Як проєкт Vsimdim будує перше модульне містечко для переселенців на Київщині з програмою працевлаштування
В селі Усівка Згурівської громади, що на Київщині, у кінці травня планують завершити будівництво модульного містечка для переселенців “Всімдім” (Vsimdim). Його від подібних проєктів відрізняє те, що людям надають не лише житло, але і пропонують роботу. Саме бажання працювати на користь громади і повертатись до самостійного життя – і є визначальним фактором для стартової програми.
Ми поспілкувались із співзасновницею проєкту Тетяною Каменевою про те, як стартап для усамітнених подорожей змінив формат через війну і перетворився на програму комплексної адаптації для родин ВПО.
Про початок проєкту
.jpg)
До проєкту я працювала у напрямку благодійності у різних комерційних компаніях, у тому числі на “Куражі”. Також у мене був ресторан “Сніг на голову” – це харківський заклад, де працюють люди з ментальною інвалідністю: аутизмом, синдромом Дауна. Наразі він не працює.
Співзасновник Кирило Ярко займається виробництвом промислового обладнання. У нього великий досвід керування компаніями – і ми наш підприємницький та благодійний досвід об’єднали, щоб створити “Всімдім”.
Ми планували робити будинки для відпочинку – це була велика мрія Кирила, адже він багато років мандрував на кемпері.
Існує цілий рух tiny house, коли маленькі будинки встановлюють десь на природі, у лісі, для усамітненого відпочинку наодинці або із близькою людиною.
Ми тільки починали робити цей стартап і почалася повномасштабна війна – до нас на виробництво прилетіла ракета. Ми тоді думали, чим можемо бути корисними для країни, та як використати свої знання.
Про дослідження життя ВПО в Україні
У нашій команді була архітекторка Саша Нікітенко, яка працювала в Харківській школі архітектури і робила дослідження щодо розселення ВПО.
Німецький фонд GIZ звернувся до Харківської школи архітектури з питанням, як розселити модульні містечка, які були після 2014 року побудовані в семи містах України. Це такі контейнери, які часто ставлять на будівництві для охорони. З них зробили поселення бозна-де, далеко від інфраструктури, з туалетами на вулиці та спільними кухнями. Часто – це поселення, де немає змоги самостійно навіть увімкнути чайник. Їжу туди привозили.
Так сталося, що у цих контейнерах, у яких термін придатності три роки, і які мали слугувати екстреним тимчасовим житлом, люди жили по 7-8 років. GIZ звернувся із питанням, що робити та як їх розселити.
Харківська школа архітектури зробила дослідження, і виявилось, що рішення немає. Ті, що є – дороговартісні та нерелевантні. Тому що будувати нову інфраструктуру навколо контейнерних містечок, які повинні вже бути знищені, нераціонально.
І от люди за 8 років не поїхали, не знайшли роботу, були покинуті сам на сам зі своєю проблемою.
Звісно, що відбулась радикалізація, озлоблення, вони не хотіли звідти виїжджати.
Рішення не було, і ми думали, як виправити всі ці помилки. Зрештою переробили наш проєкт, зробили його більш ергономічним та зручним: в будиночках є свій туалет, власна кухня. Оскільки з самого початку передбачалось, що це будуть будиночки для готельного відпочинку, вони вийшли, дійсно, дуже гарні.
Про модульні будиночки
Це утеплені будинки, які підходять для проживання увесь рік. За допомогою використаних матеріалів взимку у них тепло, а влітку завдяки світловідштовхувальним матеріалам – там буде прохолодно і приємно, все це продумано.
Площа – 12 на 9 квадратних метрів. Будиночки виготовляють в Києві, деякі деталі – у Харкові. Ми все виготовляємо самі: меблі, всі інженерні системи – завдяки цьому в нас є можливість економити на виробництві.
Дизайн створювала Маша Целік і Саша Нікітенко. Ми разом з ними враховували досвід розміщення ВПО в світі та шукали найкраще рішення такого тимчасового житла, працювали над ергономікою, щоб це було зручно, щоб там були місця для зберігання речей.
Для нас важливо було, щоб це ще й візуально було красиво.
Щоб людина заходила і відчувала, що вона у гідному просторі, де використані якісні матеріали, якісна сантехніка, зручні матраци тощо.
У нас з командою є критерій, коли кажемо, що і самі жили б у таких.
Про відбір родин та роботу у громаді
Спершу ми думали просто надавати ці будинки людям, які втратили житло, але чим більше заглиблювались у проблему, досліджували болі ВПО, тим більше розуміли, що саме житло – це не допомога, яким би гарним воно не було, адже люди втратили набагато більше, ніж просто дах над головою. Тому ми створили комплексну програму адаптації та інтеграції у нове середовище.
Якщо покроково: ми шукаємо ОТГ в Україні, де є робочі місця і які готові приймати й інтегрувати переселенців. Ми не перекладаємо на них відповідальність, але в них повинно бути бажання і ресурс – це неперевантажені школи, або перевантажені, але готові з цим щось робити; і робочі місця.
