МАФія безсмертна: Якими були київські кіоски у минулому і що в них продавали

Боротьба з МАФами у Києві триває не одне десятиліття. Часто на місці знесених кіосків виростають нові, і здається, МАФія непереможна. Втім, останніми роками на місці кіосків під тиском громадськості почали облаштовувати сквери.

А як виглядали київські кіоски і що у них продавали у минулому?

Ми знайшли фото, порилися в книгах і поговорили з істориками, щоб розповісти про безсмертні київські МАФи.

1930-1950-ті: кіоски у стилі українського модерну

У книзі українського історика архітектури Віктора Чепелика “Український архітектурний модерн” згадується:

“Після конструктивізму був третій етап захоплення українським архітектурним модерном у Києві – з 1936 по 1941 рік. Тоді при наявній панівній раціоналістичній тенденції знову звернулися до розробки традицій народної архітектури.

У Києві на той час було зведено багато кіосків та павільйонів на вулицях і в парках, в яких архітектура дістала підкреслено декоративний, навіть екзотичний характер”.

Києвознавець Олена Насирова пригадує: “У 1938 році у Києві було встановлено серію гарних, виконаних у народному стилі кіосків, що відрізнялися один від одного.

Кіосків-міні-крамничок у такій стилістиці у Києві було понад десяток: як мінімум, три на вулиці Володимирській, на вулиці Богдана Хмельницького, на Контрактовій, в парку біля Університету тощо. Усі вони, крім одного, були розраховані на торгівлю з вікна”.

Найвідоміші київські МАФи того часу

Найвідомішим (тим самим виключенням) став кіоск біля входу на стадіон "Динамо", він являв собою кафетерій з невеликими стійками по периметру зали (прообраз сучасної "наливайки"). Спочатку мав назву "Буфет", згодом – "Бутербродна”.

Високохудожні споруди здебільшого пережили війну, але як фізично застарілі (дерево просто підгнило) були демонтовані в 1950-ті – на початку 1960-х.

Серед згаданих Насировою мова йде, звісно ж, і про знаменитий кіоск Петра Захарченка поблизу Оперного театру, який проіснував аж до середини 1960-х років.

Вже у 1930-ті роки неподалік входу на стадіон “Динамо” на тодішній вулиці Кірова функціонував популярний у народі кіоск-буфет архітектора Захарченка, який згодом назвуть “Півником”: теж “народні” мотиви, черепичний дах, на даху розміщувалася примітна фігурка дерев’яного півника. З часом, ближче до 1960-х, кіоск трансформувався у повноцінне кафе, знайоме, певно, кожному вболівальнику київського “Динамо”.

Ось що писали про нього у рекламному довіднику “Ресторани і кафе Києва” у 1969 році: “По-сучасному оформлений, зроблений зі скла, металу і пластмаси павільйон “Півник”, де можна замовити закуску, каву, склянку сухого вина”. У 1970-ті відвідувачі вже згадували про пиво, коктейль “Північне Сяйво” та кури-гриль.

На розі вулиць Богдана Хмельницького та Володимирська був розміщений кіоск цікавої форми: різьблений, в українському національному орнаменті, з дахом, дещо схожим на пагоду - азійську споруду культового призначення. Вершину кіоску прикрашав лелека.

Таких у місті було декілька, зокрема такий самий наприкінці 1940-х-початку 1950-х років був розміщений на вулиці Великій Житомирській, як стверджують, на місці нинішнього готелю “Інтерконтиненталь”.

Серед існуючих гіпотез вибору подібної форми, існувала версія, ніби такі споруди мали популярність за правління Сталіна на тлі дружби СРСР та КНР, та вже на початку 1960-х їх почали з міст прибирати. Хоча присутність лелеки нагорі – більше на користь українського архітектурного модерну.

На фото відомого київського архітектора Бориса Ведернікова ми можемо побачити цікаві екземпляри тодішніх МАФів під час ярмарку на Михайлівській Площі наприкінці 1940-х років: кіоск “Табак” від Укртютюнтресту чи тимчасово встановлену ятку біля нинішньої будівлі Національної поліції на Володимирській.

У архівах відомого колекціонера київської старовини та книговидавця Ашота Арутюняна є фото дерев’яного кіоска з книгами на Майдан Незалежності (тоді – Площі Калініна), датоване 1950-м роком. А на Володимирській Гірці зафіксовано кіоск, який у 1950-х торгував газетами та напоями.

У 1949 році на розі вулиць Прорізна та Хрещатика по обидві боки з’явилося два майже однакових МАФи. “Кіоск № 125”, той, що ближче до Головпоштамту, торгував напоями та морозивом. Найяскравіше він зафіксований на фото 1963 року: облицьований майолікою, з короною зверху, кидається у очі досить незвичний шрифт самої назви. Той, що розміщувався по інший бік вулиці – “Тютюн”, крім цигарок торгував газетами, напоями (і алкогольними теж).

Один з них у значно видозміненому вигляді дивом зберігся і до початку 21 століття, про що свідчить фото 2010 року.

