Хмарочос у вигляді тризуба, яйце на Дніпрі: Що хотіли будувати у Києві у 2000-х
У Києві ледь не щодня руйнують історичні споруди, а у кінці кожного нового року збирається новий список будівель, які ми втратили. Але не менш важливим є питання про те, що з'являється на місці старої забудови.
Упродовж останніх 20 років у Києві чого тільки не намагалися збудувати – і велетенські хмарочоси, і досить екзотичні транспортні проєкти на кшталт монорельсу чи канатної дороги на лівий берег. Але більшість з них (на щастя?) так і лишилися на папері.
Розповідаємо про найнезвичніші будівлі Києва, які планували збудувати у місті.
46-поверховий хмарочос на Хрещатику
Початок 2000-х у Києві був благодатним часом для “провертання” великих будівельних справ. Столична влада регулярно оголошувала інвестиційні конкурси на забудову та розвиток вільних територій. І вигравали їх зазвичай відомі компанії-забудовники, або ж компанії, які були пов’язані з владою.
У 2003 році переможцем одного з таких конкурсів, що передбачав реконструкцію Європейської площі, стала маловідома тоді компанія “Грааль”, яку пов’язували з Михайлом Табачником (це рідний брат того самого Дмитра Табачника, який був міністром освіти та науки в уряді Януковича).
Далі у цього проєкту була довга, овіяна різною міфологією історія, з виходом з нього одних учасників та появою інших. У 2007 році був погоджений містобудівний висновок щодо висоти будівлі. Але на шляху до втілення задуму трапилася низка проблем. По-перше, територія колишнього “Столичного” тісно була пов’язана із сусідніми будинками, які теж довелося б зносити. В одному з них, за адресою Хрещатик, 5-в, розміщувався офіс муніципальної телерадіокомпанії “Київ”, яка, попри рішення про знесення будинку, залишила його тільки у 2020 році.
Крім того, була ще неприємна історія з історичним флігелем на Грушевського, 4-б, який спочатку передали на баланс “Граалю”, а потім, у 2014 році його було внесено у держреєстр пам’ятників України, і у якому двічі були пожежі. У 2021 році земельна комісія Київради дозволила знести історичний особняк, який на той час перебував вже у аварійному стані.
Ще одна причина затягування будівництва – протести громадськості, оскільки земельна ділянка забудови перебуває у межах історичного ареалу пам’ятки містобудівництва місцевого значення та частково – у межах буферної зони об’єкту ЮНЕСКО. Та, як стверджують інвестори, розмірами цієї зони регулярно нехтують. І ніби-то, починаючи з 2005 року, її кордони змінювалися мінімум чотири рази.
З часом скандальне прізвище Табачник з проєкту довгобуду зникло, а потім про свою причетність до будівництва повідомив бізнесмен Марк Гінзбург – киянин, який нині є громадянином США.
Партнери Гінзбурга – ізраїльський бізнесмен Офер Керцнер та київський мільйонер та радник київського міського голови Віталія Кличка Ігор Ніконов. З 2003 року забудовники, за їхніми словами, витратили на проєкт близько 35 мільйонів доларів. При тому, що крім огорожі на порожньої ділянки на ласому шматочку у центрі Києві за ці роки так нічого і не спостерігалося.
У 2021 році, менш ніж за рік до початку повномасштабної війни, навколо “Граалю” знову розпочався жвавий рух. На засіданні Київради представили проєкт дев’ятиповерхового мультифункціонального комплексу площею до 30 тисяч квадратних метрів та підземним паркінгом на 500 місць.
Бізнесмени планували розпочати будівництво наприкінці 2021-го, і воно мало тривати близько трьох років. Повномасштабна війна стала черговою перешкодою у планах девелоперів, але тимчасовою. Бо вже у серпні 2024-го державна інспекція архітектури та містобудівництва видала дозвіл на будівництво офісно-готельного комплексу “Столичний” на Хрещатику. Бенефіціари компанії – Ігор Ніконов (KAN Development), Офер Керзнер (City Capital Group) та Олег Гавриляк. Загальна площа комплексу – 44 140 квадратних метри.
Тризуб Бабушкіна на Майдані і Башта-Тризуб на Лівому Березі
“Видатний та жахливий” – так іноді називають у профільних колах відомого київського архітектора Сергія Бабушкіна, який займав посаду головного архітектора столиці з 1996 по 2003 рік. Він свого часу долучився до реконструкції Майдану Незалежності. З його подачі у Києві один за одним зростали хмарочоси: “Парус”, сумнозвісна башта БЦ Carnegie Center на Кловському Узвозі, готель “Хаят”, “будинок-монстр” на Грушевського, 9-а та інші.
У багатьох своїх інтерв’ю Бабушкін декларував свій фірмовий принцип: “чим вище – тим краще”.
