Вулиця Притисько-Микільська на Подолі має довжину в один квартал. Починається вона практично там, де Контрактова площа перетинається з Фролівською.
Щовихідних на Притисько-Микільській людно: десятки людей прибирають та вивозять сміття, перевикористовують дерево, висаджують рослини для збільшення біорізноманіття.
Незабаром тут буде щось особливе. Цю занедбану ділянку кияни самотужки вирішили відновити і створити там новий громадський простір. Тут буде дзен-сад для психічного здоров’я і громадський сад, де мешканці зможуть вирощувати власну городину.
Ми поговорили з засновницею організації DIY Ukraine Жанною Аншуковою та з данським урбаністом Майклом Колвілл-Андерсеном про реалізовані проєкти та про новий громадський простір на Притисько-Микільській.
Протягом останніх років активісти DIY Ukraine реалізувала кілька проєктів у Києві із залученням громади – терапевтичний сад біля лікарні Павлова, вуличні меблі з використаних і перероблених матеріалів, встановили антипаркувальні стовпчики і парклет на Подолі, щоб захистити вулицю від хаотичного паркування.
Новий простір на Притисько-Микільській постане на місці звалища і залишків зруйнованих будівель.
“З 18 століття тут стояли два житлових одноповерхових будинки, де жила сім’я Георгія Рибальського – київського війта (керівник самоврядування на той час), - розповідає Жанна Аншукова, засновниця ГО “DIY Ukraine”, організації, яка ініціювала створення садів.
Якийсь період ці приміщення здавали в оренду, довгий час тут були склади взуттєвої фабрики. А з 1985 року будинок, який стояв на цій ділянці, був зруйнований. З того моменту територія була закинута. А на початку 90-х, за словами мешканців вулиці, її віддали під нелегальну забудову.
“Та якимось чином забудовника, який мав плани на неї, попросили піти, і територія перетворилася на смітник протезно-ортопедичного підприємства і Фролівського монастиря, які знаходяться поруч. На даний момент ми вивезли вже близько 50 кубів сміття”, – каже Жанна.
На даний момент активісти разом з місцевими мешканцями та небайдужими киянами розчистили територію та посадили багато нових рослин.
“Посіяли траву. Цеглу, яку тут знаходимо, залишаємо на цій історичній землі та перевикористовуємо: викладаємо різноманітні візерунки, квітники, робимо сходи, яму на схилі перетворили на терасу, де скоро буде місце для сидіння”, – каже Жанна.
За задумом, це має бути вертикальна система саду, тут планують створити бокси – спеціальні конструкції для того, щоб наповнювати грунтом.
“Нещодавно посадили дуб, я викопала яму, окислила грунт, одна з волонтерок сказала, що це дерево має посадити чоловік, бо має бути чоловіча енергетика, тому це зробив Майкл”, – сміється Жанна.
Чому терапевтичні сади, і навіщо це взагалі? На ці питання найкраще може відповісти Майкл Колвілл-Андерсен, данський містопланувальник та дизайнер, автор книги “Копенгагенізуймо! Путівник з глобального велоурбанізму”, який є співзасновником DIY Ukraine і засновником неурядової організації Bikes 4 Ukraine. З 2022 року Колвіл-Андерсен активно включився у процес різноманітної волонтерської допомоги для України.
“Терапевтичні сади існують майже у кожній країні, вони збудовані здебільшого на базі лікарень та медичних закладів.
П’ятнадцять років тому такі локації активно почали створюватись у Данії та Швеції. Та концепція, яку ми застосовуємо, є науково обгрунтованою. Адже, як демонструє досвід, природа не лише допомагає знизити рівень стресу, а реально загоювати хвороби людей, що мають проблеми з психічним здоров’ям, а також лікувати посттравматичний стресовий розлад. Це своєрідний магічний ефект природи, який насправді практикувався століттями”, – каже Майкл.
