Як часто Дональд Трамп мріє про Римську імперію?

За кілька тижнів до своєї загибелі Джон Кеннеді видав наказ про початок епохи бруталізму в урядовій архітектурі США. Через 60 років Дональд Трамп його скасував — це поганий день для архітектури, але передусім для демократії.

18 вересня 1963 року відбулося урочисте закладання Бостонської мерії — першої в США федеральної будівлі в бруталістському стилі. Споруда викликала протиріччя: одні називали її найбільш потворною будівлею країни, інші — ідеальним прикладом сучасної архітектури, в якій поєднано величність американського уряду із людиноцентричною організацією простору. Бостонська мерія стала принципово відмінною: вона ознаменувала собою нову епоху — відхід від консервативної класики в бік прогресивної архітектури.

У Вашингтоні є так званий Федеральний трикутник — район, де зосереджені всі урядові установи. У 1960-х найновішими там були будівлі Податкової служби і Міністерства внутрішніх справ 1936-1937 років. Більш старі приміщення були тісними і незручними: наприклад, Міністерство праці було розкидане по 17 різних об’єктах. Будівлі на кшталт мерії в Бостоні мали вирішити проблему нестачі місця й незручної інфраструктури.

Так, президент Джон Кеннеді створив Спеціальний комітет із питань федеральних офісних приміщень. У рамках його роботи 1962 року були завершені «Керівні принципи федеральної архітектури» — документ, що закликав проєктувати прогресивні, сучасні та відносно недорогі будівлі. «Принципи» пропонували ще одну візію: надати перевагу модерному стилю замість «офіційного» — дорогого в будівництві неокласицизму й інших архітектурних течій часів батьків-засновників США.

Написання рекомендацій щодо того, як мають проєктуватися адміністративні установи, доручили Деніелу Мойнігану, молодому чиновнику з Міністерства праці, у майбутньому сенатору США від штату Нью-Йорк. Він вважав, що архітектура має бути не тільки монументальною, а й відкритою, гостинною та доступною — тобто людиноцентричною. Через десятиліття Мойнігана назвуть людиною з сильним «інстинктом до архітектурної досконалості», що сформував лик федерального будівництва. Його головний доробок — у тому, як він передбачив тренд на архітектуру з людським обличчям.

Бруталізм вирішував багато проблем. Будівлі зводили з дешевого бетону. віддаючи перевагу мінімалізму з невеликою кількістю оздоблення. Це звільняло простір для людини, формуючи великі площі для комунікації. Наприклад, мерія і Центр державних послуг в Бостоні та Федеральна будівля Мінтона-Кейпхарта в Індіанаполісі створені у формі перевернутих зикуратів — східчастих споруд. Останній поверх у них значно ширший, ніж перший. Завдяки цьому архітектори звільняли знизу площу для пішохідного простору.

Тоді, у 1963 році, прочитавши про переваги бруталізму в звіті Мойнігана, Кеннеді погодив документ, сказавши співбесідникам: «Гаразд, тепер це наша програма». Останнє звернення президента до Міністерства праці перед його поїздкою в Даллас стосувалося планів обговорити нову програму одразу після повернення.

Через тиждень це питання обговорювала вже вдова Кеннеді Жаклін.

Бетонна епоха

Першою бруталістською будівлею програми став офіс ФБР авторства Чарльза Мерфі. Закінчений у 1975 році, офіс ФБР став лише першим серед майбутніх федеральних будівель, які згодом назвали шедеврами архітектури і маніфестацією величі уряду.

Одним із таких об'єктів став комплекс Федеральної будівлі Строма Термонда й Окружного суду в Колумбії, штат Південна Кароліна. Його 1979 року спроєктував угорський архітектор Марсель Броєр, представник школи Баугаузу та співавтор будівлі ЮНЕСКО в Парижі.

Броєр використав класичну для бруталізму композицію: висока домінанта офісної вежі поєднана із низькою будівлею суду. Своєрідний ритм 16-поверховій вежі та суду задають вікна з гострими виразними козирками-сонцерізами. Всередині меншої будівлі — бетонні колони, відкриті подвір’я, фонтани й рослини для затишку. Згідно з принципами Мойнігена, до проєктування мали долучатися не лише архітектори, а й художники та скульптори. Для оздоблення будівлі запросили скульпторку Барбару Нейну і текстильницю Марлу Маллетт — вони виконали алюмінієву скульптуру та гобелен.

Ще одна будівля програми Кеннеді з'явилася 1969 року в Гонолулу, штат Гаваї. Спроєктований двома бюро, Капітолій відображав у своїй конструкції специфіку штату. Колони по периметру згруповані по вісім, символізуючи вісім основних островів Гавайського архіпелагу, а їх форма імітує пальми.

Дві законодавчі палати повторюють конусоподібну форму вулканів, всередині однієї з них знаходиться люстра із золотих кульок у формі Сонця, в іншій — із мушель у формі Місяця. Біля будівлі знаходиться басейн, що символізує Тихий океан.

Мабуть, однією з найбільш відомих бруталістських будівель є Центр державних послуг у Бостоні. У 1971 році його розробив відомий хитромудрим дизайном архітектор Пол Рудольф. Такою ж складною була форма Центру — структури вибудовувалися навколо амфітеатру.

Монументальність і суворість будівлі мали символізувати велич американської держави. Власне, сам бруталізм завдяки своїм стильовим особливостям виконував це завдання не менш вдало, ніж популярний раніше неокласицизм.