На початку 2000-х у задумах архітектора виникла ідея збудувати ще одну висотку, але вже у вигляді тризуба. Судячи з опублікованого ескізу, вона мала з’явитись на вулиці Микільсько-Слобідській (Лівобережний масив) на місці чи поруч із недобудованою будівлею Держпостачання УРСР. Її почали будувати ще у 1986 році, потім “заморозили”, і тепер довгобуд належить компанії НАК “Нафтогаз”.
Проєкт “тризубу” представили у 2005 році, у майстерні “Формат Макет” збудували його макет, але вже у вигляді двох башт, та на цьому все припинилося.
Це був не останній тризуб, який міг з’явитися на Лівому Березі. Через п’ятнадцять років архітекторка Христина Голуб запропонувала проєкт, який так і звався – “Башта-Тризуб”, висотну будівлю, що мала складатись з трьох секцій, кожна по 47 поверхів. І яка мала би форму, власне, державного українського герба.
Висотку спроєктували для офісу одного з українських банків і планували збудувати її неподалік станції метро “Славутич”. Попри те, що у цій історії фігурували банкіри, коштів на її втілення так і не знайшлося.
Нотр-Дам навпроти Оперного
Хто ж свого часу публічно не висловлювався про дванадцятиповерховий будинок за адресою Володимирська, 51/53? Так, це та сама радянська “коробка”-панелька навпроти Оперного театру, яку фахівці називали одним з найневдаліших проєктів забудови у столичному історичному середовищі.
Зведена у середині 1960-х років на замовлення Академії наук УРСР архітектором Вадимом Гопкало будівля розмістилася ніби суцільною стіною навпроти театру і явно контрастує з навколишньою забудовою. У новий час, після того, як на ній з’явилися кондиціонери, супутникові тарілки та засклені балкони це стало ще більш помітно.
Певно, будинок на Володимирській настільки контрастно виділявся з поміж інших у центрі столиці, що у 2012 році, напередодні Чемпіонату Європи з футболу, його утеплили та перефарбували з блакитного у зеленуватий колір.
Спроби конкретно взятися за реконструкцію будівлі були й раніше – спочатку у 1980-х, потім – у 2005 році, коли столичні архітектори запропонували свої бачення трансформації будинку. Зокрема, у планах було облицювати його дзеркальним склом.
Найоригінальніше та водночас шокуюче бачення видозміни споруди представив архітектор Сергій Казарянц, який запропонував перетворити фасад будівлі на… щось на зразок псевдоготичного собору зі шпилем. На виході був би такий собі “Нотр-Дам навпроти Оперного”. “Ні, краще хай буде коробка, ніж подібний несмак”, вирішили у столичній владі та відхилили досить сміливу ідею.
Бізнес-центр “Андріївський Плаза” на Фролівській, 9/11
Навесні 2012 року було знесено старі будинки на території колишньої швейної фабрики “Юність”, розташовані на вулиці Фролівській, 9-11 (корпус А, В). Також було знищено підстанцію у внутрішньому дворі та аварійну стіну знесеного будинку на прилеглій вулиці Боричів Тік, 35, корпус А. Було заявлено, що на їхньому місці зведуть одинадцятиповерховий готель та сучасний бізнес-центр “Андріївська плаза” площею близько 70 000 квадратних метри.
До цього будівлі були викуплені компанією Ріната Ахметова “Еста Холдінг” (девелоперський підрозділ компанії СКМ). Напередодні, як це часто буває у столичному будівництві, на складах “Юності” сталася масштабна пожежа.
Трохи раніше Антимонопольний комітет України дозволив кіпрській офшорній компанії “Klapatis Trading” отримати контроль над компанією “Андріївський Плаза”, яка належала французькому бізнесменові Бертрану Коста. На той час за проєкт “Плази” компанія виклала 200 мільйонів доларів і долучила до його розробки французького архітектора Ентоні Бешу.
Поруч з будівельним майданчиком розпочалися акції протесту, активісти звинувачували девелоперів у знесенні пам’яток архітектури, хоча ті стверджували, що складські приміщення фабрики не мали жодної історичної цінності. Тим не менш, Ахметов відмовився від будівництва, оскільки конфлікт все більше набирав розголосу. Як стверджували експерти, на цьому він втратив близько 50 мільйонів доларів. Як жест примирення, з ініціативи “Еста Холдингу” було створено громадську раду, яка запропонувала створити на цьому місті культурний центр та відкрити публічний простір. Та згодом і ці задуми поступово “згорнулися”. Крім цього, компанія підписала договір з Інститутом археології НАН України про проведення на місці фабрики археологічних розкопок.