Перший терапевтичний сад в Україні відкрили у червні цього року поблизу психіатричної лікарні імені Павлова на площі у 4500 квадратних метрів у лісистій місцевості. Це ефектний результат роботи тисячі волонтерів, які доклали зусиль до його створення.
Ідея з’явилася у Майкла наприкінці минулого року, і спочатку був задум створити такий сад саме на Притисько-Микільській, 3, але на старті виникли бюрократичні тяганини, і паралельно надійшла пропозиція від лікарні.
Минуло більше півроку, у результаті проведеної інформаційної роботи з’ясувалося, що ця територія доступна, і засновник дружньої ГО “Притисько-Микільська” Філіп запропонував тут зробити, можливо, щось схоже на Сад Відновлення. І ось вже минуло вісім тижнів з першої толоки.
“Кожних вихідних зранку до вечора ми тут працюємо, попри різну погоду, - розповідає Жанна.
На перші толоки приходило близько сорока людей, потім, з поширенням інформації, їх ставало все більше.
На половині території вже впорались зі сміттям, щодо іншої частини у нас були зустрічі з керівництвом підприємства. Зараз намагаємося їх притягти до відповідальності за те, що вони так халатно поставилися до території, яка належить мешканцям Києва”.
Флорівський жіночий монастир та експериментальне протезно-ортопедичне підприємство знаходяться по обидва боки від майбутнього саду. У релігійній общині без ентузіазму сприйняли ідею створення саду. Скоріше – навпаки, обрали шлях конфронтації, публічно заявляючи, ніби означена територія належить монастирю.
У відповідь активісти демонструють “козирі у рукаві” – старовинні, починаючи з 18 століття, карти місцевості, де наглядно зафіксовано, що на цій землі з того часу розміщувалися ті самі будинки сім’ї Рибальського. Ну а що було далі ви вже знаєте.
Інший сусід – вже згадане протезно-ортопедичне підприємство, яке у квітні цього року на аукціоні викупив підприємець Роман Лунін, який володіє Retail Group. Роками обидві організації сперечалися між собою хто викидатиме сміття на закриту територію, зрештою викидали всі. Купівля підприємства ще більше підсилила прагнення активістів створити сад, та прискорила їхні дії.
“Деякі перехожі не без опасіння у нас запитують: “Ви ж не збираєтесь тут будувати черговий торговельний центр чи щось подібне?”.
На що я відповідаю: “Ні, заспокойтеся, максимум – “Макдональдз” або стриптиз-клуб”, - сміється Жанна.
Якщо без жартів, то з українськими “правилами гри” данський урбаніст вже встиг ознайомитися, так би мовити, на місці. Буквально за рогом майбутніх садів – Фролівська, 9/11, що прославилася своєю неприємною історією із забудовниками, і де з Майклом теж не дуже приємно поспілкувалися представники компанії “Еста Холдінг” Рината Ахметова. Адже закинута нині ділянка на Фролівській теж розглядалася як одна з локацій саду.
“Коли у 2022 році Данія почала фінансово допомагати Україні, у багатьох данців було першопочаткове захоплення, навіть ейфорія, усі схвалювали таку необхідність, - пригадує Майкл, - а потім схопилися: стоп, це ж Україна, там найвищий рівень корупції. Почали задаватися питанням, як правильно організувати, аби ці гроші дійшли до адресатів, а не загубилися десь по дорозі.
Нещодавно мені телефонує мій друг Денні, який тут теж веде справи, і жартома повідомляє: “Знаєш, є гарні новини – тепер для прийняття рішення голос у Київраді коштує вже не 500 доларів, а 300”.
Можна лише уявити відчуття та почуття громадянина країни, яка, у індексі сприйняття корупції регулярно посідає лідируючі місця, тобто є найменш корумпованою країною у світі. За підсумками 2023 року Данія там лідирує.
