«Київ будувала дитина, яка порозпихувала Lego врізнобіч»: місто очима іноземних студентів

На Київ можна дивитися по-різному: через лобове скло машини в заторі, крізь призму кліпів іноземних артистів або з висоти Володимирської гірки. Сьогодні ж ми подивимося на столицю очима жителів інших країн. Про любов до «Портера», радянські висотки і прогулянки пішки розповідають іноземні студенти за обміном.

Крістіан, Лос-Анджелес, США

Про рішення приїхати до Києва і перші враження

Я дізнався про Україну з новин – слухав про Майдан і конфлікти на сході. Мені чомусь здавалося, що Україна – більш радянська версія Росії.

Я думав, що люди будуть менш щасливими, а ще буде шалено холодно та сіро. Але виявилося, це все неправда. Люди багато посміхаються, тут багато сонця і не так по-радянськи, як я очікував. Коли я вперше пройшовся по Києву, мене розривало від енергії.

Мені здається, в Америці люди прикидаються хорошими, але такими не є. Вони дуже сконцентровані на собі. Тут я знаю, як люди дійсно реагують на мої слова. Якщо я скажу те, що їм не подобається, вони можуть засмутитись або розізлитись. Якщо ж вони щасливі, і їм подобається проводити час зі мною, вони будуть проявляти ініціативу і щиро усміхатися.

Читайте також: Студенти КАМА зняли свою версію кліпу на трек репера Tyler, The Creator: відео

В Америці можна говорити з людиною, і він не розізлиться, якщо з чимось не згоден, але потім піде і напише на тебе скаргу. Іноді говорити з людьми небезпечно. Мені здається, що Америка – це сучасний Радянський Союз, де сусіди пишуть на тебе анонімки.Я жив деякий час в Санкт-Петербурзі, і помітив різницю в тому, як одягаються люди. У Санкт-Петербурзі вони намагаються виглядати, як поети, кутаються в довгі пальта і розмовляють про зиму весь час. У Києві ж переважає вуличний стиль, здається, присутній вплив реп-культури. Хлопці ж одягаються так, ніби вони частина мафії. Я навіть купив собі тут куртку як у всіх, щоб влитися в колектив, і ношу її нарозхрист. Не знаю, чому всі не застібають куртки, американці дивуються цій звичці.

А ще мені здається, що Instagram – це велика частина київської культури. Не знаю, можливо, це мені просто так траплялося, але я зустрічаю тільки тих дівчат, у яких не менше тисячі підписників. Я завжди бачу, як люди фотографуються на вулицях або в кафе. У Києві так багато красивих місць. Мені безумовно подобається скляний міст, але мої найулюбленіші місця – скрізь, де годують. В Америці їжа наповнена хімікатами і добавками, а тут їжа натуральна. Такий якісний бургер, який тут буде коштувати тобі п'ять доларів, не знайдеш в Америці і за всі сто. Звичайно, я не тільки бургери тут їм. Я пробував борщ і млинці.

У кожному кафе можна знайти прекрасну їжу, краще ніж все, що я пробував до цього. Я фанат місцевої їжі.

Київ побудували за часів, коли тут були тільки люди та коні, і всі жили поряд. А Лос-Анджелес виріс в період машин, тому будівлі розташовані дуже далеко одна від одного. Не можна дістатися з точки А в точку Б, якщо у тебе немає машини. З цієї ж причини люди не збираються в барах і кафе, як це часто можна побачити в Києві. Тут я відчуваю себе частиною соціуму. Я можу пройтися по Хрещатику і познайомитися з людьми або піти в кафе і зустріти когось нового. У Лос-Анджелесі мені здається, ніби я один у великому місті. Там досить самотньо.

Після восьмої вечора у Лос-Анджелесі вже нікого немає. Там дуже нудно. І ні, я не зустрічав знаменитостей на вулицях. У Києві ж життя вирує завжди – навіть в будні, коли всі повинні були б поспішати додому. Я багато подорожував і поки що, Київ – найбільший живе місто, в якому я був.

Ведрана, Загреб, Хорватія

Примітка: інтерв'ю Ведрана давала українською

Про українську мову

Коли я вступала до університету, то мені не вистачило прохідних балів на германістику. Тому я сіла і почала слухати різні мови в інтернеті, і українська запала мені в душу. Жодного разу не пошкодувала про своє рішення почати вчити цю мову.На жаль, в Києві у мене рідко з'являлася можливість поговорити українською. Молоді люди кажуть, що їм взагалі не важливо, якою мовою говорити. Ми якось поїхали до Харкова, і мені кажуть: «Ви краще говорите українською, ніж ми!». Мені це складно зрозуміти, адже в Хорватії ми дуже шануємо свою культуру.Я уявляла Київ дуже масивним і навіть трохи боялася: в усій Хорватії живе 4 мільйони людей, а у вас стільки – в одному місті. Навіть не могла зрозуміти, як мені тут жити. Але місто прекрасне, насправді. Я всім розповідаю в Хорватії, що Київ – моє улюблене місто. Я коли приїхала, то мені здавалося, що це цілий Нью-Йорк – ти така маленька, а навколо всі ці масивні будівлі. Тут навіть є метро.

