У рубриці Bla Bla Bar відомі люди розповідають про свої відносини з алкоголем, про улюблені київські заклади та важливі міські локації. Наш новий співрозмовник — музикант і соліст гурту Pianoбой Дмитро Шуров.

Про відносини з алкоголем

Півтора року мого життя до переїзду в Київ пройшли за кордоном — у Франції та Америці [Дмитро навчався у французькому ліцеї Огюста Ренуара в Ліможі, і в американському штаті Юта за програмою обміну майбутніх лідерів "Flex" — БЖ]. Я жив у штаті Юта, де не п'ють алкоголь.

Там немає сухого закону, просто там така релігія [близько 60% мешканців штату є членами Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів — БЖ], яка ставить на чільне місце збереження свого здоров'я заради господа. Мої колеги по програмі обміну, які були в інших штатах, вже в 16 років спробували все, що тільки було можна. А я приїхав до Києва як з чистого аркуша.

Мій перший курс. Київ. 1998 рік. У моєму житті з'явилися дві речі — "Славутич міцне" і джаз, які бомбічно поєднувалися один з одним.

У тому ж році мені набридло пиво і я вперше спробував смородинову горілку. Це було під час дегустації у гастрономі на Кловській. Випив дві чарки, але не вразило. Тоді мене тягнуло до алкоголю менше, ніж до музики та жінок.

Зараз мені здається, що я вже пройшов підлітковий етап експериментів. Я обмежую себе тільки в питанні підтримки концертної форми. На жаль, вже не можу дозволити собі, як 8 років тому, взяти і посеред тижня угоріти з друзями. Кожен день є справи, а у мене ніколи не виходило поєднувати алкоголь і роботу.

Я вже або відпочиваю, з танцями на столі і ножем у зубах, або все-таки п'ю потроху заради задоволення.

Перед виходом на сцену я завжди випиваю келих червоного сухого. Ще мій менеджер завжди виносить мені келих червоного сухого перед п'ятим треком "Кохання". А нещодавно у мене з'явився новий рояль, всередині якого я тримаю пляшку вина на той випадок, якщо концерт піде зовсім сумно.

Взагалі я пропагую розпивання благородних спиртних напоїв з метою поліпшення настрою, самопочуття та комунікації. У нас вдома є поличка з різним алкоголем. Майже щовечора п'ємо келишок вина з дружиною на кухні. Це просто незамінна річ для стосунків.

Пам'ятаю, був навіть рідкісний прецедент, коли ми, сильно посварившись і проходячи через виток сумнівів, пили горілку і закушували солоними огірками. Оля їх обожнює.

Якщо я не за кермом і у мене немає інтерв'ю або інших справ і я знаю, що проведу весь день у студії — я наливаю собі потроху червоного сухого. Це тримає мене у творчому тонусі. Але тільки вино і ніякий інший алкоголь. Вино — це майже everyday.

Про улюблені напої

Червоне вино — це як спосіб життя. Мені подобається ізраїльське червоне сухе вино Recanati. У нас його можна купити в GoodWine або в просунутих "Сільпо", наприклад, у "Гулівері". Якщо ж скласти окремий топ напоїв, то зверху у мене будуть міцні наливки.

На першому місці у мене всілякі хріновухи та карпатські наливки типу калганівки. Ми завжди затарюємось цим добром, коли їдемо в Карпати.

На другому місці — димні віскарі Balvenie і Ardbeg. У нашому райдері завжди є JackDaniel's, який п'є наш звукоінженер Олег. Іноді і я можу його випити. Третьою у списку буде текіла. У Брюсселі я якось спробував Tequila Patron. У нас її мало в магазинах, але вона дуже крута.

На гастролях ми любимо випити якоїсь горілки з соліннями в генделі — це завжди варіант. У нас є свої намолені місця у всій країні.

Коктейлі — взагалі не моє. Але є один класний коктейль "Субмарина", я куштував його у Кишиневі. Це пивний кухоль, в який ставлять повну чарку текіли та заливають зверху пивом. Дві таких історії залпом, і з'являється цікавий ефект — повністю відмовляє голова. Як у курки, якій відрубали голову.