“Це те, що йменується поняттям “social trust”, - пояснює данець, - один з важливих ключових моментів – об’єднане громадянське суспільство, і перша річ, яка грає неабияку роль – це довіра. Позиція така: я абсолютно довіряю цій людині, не думаючи і не побоюючись, що там є ризик. До цього, звісно, слід додати сотні років розвитку суспільства, ментальність, законодавчу систему і механізми виконання законів.
На жаль, не можна просто імпортувати цю антикорупційну модель в Україну, але можна частково щось брати звідти і приносити сюди. Наприклад, ті ж самі сади відновлення чи громадський сад, який вже є фактично давнім європейським досвідом. Концепція “community garden” з’явилася у Данії ще у 1787 році, потім поширювалася у Європу, а у часи війн американці створювали сади перемоги, що виглядає зараз дуже символічно”.
“Місто зламалось. The city is broken”, - це гірке гасло, зафіксоване на Instagram-сторінці DIY Ukraine звучить як спонукання до дій: “Тільки ми, люди, можемо його полагодити”.
“Причина, певно, у неправильному орієнтирі.
Ми самі допустили домінування й просування часом шкідливих ідей, як наприклад, розширення доріг для кількості автівок, а не для того, щоб було більше людей на вулицях і більше простору для них.
Ну і, звісно, корупція, бюрократія для громадян, які хочуть щось зробити, легкі схеми для тих, хто хоче місто зламати”, - вважає Жанна.
Одного бажання щось змінювати у наш час замало, добре коли воно підкріплене фінансуванням, а ще краще – щедрим. Але це, певно, сценарій розвитку ситуації у ідеальному світі. Цікавимося, як з цим у активістів.
На питання, хто фінансує діяльність активістів, Жанна розповідає:
“Ми існуємо на власні кошти – мої, Майкла та Філіпа з ГО “Притисько-Микільська”. На даний момент у нас існує збір, створена звичайна монобанка, є QR-коди. Мешканці або просто перехожі донатять, якщо немає можливості прийти на толоку. Але паралельно, звісно, намагаємося залучати більше фінансування, бо нам необхідні дерев’яні матеріали для спорудження конструкцій, столів, лавок у просторі. Ми також контактували з данською компанією “Novo Nordisk”, у них є можливість профінансувати деякі моменти, і зараз ми у процесі документації та створення банківського рахунку”.
“Тактичний урбанізм існує без обмежень, це – все, що ти можеш покращити. Починаючи з якогось посадженого дерева на закинутій ділянці біля свого дому.
Дуже важливо спостерігати за людьми: коли ти бачиш, що хтось намагається знайти якийсь стовпчик, щоб просто присісти, тим більше це люди різних вікових груп. Ти моделюєш цю лавку, якою вона може бути. Зараз я працюю над власною лавкою, яка буде у комплекті з флавер-боксом, у якому можна буде посадити квіти, і люди матимуть місце де присісти”, - пояснює Жанна.
Кожен охочий може долучитись до ініціативи та допомогти матеріалами, або ж власними руками. “Це терапевтичний та надихаючий процес, що зазвичай не потребує ані коштів, ані великих часових витрат”, - зазначають на Instagram-сторінці спільноти.
Крім садів, Колвілл-Андерсен обмірковує майбутню реконструкцію Подолу, де мешкає.
На думку Майкла, цей район хоч трохи дає відчуття європейськості, і за його межами значно краще можна розгледіти недоліки міста. Побувавши у сотнях міст та познайомившись з різними культурами і ментальністю, він вважає, що нинішній Київ схожий на Мумбай чи Бангкок. І не обов’язково без тями кохати місто, якщо у тебе є бажання його змінити.
“Багато іноземців приїжджає у місто, захоплюється ним, і їм тут автоматично все подобається. Типу, це щось нове для мене, я тут гість, і я повинен це любити. На мій погляд, - каже Майкл, - це спрацьовує свого роду Стокгольмський синдром. У мене такого немає – я заручник урбанізму. Мені може не подобатися місто у якому я живу, але я обираю його заради того, щоб робити якісь зусилля для досягнення змін”.