землетрусу, зазначаючи при цьому: "Клімат у цих краях змінився надзвичайно: з Півдня перетворився на Північ".
“Наступна станція – Контрактова”
.jpg)
“Кліматичні гойдалки” у 19 столітті спостерігалися й надалі, але початок січня зазвичай славився суворими хрещенськими морозами.
Знамениті Київські контракти (контрактові ярмарки, що відбувалися на Подолі) починалися 7 січня, коли навколо вже сніжило та замерзали водойми. Цю пору року обирали невипадково – замерзлими сніжними дорогами простіше було добиратися та везти товар саньми. Більшість продуктів у місто доставляли з-за Дніпра, тому осіннє бездоріжжя та сльота з багнюкою безпосередньо впливали на ціни на молочні продукти та м’ясо.
Та траплялися роки, коли торговці не мали змоги дістатися ярмарку вчасно – або річка не замерзала, або через відлигу усі можливі шляхи сполучення перебували у жахливому стані. Тому у 1840-х роках контракти перенесли на середину січня, коли морози знову посилювалися.
У 1853 році у Києві відкрили Ланцюговий міст, і частково проблема з пересуванням вантажів була вирішена. Зазвичай гучні та жваві ярмарки тривали до середини лютого.
За спогадами очевидців, зима 1870-71 років виявилася надзвичайно сніжною: сніг засипав місто по самі дахи будинків, через що виникали проблеми з постачанням продуктів та необхідних товарів.
Газета "Киевлянин" тоді писала: "19 грудня через негоду, Києво-Брестською лінією не було відправлено жодного потяга". Хоча за декілька років до цього, у 1866 році, у тій самі газеті писали про незвичне природне явище посеред зими: 25 січня спостерігалося розквітле листя дворічних рослин чистотілу, полину, деревію, почали сходити однорічні рослини, з’являлися квіти вишень та яблунь, а також були помічені сонечки.
Замість спецтехніки – арештанти
У роки, коли стовпчик термометра опускався нижче 18 градусів, на площах та вулицях міста розводили багаття, поблизу яких грілися кучери, поліцейські, посильні та безхатьки.
На відміну він нашого часу, проїжджу частину тоді майже не чистили за винятком Хрещатика, де розташовувалася міська Дума. Сніжними вибоїнами пересуватися в екіпажах було нелегко та іноді небезпечно. Лікарі не рекомендували вагітним жінкам трястися сніговими заметами, аби уникнути передчасних пологів.
Основна робота з прибирання снігу та очищення тротуарів покладалася на київських двірників (диво-спецтехніку винайшли значно пізніше). Іноді для боротьби зі снігом залучали солдатів та арештантів.
У 1880 році до Києва мав прибути імператор Олександр Другий. З цього приводу головний поліцмейстер міста Борис Гюббенет віддав наказ, аби усі домовласники у центрі міста потурбувались про очищення снігу і сколювання криги з бруківки і тротуарів.
Але знайшовся домовласник, який ослухався наказу та саботував його – ним виявився провідний київський купець Микола Хряков. Тоді, як згадував у своїх спогадах сучасник Сергій Ярон, поліцмейстер викликав півсотні арештантів, які скололи лід, після чого начальник поліції наказав відчинити парадні двері, що ведуть у квартиру господаря, і скласти весь сколений лід у вестибюлі.
Ковзани – не розкіш, а засіб пересування
Приблизно з 1889 року у Києві з’являється нова зимова розвага, яка, у світлі тогочасних європейських тенденцій, перетворюється на популярний тренд – у місті почали заливати штучні льодові ковзанки.
Міська влада надає підприємцям землі в оренду, ковзани можна орендувати просто на місці, поруч з ковзанками з’являються перші "МАФи" з гарячими напоями. Та мешканці часто використовували ковзани, продаж яких було налагоджено у магазинах у центрі міста, як один з найзручніших засобів пересування містом, особливо, коли навкруги був суцільний лід.
Письменник Костянтин Паустовський, який мешкав у районі Лук’янівки, в одному з оповідань описав штучну ковзанку, яка знаходилася неподалік Глибочицької вулиці. Інша ковзанка, яка користувалася популярністю серед молоді та студентів, знаходилася у внутрішньому дворі Першої київської гімназії (нині – це “Жовтий корпус” Університету імені Шевченка).
Одна з найвідоміших у Києві ковзанок, яка під звуки оркестру працювала для всіх охочих, розміщувалася у садибі професора медицини Київського університету Фрідріха Мерінга (нині – це сучасна площа Івана Франка). У колишньому Царському саду (нині – територія Маріїнського парку) на місці теперішнього стадіону "Динамо" знаходилося штучно створене озеро.
Взимку водойма замерзала і перетворювалася у ковзанку, яка ввечері також працювала під супровід духового оркестру, а охочим пропонували зігрітися гарячими чаєм та пуншем. Після того, як вже за радянської влади, у 1933 році на цьому місці відкрився стадіон "Динамо", його теж взимку заливали льодом для катання на ковзанах та гри у хокей.
Загребущі руки на службі містян
Зими другої половини двадцятого століття зазвичай пригадують з ностальгією. У одній з груп, присвячених історії Києва у Facebook, було викладено фото 1970-х років, на яких зафіксована робота снігоприбиральної техніки у місті:
З коментарів можна дізнатися багато цікавого, приміром, що снігоприбиральну техніку тоді у народі називали "загребущі руки", або "машини-хапуги", що дороги й тротуари у ті часи, попри суворі заметілі, були переважно розчищені. Чи про морози, які досягали позначки мінус 25, та про те, як на замерзлому Русанівському каналі можна було кататися на ковзанах.
А ще цікаву та пронизливу історію з власного життя розповіла нещодавно синоптик й теле- й радіоведуча Наталка Діденко. 7 січня 1987 року вона гуляла на весіллі своєї подруги, того дня у Києві було побито рекорд найхолоднішого дня для тієї дати, і стовпчики термометрів опустилися відчутно нижче 30 градусів морозу, фіксувалася температура у мінус 34.
“Я була одягнена буквально, як капуста. В ресторанному туалеті я довго знімала з себе всі ці капустяні пелюстки – теплі колготки, рейтузи в палець товщиною, широкі штани, футболку з короткими рукавами, футболку з довгими рукавами, тоненьку вовняну кофточку, два товстющих светри. На це все – афганська дублянка, привезена друзями батьків з-за кордону, яка на мені ледь застебнулася, величезний вовняний шалик, закручений у три кола, велика хутряна шапка, зимові чоботи з теплими шкарпетками. Ех, якби тоді та теперішнє диво –– термобілизну…".
Цікаво й інше. Як зазначає у тих самих спогадах синоптик, рівно через рік, 7 січня 1988 року у Києві було побито рекорд найвищої температури для цього дня – стовпчики вже показували +4.
Зими продовжують подавати сюрпризи і у нинішньому столітті, навіть на початку весни. Достатньо згадати колапс десятилітньої давнини, коли наприкінці березня у місті випало 40 мільйонів тонн снігу за добу:
А днями кияни взагалі спостерігали грозу з блискавкою у січні, яка на тлі усього, що з нами відбувається за останні роки не викликала особливого подиву. Та сама Діденко у своєму дописи у Facebook заспокоїла та закликала “не приплітати до цієї грози забобони, прикмети та народні страшилки”.
Фото: Сергій Градов