Київська архітектура мені дуже цікава – в Загребі немає таких соціалістичних будівель. Будинки у вас дуже масивні. Якщо чесно, не зовсім гарні, але дуже цікаві.

Моє улюблене місце? «Портер Паб»! Ми там зустрічалися з друзями, а ще там постійно було багато хорватів. Взагалі в Києві багато таких місць, де можна дешево прийти, поїсти і поговорити, а ще захопитися інтер'єром. Коли гуляєш по вулиці, завжди хочеться кудись заскочити. Кухня мені теж сподобалася – я навчилася готувати борщ і тепер дивую знайомих. Навіть вареників наліпити можу.

Читайте також: 6 страв з матча, які легко можна приготувати вдома

Також дуже люблю Хрещатик у вихідні, коли перекривають дорогу. У Загребі такого не вистачає.

Сабріна, Відень, Австрія

Порівнюючи дві столиці

Перше, що я помітила – це різниця у кавовій культурі. На момент, коли я вчилася в Києві, у вас були тільки ці будочки з «Арома кавою», де всі брали каву і бігли у справах.

У Відні все зовсім не так. Випити каву – це цілий ритуал. Ти приходиш, вибираєш гарне місце, на столах лежать австрійські та німецькі газети. У Києві ніде було просидіти півдня, читаючи, з чашкою кави в руці.У Києві дуже багато приїжджих, і ніхто не приділяє цьому уваги. Я сама приїхала до Відня з невеликого містечка. Слоган нашої столиці: «Відень – інший». Тому кожен раз, коли я повертаюся в своє селище, люди дивляться на мене типу: «Ох, ця віденська штучка». Але ніхто, здається, не скаржиться на приїжджих киян.

А ще Київ – величезний. Можна проїхати весь Відень за 50 хвилин, тому що будинки знаходяться близько один до одного, а вулиці дуже вузькі.

У Києві ж тобі потрібно довго їхати, а скільки ще потрібно ходити. Я не пам'ятаю, де б мені так багато доводилося ходити.

Ох, Київ такий холодний. Я не можу розповісти багато про перші дні, тому що, якщо чесно, я просто не виходила з дому перші два тижні. В Австрії теж зими холодні, але в транспорті, вдома, в закладах – завжди тепло.

А в Києві на вулиці холодно, в будівлі холодно, ти ніколи не встигаєш зігрітися.

Друга річ, яка мене вразила, це кількість майонезу. Біля мого гуртожитку є одне невелике АТБ – всього три ряди товарів. Так ось один із них був повністю заповнений майонезами. Так, там був менший вибір алкоголю. Але тепер, коли я сумую за Києвом, просто йду і купую майонез. Щоб дістатися до мого гуртожитку, потрібно було пересісти на Золотих Воротах. У перший мій день в Києві було холодно, ніч. Я не спала на той момент дві доби, була голодною, і тут я виходжу – а тут ця станція з чудовими мозаїками. Я забула про все погане, стояла і думала – тут мені сподобається.

Київ здається дуже рухливим містом, іноді досить стресовим. Маршрутки були для мене частиною цього стресу. На щастя, я до цього бувала в Киргизстані і знала, як розраховуватися.

Напруженою частиною було те, що ти ніколи не можеш передбачити, скільки часу у тебе займе дорога. У метро все просто – жодних заторів. А в маршрутках, можливо, ти витратиш 20 хвилин, а може, 50 – ти ніколи не дізнаєшся.

Я обожнюю київську архітектуру. Мені подобається бруталізм – ти стоїш навпроти цих соціалістичних будівель, і вони тиснуть на тебе, поглинають все повітря. Наприклад, коли стоїш навпроти адміністрації президента, можна відчути, як будівля тисне на тебе авторитетом.

Іноді архітектура буває дивною. Мені здається, що Київ будувала дитина, яка порозпихувала Lego врізнобіч. Ось наприклад, костел святого Миколая, навпроти – сучасна будівля зі скла, а позаду – хрущовка. Що взагалі відбувається? Але скажу чесно, я дійсно полюбила і хаотичність, і брутальність цього міста.

Фото: надані героями