Ми аналізуємо вакансії та шукаємо ВПО, які підходять за фахом, і вони отримують тимчасове житло в цьому поселенні, робоче місце і впродовж 6-12 місяців – психологічну підтримку.
Критерії відбору: це родини з трьох-чотирьох осіб з дітьми, які мають бажання працювати. Важлива умова – щоб вони переїхали з місць, де відбувались бойові дії, або де досі вони відбуваються, з окупованих місць, або з прифронтових міст, куди людина просто боїться повертатись. Усього – чотири родини. Втім, сподіваємось, що це не останнє наше поселення, і ми зможемо розселити якомога більше родин.
Про перші готові будиночки
Ми вже готуємося до встановлення першого поселення в Згурівській громаді в селі Усівка. Дуже вражені тим, наскільки громада відкрита, наскільки щиро вони прагнуть допомагати переселенцям. Вони дуже добре розуміють цю ідею саме ефективної допомоги. Вони самі зв’язали нас з усіма роботодавцями, презентували їм проєкт, надали дуже гарну ділянку, самі вирішили всі питання інфраструктури, як людям доїхати.
Зараз ми там встановлюємо локально-очисні споруди, проводимо електромережу і далі – встановлюємо самі будиночки, вони вже готові. Наразі ми відкрили анкетування і шукаємо родини, які стануть першими мешканцями у цьому поселенні. Необхідно, щоб люди відповідали фаху (під вільні вакансії громади – БЖ), це трохи ускладнює пошуки, але знову ж мета не просто заселити, а допомогти адаптуватися родинам.
Громада надала нам класні вакансії з конкурентоспроможною зарплатнею. Так ми можемо бути корисними і громаді, закрити їхні вакансії, щоб це для всіх був win-win. Щоб громада була рада приймати переселенців і сприймала їх не як тягар, а як людей, які можуть створювати щось класне, нести нові ідеї та робити щось разом із мешканцями.
Звичайно, що участь повністю безкоштовна, єдине, що залишається для родини – це сплата комунальних, звісно, вже після того, як вони будуть працевлаштовані.
Плануємо, що в кінці травня вже буде повністю облаштоване перше поселення.
Про фінансування
_1.jpg)
Проєкт досить затратний – це робота спеціалістів і самі будинки. В цілому облаштувати поселення коштує близько 100 тисяч доларів – це чотири будинки та господарчий блок з пральними, сушильними машинами й місце для спільного перебування, де родини можуть збиратися разом на сумісну терапію, діти – малювати. Тобто у кожного є свій простір, але є ще і спільний, де вони можуть проводити час разом.
Фінансують проєкт приватні донори та комерційні компанії – у нас є досвід в комерційному фандрейзингу, коли ми йдемо до компаній зі схожими на наші цінностями.
Також ми подаємось на гранти від європейських та американських фондів, адже наш проєкт є сталим.
Наразі поселення фінансуються приватними донорами, і ще на один будинок ми збираємо гроші фандрайзингом просто серед українців, які мають змогу допомогти тим, хто потребує допомоги. Збираємо 720 тисяч гривень.
Держава сильна настільки, наскільки сильним є в ній найслабкіший – нам дуже подобається ця думка, і ми хочемо об’єднувати людей і вирощувати цю культуру благодійності не з жалю, а зі співчуття і бажання зробити кращим простір довкола тебе.
Про адаптацію жителів
Ми створювали зі спеціалістами програму адаптації та інтеграції, шукали релевантний досвід у світі, але насправді подібного досвіду не існує, адже це найбільша міграційна внутрішня та зовнішня кризи з часів Другої світової війни.
Загалом програма адаптації складається з того, що родини зустрічаються з психологом, діти – окремо працюють на загальних заняттях, займаються арт-терапією.
Це не глибоке пропрацювання травм, підіймання складних тем, швидше навички самодопомоги, розуміння своїх почуттів, робота з втратами, робота з травмами війни, допомога у проходженні адаптаційного періоду на роботі.
Також будуть відбуватись спільні заходи для родин ВПО та родин з громади, щоб вони могли швидше інтегруватися.
Про плани
Результат для нас – це працевлаштовані родини, які залишились у громаді, або, можливо, і не залишились, але самі орендують житло і шукають нову роботу; це самостійна українська родина, яка не потребує допомоги будь-яких фондів.
Ми плануємо на першому поселенні виміряти результати, як себе почуває родина від точки А в точці Б, подивитися, як все працює. Плануємо брати багато зворотного зв’язку від родин та спеціалістів і далі множити цю концепцію Україною, якщо вона виявиться дієвою, у що ми дуже віримо. Ми бачимо себе помічниками держави у цьому питанні, адже наразі державні органи зосереджують всю увагу питанню озброєння та нашій перемозі, це на першому місці.
Фото: надані героями
