Торік восени на першому поверсі Малої опери на Дегтярівській, 5 відкрилася невелика кав’ярня Mala Opera Spot. Там мінімалістичний лофтовий дизайн, вініловий програвач і постійні тусівки акторів і музикантів.

Ми зустрілися з однією зі співзасновниць закладу Тетяною Кривою, щоб розпитати, як їм працюється у будівлі зі 115-річною історією.  

Історія

Двоповерхову будівлю на Дегтярівській, 5 звели у 1902 році за проектом архітектора Михайла Артинова. Будинок був стилізований під російську архітектуру 17 ст. і мав нагадувати червоно-білий казковий терем.

Тут розмістили Лук'янівський народний будинок тверезості. В ньому влаштовували концерти та вистави, а в 1910 році облаштували перший у Києві кінозал. Там же працювала бібліотека, вечірня школа для дорослих, нічний притулок, амбулаторія, чайна та їдальня.

Під час війни приміщення використовували як госпіталь, згодом його перетворили на Будинок культури трамвайного депо.

Малою оперою будівля стала 2005-го року, коли перейшла у власність Міністерства культури. Тоді її стан наближався до аварійного, про проведення вистав не йшлося. Команда Малої опери змогла переїхати у приміщення лише через чотири роки.

Наприкінці 2012-го два зали будівлі взяло в оренду творче об’єднання Angar — хлопці, які пізніше запустили проекти Angar Beach і відкрили бар “Можжевельник”.

Вони відремонтували приміщення, обладнали його сучасною технікою і почали влаштовувати вечірки, концерти та кінопокази. Завдяки їм у стінах Малої опери виступили Jay-Jay Johanson, Motorama, Mujuice, Trust, Tesla Boy, "ДахаБраха", The Retuses, SunSay, дав свій перший великий концерт гурт Dakh Daughters.

Місце швидко перетворилося на відомий концертний майданчик. Але вже через рік команді Angar довелося з’їхати — вони не знайшли спільної мови з тодішнім керівництвом Малої опери.

Нині в Малій опері влаштовують вистави, здають зали під концерти, вечірки й інші заходи. А в самій будівлі досі можна побачити ліпнину царських часів, радянські фрески та мозаїки.

Початок

Ми шукали відносно готове приміщення, бо не планували робити серйозний ремонт. Це ризиковано. Не раз чула від рестораторів, як вони за власні кошти все ремонтували, а потім власники їх виселяли, щоб здавати приміщення дорожче.

На пошуки приміщення витратили кілька місяців, шукали без ріелтора. До речі, ми могли відкритися на Малій Житомирській, там, де зараз бар Barstóyanka. Теж дивилися те приміщення, але вагалися, чи брати, бо воно у дворику.

Потім натрапили на це місце і відразу припинили пошуки. Це ж скарб! На Лук’янівці великий потік людей і немає нормального закладу, де можна посидіти.

Ремонт

До нас тут були хлопці, які продавали хот-доги, але чомусь справи у них не пішли. Ми лишили барну стійку, якою вони користувалися, колір стін теж не змінювали. Але довелося утеплити приміщення, бо взимку тут дуже холодно.

Усі елементи декору — наші. Наприклад, програвач притягнув мій друг. У нього тут недалеко магазин вінілових платівок. Спершу він просто лишав їх тут на продаж. А потім ми вирішили встановити ще й програвач, оскільки люди хочуть чути те, що купують.

На стінах є фотографії Києва від Сергія Рістенка. Ми давно з ним дружимо, ще з тих часів, коли в юності ходили на одні й ті ж дискотеки.

А взагалі, нам пощастило опинитися тут у правильний час. Ще не так давно в Малій опері була повна розруха, а нещодавно сюди прийшла команда режисера Ігоря Тихомирова, і вони відроджують це місце. Постійно щось ремонтують, вперше за енну кількість років зробили нормальне опалення. До того перед початком заходів приміщення прогрівали повітродувами, але глядачі все одно мерзли і постійно скаржилися.

Локація

В будівлі Малої опери є курси гри на музичних інструментах, студія звукозапису і репетиційна база. Періодично тут тусуються SunSay, Хусточка, Кувалдін. Коли вони заходять, ми не змінюємо вираз обличчя. Бо я знаю, як відомих людей закумарює, коли їх постійно впізнають. Друзі кажуть, щоб я робила з зірками селфі, бо це буде крутим промо для закладу. Але я не хочу їх турбувати.

Часом тут дає вистави “Дикий театр”, а він дуже популярний. Відповідно, на вистави приходить купа народу і вони заходять до нас. Завдяки цим заходам ми пережили майже мертвий постноворічний період.

Тут неподалік на п’ятачку стояв МАФ-наливайка, але його закрили. Після того місяці два до нас і в їдальню напроти приходили мужички-роботяги в пошуках чарки. У них же звичка, вироблена десятками років — випити перед роботою. Ми казали, що горілки немає, а вони видавали розчароване “Тю”, з такою інтонацією, мовляв, навіщо було взагалі відкривати заклад без горілки.

 До речі, це приміщення не можна викупити, оскільки воно є державною будівлею, належить Міністерству культури. А ми за документами взагалі вважаємося їхнім буфетом.

Не знаю, кому спало на думку фарбувати Малу оперу в яскраво-рожевий колір. Напевне, яку фарбу дали — такою і пофарбували. Оригінальний колір був коричневим, нинішній — це треш. Зате будівля виділяється зі всього архітектурного ансамблю і її дуже легко знайти.

Плани

Територія Малої опери завершується стінами Малої опери. Решта землі навколо належить забудовнику, який зводить тут торговельний центр і щось ще. У забудовника були плани й на саму Малу оперу. Але з ним таки вдалося домовитися не зносити будинок і старе трамвайне депо неподалік. Ці дві будівлі просто впишуть у сучасний комплекс, який будують навколо.

Фото: Роман Шаламов