Make America Beautiful Again

28 серпня 2025 року президент США Дональд Трамп підписав наказ «Making Federal Architecture Beautiful Again». У ньому він пропонує поняття «бажаної архітектури». Так голова держави називає класичні стилі — від неокласицизму до палладіанства.

Це вже друга спроба Трампа втілити власне архітектурне бачення. Ще під час своєї першої каденції, 23 грудня 2020 року, він підписав указ про «Сприяння красивій федеральній громадянській архітектурі», який був згодом скасував президент Джо Байден. У 2023-му, під час передвиборчої кампанії, Трамп пообіцяв «позбутися потворних будівель і повернутися до чудового класичного стилю західної цивілізації».

За Трампом, нові споруди мають створюватися «в архітектурному стилі та формі, що виділяються й відображають гідність, підприємливість, енергію та стабільність американського уряду». Наказ є обов'язковим лише для штату Вашингтон, проте якщо інші штати планують створити проєкт у відмінному стилі, вони мають повідомити про це адміністрацію президента. Там його розглядатимуть на відповідність критерію «краси».

«Красивою» Трамп називає спадщину стародавніх Афін і Рима, втілену в неокласичному стилі, що пов’язував США з античністю. З середини XVIII століття в моді були античні мотиви: монументальність, сувора симетрія й чіткі форми, характерні колони, фронтони, балки та капітелі.

Окрім неокласицизму, до категорії «красивої архітектури» належать палладіанство, георгіанський і так званий федеральний стилі, які існували у XVIII—XIX століттях. Усі вони ґрунтуються на античній традиції і відрізняються високим ступенем симетрії, кількістю оздоблення і розмірами будівель. Трамп також відзначає французький боз-ар епохи Золотої лихоманки середини XIX століття — еклектичну течію, що поєднує класицизм і пишне оздоблення епохи бароко. І, насамкінець, ар-деко початку ХХ століття: геометричний і спрощений, з великою кількістю деталей оздоблення й інтер’єрами з дорогих матеріалів.

Велика Римська імперія американської нації

Чи є наказ Дональда Трампа авторитарним чи навіть наближеним до тоталітарного типу правління? І як саме архітектура стала полем його політичних амбіцій?

Серед архітекторів і профільних спілок є дві магістральні думки: «Трамп скидає диктат архітектурного модернізму» та «Трамп повертає США до архітектури рабовласницького минулого».

На думку прихильників, «Президент Трамп заслуговує аплодисментів за те, що почав прекрасну нову еру у федеральній архітектурі». Так каже Джастін Шубоу, президент Національного товариства громадянського мистецтва. «Скидаючи модерністську гегемонію, яка понад 60 років давала нам похмурі урядові будівлі, цей наказ дає американському народу те, чого він хоче», — додає він.

На думку критиків, це матеріально втілена пропаганда білих еліт. Історик архітектури і професор Університету Західної Вірджинії Майкл Аллен назвав наказ Трампа злоякісним і авторитарним. У статті для журналу Jacobin Аллен пише, що президент бачить архітектуру як інструмент соціального контролю. Список улюблених стилів Трампа, на думку історика, невипадковий. За неокласицизмом тягнеться шлейф рабовласницької історії: за римською ротондою готелю «Сент-Луїс» в Новому Орлеані на початку XIX століття проводили аукціони рабів, а будівлю вашингтонського Капітолію було побудовано рабами.

Подібну думку розділяє Райнхольд Мартін, професор архітектури Колумбійського університету. В інтерв’ю The New York Times він заявив: «Це спроба використати культуру для передачі зашифрованих повідомлень про перевагу білої раси та політичної гегемонії».

Представники Архітектурного лобі (TAL) вбачають в наказі Трампа прояви тоталітаризму: «У Європі тоталітарні режими, як-от гітлерівська Німеччина та сталінський Радянський Союз, відомі тим, що диктували використання класичного стилю. Це невипадково. Необхідність обмеження архітектурного стилю продиктована страхом перед народом і популістськими настроями. Обраний адміністрацією стиль прославляє імперіалістичне, колоніальне та расистське минуле».

Порівняння архітектурної політики Трампа з гітлерівською та сталінською — частий прийом у пресі. Про це писали The New Yorker, The Guardian та DeZeen. На думку авторів, порівняння небезпідставні. Адольф Гітлер говорив, що «тільки за допомогою грандіозних витворів мистецтва можна вселити в націю впевненість у собі», а його фаворит, архітектор Альберт Шпеєр, називав архітектуру «засобом стабілізації механізму панування». Відповідно, офіційним стилем Німеччини став неокласицизм, який пов’язував Третій Рейх із величчю Першого — Священною Римською імперією германської нації. Найбільше його втілення — берлінський Олімпійський стадіон 1936 року. Альберт Шпеєр і Вернер Марх створили його на основі тієї ж архітектурної мови, що й Колізей у Римі.

Журналістів і архітекторів занепокоює, що серед усього різноманіття стилів Трамп обрав той, що був популярний серед авторитарних і тоталітарних режимів. Крім того, вони посилаються на те, що його наказ носить директивний, а не рекомендаційний характер. Шанований Трампом Томас Джефферсон говорив, що «архітектурний проєкт і політична думка неподільні». Він мав на увазі, що архітектурний проєкт відображає політику уряду і настрої в суспільстві. Не навпаки.