Лайфхак: як фрідайвер Олександр Бубенчіков пропливає два з половиною футбольних поля на одному диханні

Уже кілька років Саша – кращий фрідайвер в Україні. Він постійно встановлює нові рекорди у всіх дисциплінах – від затримки дихання в статиці до пірнання в глибину і в довжину, в ластах і без. І він єдиний українець, якому вдалося пірнути крізь арку в Blue Hole в Дахабі на глибині 56 метрів.

А нещодавно він посів перше місце на Riga Freediving Cup 2016 у всіх дисциплінах і знову встановив новий національний рекорд України із затримки дихання в статиці: 8 хвилин 30 секунд.

Ця людина-амфібія виступала на конференції Sport Talks, і ми публікуємо конспект лекції. Саша розповів, що відчуваєш, коли над тобою тонни води, і які уроки фрідайвінгу допомагають йому в житті.

Виступ ще одного спікера – Юрія Висовня, який стрибає з парашутом у костюмі-крилі, ми теж нещодавно публікували.

Про знайомство з фрідайвінгом і перші занурення​

Фрідайвінг у моєму житті з'явився в 2010 році. Я ще вчився в університеті Шевченка і жив у гуртожитку. До сесії готуватися не хотілося, тому я пішов гуляти поверхами. Зайшов до друга, який показав мені відео з французьким фрідайвером Гійомом Норі.

Я був вражений, думав, це комп'ютерна графіка або монтаж. Не міг зрозуміти, як люди затримують дихання на 11 хвилин і пірнають без додаткового дихального спорядження глибше 100 метрів. Але все це виконувалося в реальному житті.

Я дуже надихнувся, а друг мені розповів про поточні рекорди світу. Тож я вирішив спробувати, і влітку після сесії ми поїхали в Крим.

Коли ми пірнали в перший раз, про гідрокостюми та ласти я міг тільки мріяти. Навіть маску я взяв у відпочивальника на березі. Замість повноцінного буйка у нас була шестилітрова баклажка для води, до якої ми прив'язали мотузку для білизни замість троса. На ній через кожні два метри нав'язали вузлики, щоб вимірювати глибину. А ми знайшли, як нам тоді здавалося, приголомшливу глибину – 16 з половиною метрів.

Перші пірнання пішли на розминку. І десь на 4 або 5-му пірнанні я нарешті досяг дна, схопив жменю піску і підняв його вгору як доказ. Наступні пірнання ще більше мені сподобалися, вони показали, як це кайфово, коли спускаєшся вниз, на цю глибину, стаєш на дно, а вода тебе вже не виштовхує.

Ти оглядаєш підводну галявину, потім піднімаєш голову вгору і бачиш, як десь далеко бовтається твій друг. Розумієш, що над тобою багато тонн води, але при цьому тобі ні боляче, ні страшно, абсолютно комфортно.

Маску я взяв у відпочивальника на березі. Замість повноцінного буйка у нас була шестилітрова баклажка для води, до якої ми прив'язали мотузку для білизни замість троса.

Про рекорди​

Потім пішли змагання, тренування. Я став членом збірної України. Перший великий чемпіонат, у якому я взяв участь, проходив у Ніцці в 2012 році. Там я встановив кілька рекордів України.

Все навколо було нове й невідоме. На фрідайверів світового рівня я дивився з захватом. Один із них, Само Йеранко зі Словенії, в дружній бесіді якось сказав: «Якщо все стає занадто серйозно, пристрасть зникає». З тих пір я керуюся цим принципом і в спорті, і в житті. Намагаюся дотримуватися балансу між завзятістю, наполегливістю та кайфом від того, чим займаюся.

У тому ж 2012 році я вирішив пірнути в арку в Дахабі в Єгипті – знакове місце для фрідайверів. На той момент її пронирнуло трохи більше як 20 чоловік у світі, але багато хто про це мріяв.

Мені потрібно було зануритися на 60 метрів у глибину, 35 метрів проплисти по горизонталі самої арки, а потім ще 60 метрів підніматися нагору. На спуску та підйомі мене супроводжували, але всередині самої арки ніхто не міг підстрахувати.

У підсумку все сталося набагато легше, ніж я очікував, час пірнання склав дві з половиною хвилини, а у мене залишилися лише приємні спогади.

Так я отримав ще один урок: у фрідайвінгу, як і в житті, є ризики, які нічим не перекриваються. Все, що залишається – це їх прийняти. Тоді відходить страх, що станеться непоправне або станеться те, що ви не передбачали й до чого не готові.

Потім були мої перші індивідуальні змагання на Чемпіонаті світу з басейних дисциплін у Белграді. Я туди їхав як новачок, тому нічого не чекав і вантажу відповідальності особливо не відчував. Але коли я потрапив до вісімки – розгубився. Уявляв, як я, такий недосвідчений, стою на старті з кращими фрідайверами світу.