З початком військових дій на Донбасі на Фролівській відкрився волонтерський центр допомоги переселенцям. А навесні 2019 року на сайтах з нерухомості, включаючи ресурс OlX, почала з’являтися інформація про продаж землі на Фролівській 9-11 за 15 мільйонів доларів (площа – 1 гектар). Чи з’явилися охочі покупці, невідомо, проте зараз ця територія огороджена парканом, на якому ледь видніється напис: “Після проведення археологічних розкопок на цьому місці компанія Еста Холдинг під контролем незалежної експертної ради збудує малоповерхові будинки культурно-просвітницького значення”.
Будинок Профспілок, який ледь не став крейсером
11 березня 2015 року на сайті “Київпроєкту” з’явився документ під назвою “Реконструкція будівлі Будинку Профспілок під музей героїв України”. У ньому йшлося про те, що у планах розробників компанії – трансформація Будинку Профспілок у модерному стилі, який включав розміщення на даху будівлі постаментів героїв Майдану. Відповідальність за такий крок взяв на себе провідний архітектор “Київпроєкту” Назарій Книш.
З чим тільки не порівнювали цей політ фантазії митця: з крейсером з бетону та скла, або ж навіть з британським танком Mark часів Першої світової війни.
У липні того ж року одеська архітектурна студія Dekart Studio запропонувала свій варіант реконструкції будинку. Її автори зазначили, що проєкт виконано у стилі “кубізм”, а сама будівля може бути прикрашена національною символікою. На фронтальній стороні планували розмістити величезне зображення герба України.
Проте ці проєкти так і не реалізували, а вже восени 2015 року заявили, що Будинок Профспілок збережуть в оригінальному виді та відремонтують протягом року.
44 поверхове яйце на Дніпрі
Будинки у формі яєць – новий тренд у світовій архітектурі початку 21 століття. У Пекіні це оперний театр, у Лондоні – бізнес-центр, у Кельні – побутовий магазин.
Київ точно не мав би тут пасти задніх, і 2013 року було представлено проєкт будівлі у формі яйця-писанки, яка могла б розміститися на березі Дніпра. Але й розмах там мав бути відповідний: 44 поверхи, всередині – ресторани, готель, офісні та житлові приміщення, торговельно-розважальний комплекс, зони відпочинку та інший шик та блиск.
В унікальній будівлі планували запустити й відповідні ліфти, які рухалися б не вертикально, а за нахилом. Зовнішня оболонка комплексу мала би перетворюватися на гігантський світлодіодний екран з 33 тисячами світлодіодів, на якому планувалося змінювати цифрові зображення.
Диво-яйце хотіли збудувати або у районі Рибальського острову, або у районі Телічки. За задумом і планами – це справді виглядало вражаюче. Та от на реалізацію цієї ідеї за приблизними розрахунками знадобилося б якихось 500 мільйонів доларів, і вони, очевидно, так і не знайшлися. Особливо після 2014 року, коли місту було вже не до подібних коштовних проєктів.
67 поверховий хмарочос у вигляді прапору на Майдані Незалежності
Активні суперечки початку 2000-х щодо зовнішнього вигляду Майдану Незалежності – дрібниці у порівнянні з тим, що могло би на ньому бути і що виношувалося у необмежених фантазіях київських архітекторів.
Сьогодні у це важко повірити, але ще у 2001 році готель “Україна” на Майдані мав назву “Москва”, його перейменування припало якраз на період активної реконструкції головної площі країни. І знову на горизонті з’явився той самий Сергій Бабушкін з його гігантоманією. Спочатку він запропонував звести над основним об’ємом будівлі готелю надбудову зі шпилем, потім – прибудувати циліндричну споруду з боку титульного фасаду.
“Майдан Незалежності має стратегічне значення, - розмірковував зодчий у 2005 році в інтерв’ю одному з українських видань, - тому тут має бути будівля, яка б стала символом України. Аби кожен, побачивши її, міг сказати: це – Київ. Подібно тому як ми, дивлячись на відомі будівлі, кажемо: це Лондон, Париж, або Сідней”.
Потім Бабушкін пішов далі і запропонував взагалі знести будівлю “України”. Точніше співробітниця “Архітектурного Союзу” Бабушкіна Марія Суська разом із колективом авторів розробила новий варіант готелю замість старого. Це мав бути напівпрозорий хмарочос у 67 поверхів та висотою у 210 метрів, який нагадував би державний прапор, що розвивається. Всередині у хмарочосі мали бути панорамні ліфти у вигляді флагштоку, а нагорі – герб України як вінець цього творіння.
Вартість нової “України” Бабушкін оцінював у 420 мільйонів доларів. Ця сума виникла нібито після консультацій з провідними іноземними фахівцями, які дійшли висновку, що дешевше будувати не можна. Чи то знову причина – у фінансах, чи то проєкт був занадто екстремальним, але готель “Україна” залишився у його класичному вигляді.
Фото: Київрада; Антон Короб/ Facebook; KAN Development, “Формат”.