І ще Jagermeister — це єдиний напій, що не садить, а розгойдує голос. Якось у мене боліло горло перед концертом і Андрій Хливнюк порадив мені випити "єгеря". Випив і спрацювало. Щоправда, не виключено, що це просто магія Андрія.

Про треш і угар

У 1998 році в барі "У Еріка" на Льва Толстого, який був тоді острівцем українського джазу, в маленькому закуточку, грали найкрутіші джазмени України: Макс Гладецький на контрабасі, Юра Шепета на піаніно і Віталій Овсянніков на гітарі. Вони грали для підтримки своєї форми і навіть отримували пиво як частину гонорару.

Я не міг дозволити собі багато пити в барі, тому купував пиво в кіоску, клав пляшку в рюкзачок і підливав потім у свій келих. Нормальна студентська тема.

Час від часу джазмени пускали мене пограти, поки Шепета йшов на перекур. Для мене це був суперстрес і кайф. Потім я почав брати в кіоску пиво ще і для своїх друзів. Це тривало до тих пір, поки я не впустив у барі свій рюкзак. Пляшки розбилися, натекла колосальна темна калюжа "міцного". Моя афера була розкрита і якийсь час мені не можна було з'являтися "У Еріка".

Після переїзду до Києва почалося моє "алкогольне" життя. Я хотів займатися музикою, а всі музиканти навколо мене пили.

Ще пам'ятаю, як я вперше в житті напився на свій день народження в Хеллоуїн. Пішов на костюмовану вечірку, яку робили мої друзі. Я був в образі графа Дракули, з кривавим мейкапом на обличчі: ікла, плащ і ось це все.

Ми класно погуляли, і о третій годині ночі я прийшов додому — у квартиру прекрасної леді на Кловській, у якої знімав кімнату. Вона дуже сильно злякалася. О третій годині ночі в темному під'їзді я в образі графа Дракули намагався потрапити до квартири. Леді мене не впізнала, не відчиняла двері, кричала і дзвонила в міліцію.

Я ледве пояснив їй, що я — це я, стер мейк з обличчя, і тільки тоді вона мене пустила. Було весело. Але я б на її місці себе не пустив.

Ще пам'ятаю, як у 2012 році ми з нашою бек-вокалісткою вирішили пройтися по барах. Все закінчилося в "Арені" біля Бессарабки, але не пам'ятаю, чому ми пішли саме туди.

Через місяць у нас в "Арені" був запланований концерт, на фасаді висіла афіша з моєю фотографією. І коли ми прийшли туди, я вже був "гарячий". Мене впізнали на вході і безкоштовно пустили в бар, мовляв, приємно, що я — їхній гість. Ми піднялися в якийсь секретний бар в "Арені", пили віскі, туди-сюди. Єдине, що я пам'ятаю — це як охорона стусанами випихає мене з цієї "Арени" на вулицю.

Виявилося, я хотів зістрибнути з барної стійки на стіл. І стрибнув! Стіл розбився, і все, що на ньому стояло, теж.

Зі мною таке буває дуже рідко, я ж не шибайголова по натурі. Просто у житті багато тримаю в собі, тому раз в п'ятирічку відбувається якийсь вихлоп. Кумедно, що спочатку було: "Вітаємо-вітаємо, нам приємно", а потім стусанами викинули на вулицю. Це було прекрасно.

Про улюблені заклади

Ми в основному п'ємо вдома. На гастролях я багато ходжу у різні заклади, тому якщо весь березень ми — в турі, то після повернення мені хочеться побути вдома. І ще в місті я вважаю за краще всюди добиратися на своїй машині, тому що не люблю послугу драйвера — з таким підходом простіше не ходити у бари.

Колись моїм улюбленим місцем був бар "У Еріка" на Льва Толстого — той самий, де я розбив рюкзак з пивом. Там можна було палити і слухати джаз. У цьому барі і відбулося моє перше побачення з моєю майбутньою дружиною Ольгою. Я її одразу туди потягнув.