Але потім я зрозумів, що не можу відповідати за те місце, яке займу, тому що я відповідаю тільки за свій результат, але не за те, як виступлять інші. Тоді я отримав наступний урок: роби, що можеш, і будь що буде. У підсумку посів друге місце і встановив новий рекорд України – 259 метрів у довжину на одному вдиху – це як два з половиною футбольних поля.

У фрідайвінгу, як і в житті, є ризики, які нічим не перекриваються. Все, що залишається – це їх прийняти.

На ще один чемпіонат світу в Белграді в 2015 році я вже їхав у статусі віце-чемпіона і з певними очікуваннями. Уже з'явився моральний тиск і думки про те, що якщо я облажаюся, буде якось незручно. Я налаштувався, добре готувався, але за два тижні до змагань захворів.

Врятувала фраза хорошої подруги: «Все буде добре. У крайньому випадку ні». Я зрозумів, що це не останній чемпіонат світу, а навіть якщо й останній, моє життя на цьому не закінчується. Привів себе до ладу, приїхав на змагання і бахнув ще краще, ніж минулого разу – встановив три нових рекорди і взяв дві срібні медалі.

Цього ж року був глибинний чемпіонат світу на Кіпрі. Там зі мною трапився найкайфовіший нирок – на 91 метр, знову новий рекорд України.

Нещодавно я встановив ще один рекорд – вісім з половиною хвилин затримки дихання в статиці. Це коли ти просто лежиш у воді й нічого не робиш. Але це зовні, а всередині розгортається дуже цікава картина. Ось коли в останній раз ви виділяли вісім з половиною хвилин тільки собі, тільки своїм думкам і відчуттям? У звичайному житті ми це робимо рідко. А коли лежиш так у воді, є час подумати та відчути.

Про мотивацію​

Зараз фрідайвінг для мене – це основний вид діяльності, який продовжує залишатися ще й хобі. Я не ставлюся до нього як до роботи, просто роблю те, що мені подобається.

Глибина особливим чином впливає на людину. Суть фрідайвінгу в тому, щоб пірнути на глибину, знайти там себе справжнього і не втратити його шляхом нагору.

Ще фрідайвінг навчив мене подяки. На старті, коли у тебе є всього одна спроба, можна почати нервувати. Щоб себе заспокоїти, я намагаюся подумати про те, за що я в даний момент вдячний собі, навколишнім і Всесвіту в цілому.

Суть фрідайвінгу в тому, щоб пірнути на глибину, знайти там себе справжнього і не втратити його шляхом нагору.

Наприклад, відчуваю вдячність до організаторів за те, що вони забезпечили все для змагання, за те, що є трос, який зараз тільки мій. Подяка витісняє страх і невпевненість. Залишається тільки чистий, дзвінкий момент, коли ти повинен зробити пірнання.

А на глибині 90 метрів, коли досягаєш донної тарілки та зриваєш бирочку, яку повинен принести наверх, розумієш, що ось він – кайф. Заради таких моментів я і займаюся фрідайвінгом.

Про межі людського тіла​

Обмежень для заняття фрідайвінгом практично немає. Якщо вам можна бігати, стрибати, плавати, то можна займатися і фрідайвінгом. Крім того, для більшості видів спорту потрібно якесь спорядження, а тут вам необхідне тільки ваше тіло.

Ми всі маємо пірнальні рефлекси ссавців. Коли ми потрапляємо в воду, у нас автоматично сповільнюється серцебиття, звужуються периферичні судини й відбувається відтік крові від кінцівок. Ця кров приливає до життєво важливих органів. За рахунок цих механізмів людина може пірнати дуже глибоко, далеко і надовго.

Раз вже сама природа подбала про те, щоб у нашому тілі були такі механізми, то чому б їх не використовувати. Тому фрідайвінг є природним.

Як навчитися всього цього? Я починав з зовсім посередніх результатів – 3 хвилини затримки дихання на суші. Навіть на базовому курсі непідготовлені люди можуть затримати подих на 4 або 5 хвилин.

Звісно, важливо не просто багато тренуватися, а розуміти, як саме. Кожного разу, коли я встановлюю новий рекорд, думаю – ну ось все, більше не зможу. Але проходить час, я продовжую тренуватися і розумію, що кордони вже розсунулися.

До речі, на глибині в 90 метрів тиск в 10 раз більший, ніж на поверхні. Це означає, що легені стискаються до розміру апельсинів. Таке складно пережити непідготовленій людині, але коли розслабляєшся, приймаєш усі ризики, даєш океану повністю тебе обійняти – все проходить добре. Взагалі правильне пірнання викликає тільки приємні відчуття і не пов'язане ні з болем, ні з дискомфортом.

Фото: Daan Verhoeven, Олександр Аківіс, Den GC