1960-1970-ті: кришталь, фрукти, краватки на Майдані

На одному з фото Хрещатика 1960-х років, знятого з верхнього поверху будівлі Укркоопспілки, яскраво помітно, що майже вся “непарна” сторона вулиці усіяна різноманітними кіосками.

У кіоску “Кришталь” неподалік будинку за номером 23, продавали, як стверджують, не лише кришталеві вироби, а й порцелянові вази. З коментарів старожилів дізнаємося, що кіоск мав неонову вивіску та два плафони освітлення внизу, а напис “Кришталь” увечері підсвічувався. З часом на його місці з’явиться інший кіоск, який продаватиме вироби народного мистецтва та речі з художніх салонів.

Так само підсвічувався наприкінці 1950-х – початку 1960-х кіоск “Подарунки” на Хрещатику, за яким знаходився магазин ювелірних виробів, за адресою: Хрещатик, 21

Ілюмінація ввечері спостерігалась і на колоритній, схожій на кіоск, афішній тумбі “Кіно” поблизу стереофонічного кінотеатру “Орбіта” неподалік Бесарабського ринку, де анонсувалися новинки кінопрокату. Поруч з ним довгий час розташовувався один з кіосків Міської Довідки, пізніше там працювала каса з продажу театральних квитків. Його також видно з іншого ракурсу на фото 1973 року.

Ще один театральний кіоск у 1970-х розміщувався на розі Бульвару Шевченка та Великої Васильківської, поруч з магазином “Алмаз”.

Кіоски “Для вас, жінки” і “Галстуки” на Хрещатику і Майдані

Жваве обговорення у соцмережах викликав факт присутності на Хрещатику 1960-х кіоску “Для вас, жінки”. Версії того, що могли пропонувати у ньому різнилися: від предметів галантереї до біжутерії.

Найекзотичніше у цьому переліку – кіоск “Галстуки” на місці нинішнього Майдану. Чи часто у вас виникала потреба, йдучи центром міста, придбати краватку?

У 1960-ті роки архітектор Семен Однопозов спроєктував типові кіоски “Довідкове бюро”, які зустрічалися у різних районах міста. Там можна було отримати довідку про те, як дістатися у будь-яку частину міста. Ця послуга коштувала 5 копійок, і на зворотній стороні квитанції касир ручкою чи олівцем детально прописував необхідний маршрут слідування.

З одним з таких кіосків, який стояв неподалік метро “Хрещатик”, навпроти Прорізної, стався трагічний випадок влітку 1973 року. У самоскида МАЗ на Прорізній відмовили гальма. Він на швидкості скотився на Хрещатик, протаранивши декілька машин та просто знісши кіоск “Довідкове бюро”. Касирка загинула на місці.

У квітні 1970 року під час потужного паводку у столиці, спричиненого рясними снігопадами й подальшою відлигою, було затоплено Труханів острів та Гідропарк.

Серед яскравих свідчень тієї надзвичайної події залишилось фото затопленого кіоску “Овочі-Фрукти”, що ледь не наполовину опинився під водою.

1980-90-ті: “Кока-Кола” та “Пепсі”, “Орбіт” та гарячі канапки

У ці роки роки киянам запам’ятався кіоск на Європейській площі, на стороні теперішнього Українського Дому. За спогадами сучасників, у той час там можна було придбати варені сардельки й томатний сік.

Або фото кіоску з футбольною атрибутикою біля Республіканського стадіону: вимпели з Блохіним та “динамівською” символікою, листівки, довідники, афіші матчів.

Друга половина 1980-х – більше свободи, нові цінності і незвична для сьогоднішньої реальності споруда: кіоск з “Кока-Колою” на зупинці громадського транспорту на Площі Перемоги біля Цирку. Незвична перш за все тому, що напис “Кока-кола” на ній не англійською.

Саме “Кока-Кола” у той час була для жителів Радянського Союзу екзотикою. Смак “Пепсі” їм був вже відомий, адже ще під час Олімпіади-80 напій за ліцензією почали випускати на території СРСР, теж з написами кирилицею. У 1989 році маленька (0,33) пляшка “Кока-Коли” коштувала 55 копійок, у той час як “Пепсі” – 45 копійок. Біля таких кіосків завжди було людно, брали зазвичай по декілька і більше пляшок.

На одному з приватних фото, датованих 1997 роком, на Хрещатику можна помітити цікавий кіоск біля Пасажу під назвою “Під крилами арки”, теж з написом “Пепсі” кирилицею.

Відомий київський фотограф Олександр Ранчуков, який чи не найкраще звертав увагу на найдрібніші деталі радянського побуту, у 1990-х роках зафіксував цікавий об’єкт – “Гарячі канапки”. Він знаходився на вулиці Саперно-Слобідській на базі Укроптбакалея, неподалік станції Київ-Московський.

Якими були зими у Києві 200 років тому: “Льодовиковий період”, багаття у центрі міста та мода на ковзани

Сергій Гулюк 14 січня 2024

Фото: "Спрага: в Києві цікаво", "Клуб корінного киянина", "Всесвітній клуб киян", "Старі фото Києва"; "Фотозагадки Києва з минулого", З особистої колекції Олени Насірової, з колекції Ашота Арутюняна, Борис Ведерніков, Борис Градов, Олександр Ранчуков.