Вона вважала, що це робоча зустріч, а я — що це побачення. Ми чотири години проговорили в прокуреному барі і пішли гуляти Києвом.

Якось я був у "БарменДиктаті" на дні народженні у Віри Полозкової. Ось там Кирило Кисляков [фотограф, співзасновник бару — БЖ] мене конкретно споїв. Я просто сказав йому, що люблю віскі Ardbeg, а він дістав якісь рідкісні види цього віскі. Смутно все пам'ятаю, але ми з Фаготом [учасник гурту ТНМК — БЖ] влаштували там джем-сейшн.

Нещодавно ми з сином були у "Київській перепічці" — це вважається улюбленим закладом чи ні? Ми перевірили — сосиски все ще норм!

Я люблю грузинську кухню, на Сагайдачного є заклад "Вино і хачапурі". Одного разу я туди випадково зайшов у справі, треба було посидіти попрацювати, і мені налили офігенного грузинського вина. Було так смачно! З того часу я іноді заходжу туди. Ще на Подолі є прикольне і маленьке Vagabond Cafe. Заходжу туди час від часу.

Про улюблені місця в Києві

Я живу в Києві вже 20 років і вважаю, що Київ — це особливе місто. Мені складно пояснити це відчуття якоїсь суміші доброти та певної жорсткості. Наприклад, коли ти перебуваєш у Москві — відчуваєш тільки жорсткість. Ти зі своєю добротою плетешся у хвості складу і ніколи не влаштуєш своє життя. А тут все по-іншому.

Я люблю Київ за його хаотичну енергетику, це дуже неспокійне місто. Мені здається, що Київ — це якийсь енергетичний хаб.

Плюси і мінуси міста роблять його унікальним, а в деталі я вже не заглиблююсь. У Києві можна дійти до якогось рівня доходу, побудувати собі зону комфорту і іноді виходити з неї — я так і живу. У мене нема потреби їздити одним і тим же транспортом в один і той же час і місце, так я зрізаю для себе якісь гострі кути міста.

Коли я заробив на оренду цілої квартири на Кловській, ми з дружиною жили на п'ятому поверсі з красивим видом на Київ. Це була абсолютно убита в лайно квартира, в якій нічого не було, але зате офігенний аварійний балкон з видом.

Моє місце сили в місті — це район навколо Кловської. Там сталися всі наші з дружиною знакові речі.

Якщо я в центрі міста і мені треба про щось подумати, я заїжджаю на собачу гірку — так, якщо що, в народі називається Кловський узвіз. Там є купа безлюдних місць, де можна спокійно посидіти і подумати. Ще мені подобається Ярвал і квартали навколо Рейтарської.

Зараз ми живемо біля Оболоні, і я люблю їздити на Київське море. По правій стороні від водосховища є лісова дорога. Взимку водосховище повністю замерзає, і ти можеш пройтися пішки від берега до самої середини Київського моря. Це дуже незвичайний вид.

Якийсь час ми жили на Прирічній, поруч з Оболонською набережною, тому я люблю все, що пов'язано з Дніпром.

У кінці Прирічної раніше були дикі місця. Ми каталися на великах і досліджували пляжі. Раніше там був покинутий корабель, який називався чи то "Ватутін", чи то "Салтиков-Щедрін".

Зараз там модний пляж "Африка", але тоді там взагалі нічого не було, крім здоровенного прогнилого баркаса — це було прикольне постапокаліптичне місце, куди ми часто приїжджали.

Я б не зміг жити у центрі міста. Мені важливо мати можливість сходити до води, щоб прочухатись. Це багато разів допомагало мені закінчити пісню або просто дописати якийсь важливий рядок.

Я просто йду до Дніпра, тусуюсь, викурюю сигарету і все налагоджується.

Взагалі я не курю з 2016 року, але раз у місяць можу собі дозволити скрутити самокрутку. Крайнощі — це зовсім не моє. Краще дозволяти собі все, але час від часу.

Фото: Facebook-сторінка Ольги Шурової і Дмитра Шурова, Надя Бєлік, Марія Шевель, Hochu.ua