Хвиля нових закладів у Києві все не вщухає, бари та кав'ярні відкриваються чи не кожного тижня.

Ми поспілкувалися з власницею PR bar, що нещодавно відкрився на Подолі, Надею Перевізник про те, як зважитися на відкриття свого закладу в кризу, а також про українську культуру пиття.

Історії власників ще двох відомих закладів – Alchemist Bar і Lost&Found – читайте за посиланням.

Про свій бар:

Я просто не могла не зробити цей бар. Працювала в піарі та маркетингу, і ось дозріла до свого. Ідея вже просто лізла з вух. Було відчуття, ніби тебе хтось штовхає в басейн. Для мене і моїх партнерів – це осмислена історія.

Ми задумали відкривати бар, коли долар підскочив до 35. Чітко пам'ятаю, як всі запитували, що ж ми робимо. Але навіть усвідомлюючи всі ризики, ми не могли не спробувати.

Для мене бізнес – це командна гра. У нас з партнерами немає інвесторів, ми вклали свої гроші, а самі працюємо тут по 15 годин і отримуємо як звичайні наймані працівники. Але ніхто і не збирався приїжджати на Maserati і забирати касу.

Ідея відкрити свій бар вже просто лізла з вух. Було відчуття, ніби тебе хтось штовхає в басейн.

Раніше я думала, що фраза "для людей як для себе" жахливо банальна. Але коли ти робиш бізнес, то розумієш, що так і треба вчиняти. Ти можеш зробити добре тільки те, в чому розбираєшся.

Ми спочатку хотіли бар на Подолі. Зупинилися на приміщенні в будівлі 1894 року, в якому був величезний готель, адже поруч – Річковий порт. Потім у будинку була котельня, тут жив Купрін, та й багато всього ще відбувалося.

Хтось заходить і каже – а, черговий хіпстерський бар. І так, і ні. Наша приставка drinking&networking – не порожня фраза. У нас немає кіноклубів, діджеїв, але є пристойний алкоголь та цікаві івенти. Ми свідомо прийшли до такої концепції.

10 років я спостерігала, як укладаються угоди в бізнесі – за келихом, за стейком, у ресторані. Ось я і намагаюся зібрати й познайомити тут цікавих людей. На наших networking-коктейлях власники бізнесу і фахівці певного профілю – стилісти, піарники, фотографи – п'ють разом, знайомляться.

Усі наші події пов'язані з алкоголем. При цьому за весь час роботи зовсім п'яних у нас ще не було.

Хтось заходить і каже а, черговий хіпстерський бар. І так, і ні. У нас немає кіноклубів, діджеїв, але є пристойний алкоголь та цікаві івенти.

Наші гості – люди, відкриті світу. Вони знають, на що витрачають гроші. У них є дух правильної свободи, бо свобода – це не нехлюйство, а високий рівень свідомості та дисципліни. Загалом, все це ми робимо для людей, які класно випивають в класній атмосфері.

Про барну культуру:

Барна культура в Україні однозначно рухається вгору. Видно, що розвиваються як самі заклади, так і аудиторія.

Зараз українці часто не можуть собі дозволити напитися коктейлями за 100 гривень, це певний фільтр. Але це круто, адже мова вже йде про культуру пиття. Люди випивають, щоб трохи розслабитися, поспілкуватися за келихом чогось смачного. За вечір ти можеш поміняти три-п'ять барів, відмінно проводити час, знайомитися з людьми, при цьому не напиватися в смерть. На ранок свіжа голова, бо весь вечір п'єш лише хороші коктейлі на одній базі. Ти вже знаєш, як правильно змішувати, або тобі підкаже бармен.

Цікаво, як буде розвиватися барна культура у зв'язку з економічною ситуацією. Адже ми тільки навчилися пити нормальний алкоголь, а він одразу подорожчав.

Але все ж і в кризу бари продовжують відкриватися. Думаю, працюють базові інстинкти – в стресовій ситуації людина хоче тепла, любові, підтримки, хліба й вина. Видовища відходять на другий план.

Час покаже, вистоїмо ми чи ні. Але це драйв. Ми дивимося на весь ринок, весь ринок дивиться на нас.

Працюють базові інстинкти в стресовій ситуації людина хоче тепла, любові, підтримки, хліба й вина.

Усі бари між собою, звісно, дружать, але здорова конкуренція присутня. Хтось незабаром піде, а той, хто зуміє знайти й зацікавити свого гостя, залишиться.